НАМ СУЦІЛЬНА ГРАМОТНІСТЬ НЕ ПОТРІБНА - БЕЗГРАМОТНІСТЬ ДАВАЙ

Олена КОЩЕНКО.

Чергова законодавча ініціатива народних депутатів України змусила захвилюватись усі сільські громади, на території яких є загальноосвітня школа будь-якого ступеня. Парламентарі пропонують скоротити термін оприлюднення рішення про ліквідацію, реорганізацію або зміну ступеня загальноосвітньої школи у сільській місцевості з одного року, як тепер ведеться, до трьох місяців.

НА САЙТІ Верховної Ради 22 вересня був зареєстрований законопроєкт №10083, авторів якого хочеться назвати. Це член депутатської групи «Довіра» Лариса Білозір, її колеги по групі Микола Кучер, Владислав Поляк та Сергій Вельможний, а також депутати із фракції «Слуга народу» Георгій Мазурашу та Олег Дунда. На їхню думку, чинна правова норма, яка вимагає від засновників загальноосвітніх закладів у сільській місцевості оприлюднювати своє рішення про їх закриття чи реорганізацію не менш як за рік, стримує освітню реформу, стоїть на заваді ефективному використанню органами місцевого самоврядування коштів освітньої субвенції. Аби цього уникнути, ініціатори законопроєкту пропонують внести відповідні зміни до статті 32-ї Закону України «Про повну загальну середню освіту».

Чи треба ще раз повторювати, яким болючим питанням для сільських громад є закриття їхньої школи, котра через брак учнів не вписується у «трансформацію освітньої мережі» України. Формально громада може й не дати дозволу на ліквідацію навчального закладу. Проте під шаленим тиском згори чимало з них все-таки мусили погодитись на реорганізацію чи ліквідацію школи. За інформацією обласних державних адміністрацій, лише за три роки, із 2019-го по 2021-й, у сільській місцевості малокомплектних шкіл зменшилося на 1342. Цей процес трохи стишився 2022-го, коли у червні, після закінчення навчального року, було закрито «всього» 153 сільські школи, половина з яких — початкові. І ось «нагорі» заповзялися прискорити ліквідацію закладів освіти.

Законопроєкт №10083 про внесення змін до статті 32-ї Закону України «Про повну загальну середню освіту» щодо спрощення умов трансформації освітньої мережі спрямований на розгляд Комітету ВР з питань освіти, науки та інновацій. Хочеться сподіватися, що там не дадуть йому «зеленого світла».

А тим часом своє слово мовить небайдужа громадськість. Ось які коментарі залишають співвітчизники під новиною про черговий «шедевральний» зразок законотворчості народних обранців.

«Державі невигідно утримувати сільські школи, зате їй вигідно утримувати величезну мережу освітянських структур і армію чиновників-трутнів».

«Сільська школа? Три місяці, і ВСЬО! Так виходить? Сільські школи їм як більмо на оці. Насамперед страждають діти, яким у разі закриття рідної школи треба буде їздити до іншої. І нехай вона буде навіть краща, але ж нікого не турбує, що «ощасливленій» такою школою дитині доведеться прокидатись о пів на шосту ранку, аби встигнути на шкільний автобус, повертатися додому в сутінках, домашні завдання виконувати нерідко ночами…»

«Хто б запропонував законопроєкт, який би заборонив навчання дітей чиновників за кордоном. Можливо, тоді вони б дбали про розвиток освіти в Україні і не робили б освіту ілюзією»…

Утім, заради справедливості треба сказати, що є й інші думки. «Працюю вчителем англійської в опорній школі. Цього навчального року до нас приєдналися учні з малокомплектної школи сусіднього села. Розумні, допитливі, але скільки часу вони згаяли! Уявіть, один учитель викладав у них іноземну мову і математику. Сказати, що такі педагоги не знають предметів — це нічого не сказати. Інтерактивна дошка була для дітей наче диво. Два роки батьки, підбурювані тамтешніми педагогами-пенсіонерами, не давали закрити старої школи. Діти розповідають, що рішення таки ухвалили, коли сімдесятидворічний учитель фізкультури дістав інфаркт просто посеред уроку… Я закликаю батьків передусім думати про рівень освіти своїх дітей, а не вестися на «страхачки», що «шкільний автобус зламається», «діти будуть голодними», «взимку мерзнутимуть на вулиці»… Це цілковита маячня!»

Як мовиться, скільки голів, стільки й думок. Проте одна не дає спокою: навіщо «добивати» сільські школи саме у воєнне лихоліття, коли чимало навчальних закладів спорожніли через те, що українських дітей разом із батьками розкидало по світу. Чи чиновники певні, що вони вже ніколи не повернуться? Навпаки, саме тепер потрібна дієва державна підтримка загальноосвітніх закладів у селах. Щоб ми вистояли у цій війні, зокрема й на вітчизняному освітньому фронті.

"Сільські вісті"