«Неначе дерево безлисте, стоїть моя душа в полях»
За матеріалами інтернет-видань
03.12.2023
331
Мій дядько, Царство Небесне, як і дід, віртуозно - таки віртуозно! щоправда, я це розумію тільки зараз - грав на гармошці. Прийде з ферми, сяде у веранді на дивані, оббитому дерматином, і вивертає її так, що ось-ось, здається, порве. Дід грав розважливо, помірно, печально, а дядько – завжди з надривом. Йому подобалися пісні високо піднесені, з лоскотом, з плачем, що раптово підступає до горла, з раптовими пронизливими форте. Шапка з’їжджала набік, кухвайка геть сповзала з плечей, і над двором, над колодязем, клунею й айстрами линуло: «Вчителько моя, зоре світова» – Майбороди й Малишка.
Навіть баба Ольга, яка зроду не мала бодай найменшого слуху, витирала руки від обмішки об кишені халата, дивилася в небо й співала – несміливо:
– На столі лежять… зошитки малі…
– Та не лежять, а лежать!
Гармошка звискувала, зітхала не раз порваними міхами і вмить замовкала. Не любив дядько, коли хтось співав неправильно. Таке міг стерпіти тільки тоді, коли грав на весіллях. На четвертій стадії гуляння співали вже всі – хто куди міг – а він, бідолашний, схиляв голову поближче до зеленого перламутру гармошки й заплющував очі, щоб чути тільки її. А якщо якась жінка, наприклад, баба Галька Григоращиха, своїм прекрасним першим голосом виводила пісню з пітьми, дядько розплющував очі, подавався вперед, грав тільки для неї і світився невимовною вдячністю.
Вертаюся було з осінньої прогулянки. Сонце вже майже сіло за річку, повне, як діжа, пахуче, як пряжене молоко, а з веранди долинає тужливе:
– Нена-а-аче де-е-ге-ерево безли-и-гисте… сто-го-їть мо-оя ду-гу-ша в по-го-лях…
Зараз не так і багато співаків володіють головним секретом виконавської майстерності: співати не ноти зі словами, а вливати всю душу, викочувати її, спиняти над прірвою й чесати гребінцями голосу їй волосся. А дядько так умів. Співаючи, він був не з нами.
І душа ненадовго вибігала з мене, і стояла в полях, саме в полях, а не в якомусь окремо взятому банальному полі… стояла то безлистим деревом, то черешнею над снігами, то ким хотіла, ким могла…
І як оце, живучи в таких обставинах, було не почати писати вірші?
З ФБ- сторінки Сергія Осоки, українського письменника з Полтавщини
Світлина - Mykola Korobskyi
Поділитися текстом в мережах:
Репости вітаються !
>>> Підписуйтесь на нашу Фейсбук-сторінку >>> Читайте нас в Telegram >>> Підбірка новин сайту в GoogleNews >>> Статті з газети Фермер Придніпров'я
Новини ОТГ