Несподівані українці

 Діти разом з вчителем плетуть маскувальну сітку, Полтава | Фото: Микола Лисогор

   Ось тепер розумієш, наскільки важливими були для нас останні
вісім років – роки справжніх змін. Наскільки ми за ці вісім років
устигли змінитись. І армія, і суспільство, і держава як така.
Сергій Жадан, допис на Facebook від 10 березня 2022 року.

   російське повномасштабне вторгнення в Україну, розпочате перед
світанком 24 лютого 2022 року, потрясло світ. Попри повідомлення
розвідувальних служб США про неминучість атаки, загрозу запере-
чували навіть самі українці. Досі у соціологічних дослідженнях, про-
ведених в Україні, звинувачення в недостатній підготовці держави до
оборони є одним із найсерйозніших, які українці висувають політич -
ним елітам.

   Едвін Бендик, журналіст, зі статті Валерія Пекара "Українське громадянське суспільство
в умовах війни".
   Попри це, Україна чинила опір, ефективність якого здивувала світ ще
дужче, ніж сам напад. Адже коли атакує друга за силою армія світу,
здавалося, ніщо не може її зупинити. Переможні війська мали пройтися Хреща -
тиком після кількаденного бліцкригу й «очищення» Києва від «нар-
команів», що нібито створювали узурпаторський і «неонацистський»
режим. У власну пропаганду повірили не лише росіяни, але й значна
частина політиків та громадської думки у світі, включно навіть з демокра-
тичними країнами. Україна здавалась приреченою на поразку.
   Проте сталося так, як траплялось неодноразово раніше – що чудово
підмітив британський історик Ендрю Вілсон у книзі "Українці: несподі-
вана нація", яка вийшла друком у 2000 році. Вілсон пояснює, чому саме
так назвав свою вже класичну працю: «Насамперед тому, що поява не-
залежної української держави у 1991 році стала величезним сюрпри-
зом для дипломатичних канцелярій, університетів і фондових бірж
західних країн – несподіванкою, з якою Захід ще не встиг остаточно
змиритись, тим паче що, враховуючи етнічну, мовну та релігійну різ -
номанітність сучасної України, існувало багато серйозних причин
уважати цю країну вкрай малоймовірним кандидатом на суверенне
державне існування. Утім, держава, на появу якої ніхто не очікував,
не перестає бути державою нарівні з багатьма іншими»

               Стійкість і солідарність. Українське суспільство перед викликами війни
    російський пропагандистський апарат і інформаційні диверсійні
служби докладали і не перестають докладати чималих зусиль, аби світ
не звик до України як суверенної держави не лише у 2000, але й у 2022
році. Міф про «неспроможну державу», нездатну забезпечити своїм
громадянам базові публічні послуги та безмежно корумповану, став
частиною загального уявлення про Україну навіть у середовищах, які
симпатизують українським прагненням до самостійного існування.
Українці цей міф постійно розвіювали у свій властивий спосіб – диву-
ючи.

   Дивом стала Помаранчева революція 2004 року, ще більше здиву-
вав Євромайдан, що перетворився на Революцію Гідності. А у 2022 році
світ знову здивував відчайдушний український опір російській агресії.
   Не бракує конспірологічних теорій, які намагаються пояснити похо-
дження цих подій діями Центрального розвідувального управління
(ЦРУ) та інших спецслужб, що нібито мали на меті вирвати Україну
з її природного культурного та геостратегічного середовища – русского
міра. Однак той, хто знає історію й культуру України не лише через
призму російської пропаганди, усвідомлює що правда набагато ціка-
віша й складніша. І українська незалежність, проголошена у 1991 році,
і наступні революції та оборонна війна є виразом процесу трансфор-
мації і консолідації українського суспільства у сучасний політичний
суб’єкт, який організовує своє колективне буття в межах демократич-
ної держави. Недосконалої, але саме демократичної, заснованої на
принципах політичного плюралізму і культурного розмаїття.
Сувереном в Україні є не президент чи олігархи, які намагаються ко-
румпувати систему влади, а народ, готовий, якщо потрібно, розпочати
революцію на захист своєї суб’єктності. Це відчули на собі президенти
Леонід Кучма і янукович, це добре розуміє Володимир Зелен-
ський. Він знає, що якби спробував погодитися на завершення війни
і мирні умови – які не знайдуть суспільного схвалення – підписаний
ним договір не матиме жодного значення. 

   Звісно, з кожним місяцем
війни суспільна втома зростає, змінюється сприйняття можливого
завершення конфлікту, зростає готовність до якогось компромісу. Однак не-
змінним залишається переконання, що вирішальне слово належить
суспільству. Суспільству, яке – всупереч відомому вислову Марґарет
Тетчер, що «такого поняття, як суспільство, не існує» – в Україні існує
і щоразу це доводить не лише революційними виступами, але – що ще

 важливіше – щоденним залученням до громадських справ: допомогою
Збройним Силам України, турботою про ветеранів і вимушених пе-
реселенців, боротьбою з корупцією та контролем влади на місцевому
й державному рівнях, документуванням воєнних злочинів, скоєних
росіянами, захистом культурної спадщини й підтримкою її розвитку
у воєнних умовах.
   Ця суспільна суб’єктність, яку лише посилило російське вторгнення,
є одним зі стовпів української стійкості, що здивувала світ. Однак, як
пояснюють автори цього збірника, вона не є єдиним фундаментом.
Українське суспільство, хоча й здатне до самоорганізації, не функціо-
нує у відриві від держави, а перебуває з нею в активному симбіозі.
Чудовим прикладом є система управління суспільним мовником
«Суспільне», реформована після Революції Гідності. Громадянське сус-
пільство отримало перевагу в наглядовій раді, що захищає медіа від
політичного впливу.
   Це лише один з елементів, які роблять українське суспільство разом
з державними установами, місцевим самоврядуванням і Збройними
Силами України частиною мережевої горизонтальної держави. Зви-
чайно, не варто піддаватись магії слів – як показують соціальні опи-
тування, самі українці усвідомлюють, що ця держава не є досконалою,
спокуси концентрації влади в умовах воєнного часу з боку президента
і його оточення не є фантазіями, навіяними російською пропагандою,
а корупція є реальним викликом, що підриває суспільну довіру.
   Проте ця недосконала структура з суб’єктним суспільством, зцемен-
тованим узами солідарності, виявилась досить стійкою, щоб проти-
стояти агресії з боку номінально набагато сильнішого супротивника.
Тож стаття "Українське громадянське суспільство
в умовах війни" є спробою описати цю структуру та механізми її функ-
ціонування. Недосконалу структуру, але здатну напрочуд добре справ-
лятись із найскладнішими викликами реальності.