«Нужда закон змінює», - Іван Сірко

За переказами, ці слова любив повторювати кошовий отаман Запорозької Січі і усього Війська Запорозького Низового Іван Сірко. У серпні цього року виповнюється 343 роки з дня його смерті. Правда, в одних виданнях пишуть, що помер він 11 серпня 1680 року ( за старим стилем 1 серпня) , в інших  - 7 серпня. Втім, це не заважає нам сьогодні про нього згадати. Тим паче, що в нашому Придніпров'ї у Нікопольському районі розташований Меморіальний комплекс «Могила Кошового отамана Івана Сірка». Він є  пам’яткою національного значення.

Літописні джерела свідчать, що рік і місце народження Івана Сірка достеменно невідомі (припускають, що народився між 1605 та 1610 роками в родині шляхтича на Поділлі), а дата, коли він відійшов у вічність, зафіксована у джерелах. Літописець Самійло Величко розповідає, що сталося це на пасіці в Грушівці.
Ось як описує смерть Сірка письменниця Марія Морозенко у своєму творі "Іван Сірко - славетний кошовий":

 

…Єдиним місцем, де міг бути таким, яким став нині, була Грушівська пасіка, що любив її здавна. Про неї ходили легенди. Хтось із козацької старшини навіть обмовився якось, нібито Сірко на старість здоровий глузд втрачає, пасікою забавляючись. Мовляв, бджоли приручили козацького отамана. Сірко, рвійний та немилосердний у битвах, біля бджіл ставав сумирним і тихим.
Сірко й справді біля клопітливих бджіл почувався втишеним.
...На пасіці віяло медв’яним духом. Тихо дмухав легіт. Гуділи у вуликах бджоли. Полудень огортав світ благодаттю. Тиша і спокій порядкували у Грушівці. Спокій…
Давно він жадав цього… Нарешті можна помандрувати думками в минуле, згадати всіх, із ким знався, зважити всі добрі та лихі діла.

...Сірко важко зітхнув і почав споряджатись у дорогу. Одягнув червоні шаровари та синій жупан, підперезався зеленим поясом. Ліг у свою вічну постелю. Поглянув у небо. Небесне шатро прихилилося низько, вкриваючи його пухнастим простирадлом хмар. Сірко відчув себе вершником на сивому коні. А поряд із ним біг сірий вовк, проводячи господаря в далеку дорогу. Сірко всміхнувся. Враз йому стало легко і вільно. Його душа покинула тіло. Так спочив Великий Характерник…

Так описала відхід до Вічності Івана Сірка письменниця Марія Морозенко.

За історичними розвідками фахівців Хортиці Національного заповідника , козаки дуже журилися за своїм ватажком, переправили на Чортомлицьку Січ, де й поховали з почестями, «з гарматною й мушкетною стрільбою, висипали над ним значну могилу і поставили на ній кам'яного хреста із належним написом його імені й справ». Коли Січ зруйнували московські війська, останки Сірка перепоховали на новому місці під Капулівкою. В 1967 р. виникла загроза затоплення могили рукотворним Каховським морем. Тлінні останки козака знову перенесли – на вище місце, але череп небіжчика відправили до Москви для антропологічного дослідження. Коли в серпні 2000р. його повернули в Україну, за реконструкцією зовнішності Івана Сірка виготовили погруддя, яке встановили над похованням.

Його ім’я, оповите ореолом непереможності, наводило жах на ворогів. Успішний військовий лідер у боротьбі проти турецько-татарської агресії провів понад п’ятдесят переможних битв.
Щирий у своїх переконаннях, Сірко не раз міняв союзників, мирився з ворогом, відмежовувався від політики гетьманів і на свій розсуд їх підтримував, то воював на боці російської армії, то укладав тимчасовий союз з татарами, то дипломатично відновлював зв’язки з поляками.
Іван Сірко – найлегендарніша постать на теренах України. Про його силу, військову хитрість, надлюдські здібності характерника народ зберіг перекази і легенди, уславив в піснях.
Чому після смерті Івана Сірка козаки возили в походи його праву непереможну руку, читайте в розділі "Статті" "Фермера Придніпров'я".