Обережно - зрадники!

         Не секрет, що російсько-українська війна із самого свого початку у 2014 році велася на різних напрямках, і військовий – лише один з них. Безумовно, успіхи нашої армії, що локалізувала війну з росіянами у 2014 році в межах Донецької та Луганської областей, не давши метастазам "русcкого міра" розповзтися всією територією нашої держави у 2014-15 роках, та рішучі дії наших Збройних cил під час повномасштабного вторгнення російської федерації стали ключовими для того, щоб більша частина нашої держави і сьогодні була вільною від ворога та відносно мирною територією.

        Однак не варто забувати і про внутрішній фронт, на якому активно діяли та продовжують діяти росіяни. Інформаційні диверсії ворога, його культурна експансія, ідеологічні операції досі лишаються нашою буденністю. А окрім них – і спроби розхитати нашу країну терактами та диверсіями, суттєву допомогу у вчиненні яких окупантам надають, за влучним висловом Симона Петлюри, "українські гниди" – усі ті, хто свідомо і добровільно пішли на співпрацю з нашим ворогом.

         Зрештою, у цій гіркій правді немає нічого дивного: під час кожної війни знаходяться люди, що з тих чи інших мотивів готові допомагати загарбникам, діючи проти своєї батьківщини та співвітчизників. Такі правопорушення мають виявлятися, розслідуватися та належним чином каратися державою, що веде спротив агресії. Зазвичай, так і відбувається у країнах, де належним чином відпрацьована контртерористична та контррозвідувальна діяльність, а претензії до правоохоронних, наглядових та судових органів є скоріше винятком, аніж правилом. Проте на жаль, Україна сьогодення, яка знаходиться у стані найкривавішої та найважчої війни на європейському континенті з 1945 року, поки що не стала взірцем такої держави.

    Упродовж останніх місяців мною як народною депутаткою неодноразово направлялися звернення зокрема до органів прокуратури з проханням надати роз'яснення стосовно тих або інших справ, у яких зрадники України, після проведення досудового розслідування і судового розгляду, мали змогу виходити зі слідчих ізоляторів та знаходитися на волі, перешкоджаючи при цьому кримінальному провадженню щодо них або продовжуючи вчиняти кримінальні правопорушення щодо основ національної безпеки України.

           Так, доволі відомою у ЗМІ та серед нашого громадянського суспільства була історія Алли Душкіної (на фото) – колишньої директорки київського Печерського ліцею N75, а також неодноразової претендентки на депутатське крісло у Київраді – Алла Миколаївна боролася за нього як представниця таких політичних сил, як "Блок Черновецького", "Демократична партія", "За майбутнє" та "Наш край". За своє життя до повномасштабного вторгнення росії пані Душкіна встигла покерувати дитячим садком, гімназією та ліцеєм, проте наприкінці лютого 2022 року у кар'єрі пані Душкіної намітився карколомний зліт: в приватних листуваннях із росіянами та проросійськими колаборантами в Україні ця пані почала повідомляти останнім інформацію військового характеру, зазначаючи про кількість постів ЗСУ у передмістях Києва, кількість особового складу та військової техніки на дорогах до Києва, тривалість комендантської години та організацію роботи патрулів територіальної оборони. Така діяльність Душкіної мала би бути оцінена та щедро нагороджена російськими окупантами: останні обіцяли колишній директорці ліцею посаду міністра освіти окупованої України. Після нищівної поразки росіян на Київщині щодо Душкіної було відкрито кримінальне провадження.

           Солом'янський районний суд м. Києва обрав освітянці-зрадниці запобіжний захід у вигляді застави. Логіка та здоровий глузд дозволяють припускати, що людина, яка у приватних переписках зізнавалася у тому, що молиться за кремлівського диктатора путіна та бажає йому сил і перемоги над Україною, навряд чи відмовиться від своєї зрадницької позиції і переродиться, внісши певну суму грошей на рахунок у Держказначействі України. Отже, зовсім недивно, що Душкіна залишила територію України, про що у вересні цього року зізнався її адвокат.

         Думаєте, ця справа – виняток з правил? Це не так – і доказом цьому є реакція українських судів та прокуратури на дії колаборантів у містах, що і сьогодні продовжують регулярно страждати від російських обстрілів.

         До речі, можливо, ви будете здивовані, але той самий суддя, який відпустив Душкіну під заставу, кілька років тому відпустив мера-Одеси Труханова на поруки, навіть не визначивши розмір застави. От таке от співпадіння.

         Менш відома, але теж показова історія про колабораціоніста-освітянина мала місце у Харкові навесні та влітку цього року. Місто на той момент залишалося прифронтовим, окупанти не полишали спроб встановити над ним свій контроль, а ворожі обстріли Харкова відбувалися майже щоденно. Саме в цей час доцент Харківського політехнічного інституту Максим Решетняк (на фото) вирішив виразити свою громадянську позицію, неодноразово заперечуючи факт обстрілів міста росіянами, звинувачуючи у цих атаках ЗСУ та називаючи оборонців Харкова та України "нациками". Більше того, Решетняк опублікував у відкритому доступі фрагмент мапи міста та позначив на ній позиції українських сил оборони.

       Кримінальне провадження проти пана Максима було відкрите, пізніше було винесено і вирок у його справі, але от судове рішення громадськість здивувало: суд призначив обвинуваченому покарання у вигляді 5 років позбавлення волі, одразу звільнивши його від призначеного покарання з іспитовим строком на 2 роки. Як виявилося, у судовому засіданні між Решетняком та прокурором по його справі було укладено угоду про визнання винуватості. За інформацією, яка була надана у відповіді на мій запит до Харківської обласної прокуратури, угода була перевірена на відповідність кримінальному процесуальному законодавству України та затверджена судом. При цьому, як зазначили в прокуратурі, "суд переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним".

      Навряд   чи добровільність цієї угоди була предметом сумніву громадськості – питання викликає радше її правомірність та доцільність в умовах триваючої агресії росії проти нашої держави. Окрім цього, цікаво було би почути відповідь на питання: чи справді шановний прокурор вважав співставним вчинений Решетняком злочин та відповідальність за нього? І якщо так, то чому ж ми потім дивуємося кількості прихильників "русского міра" у наших містах, що продовжують надавати росіянам інформацію про наші Збройні сили, вбивати громадських активістів і патріотів України та зазначати на картах місця, куди окупантам варто було би поцілити?

          Системність проблеми доводять і судові рішення в інших регіонах України. Так, у багатостраждальному Миколаєві, місті, що не перший місяць відчуває на собі тягар війни, пенсіонерка, яка з 2020 року підтримувала зв'язок із російськими військовими з гру рф та ще до повномасштабного вторгнення рф в Україну надавала росіянам інформацію про представників "націоналістичних організацій" Миколаївщини, про осіб, які можуть очолити область у випадку її окупації тощо, за ці та інші діяння була засуджена до позбавлення волі із випробуванням: прихильниці "русского міра" було встановлено іспитовий строк на 2 роки. Не полишивши без уваги цю ситуацію, я вирішила дізнатися в обласної прокуратури, чому ж прокурорами було змінено кваліфікацію дій зрадниці з "державної зради" на "посягання на територіальну цілісність", за яке передбачається значно менш суворе покарання. Відповідь була очікуваною: "досудовим розслідуванням не здобуто належних доказів, які б беззаперечно давали можливість у подальшому обгрунтовано обвинувачувати особу в суді саме за ч. 1 ст. 111 КК України". Попри це, навіть людині без вищої юридичної освіти нескладно відкрити Кримінальний кодекс України та упевнитися в тому, що дії обвинуваченої підпадають саме під склад злочину "державна зрада" нашого Кримінального кодексу.

         Ще один яскравий приклад – рішення Білоцерківського міськрайонного суду щодо визнання незаконним наказу про відрахування студентки, яка закликала "прийняти ворога з добром" і "скласти зброю". Тепер цю любительку руского міра мають поновити... на навчанні.

        Тим часом, у країні триває вже не знати яка за рахунком реформа сектору юстиції. Але будь-яка реформа – це суттєва кадрова ревізія. І навіть коли суддя – апологет "русского міра" та радянської системи кривоправосуддя приймає рішення за новими законами і кодексами – цей суддя все одно лишається адептом старої, корумпованої та непрозорої радянсько-російської судової системи та системи управління загалом. А значить – роботи ще кінь не валявся. І судова та правоохоронна система мають бути вичищені від тих, хто служить зовсім не інтересам правосуддя у нашій державі.