Федір Богатирчук чемпіоном світу з шахів не став, але залишився Українцем

Прихід радянської влади лікар-шахіст зустрів без захвату. "Уже [в перші роки] стало ясно, що рівне для всіх матеріальне благополуччя — не більше ніж утопія, - згадував Богатирчук. — Була створена мережа закритих розподільників, доступних тільки вищим партійцям, куди прямували продукти і товари, награбовані у населення. Ми були змушені, щоб вижити, міцно тримати язик за зубами. Сміх і добродушний гумор стали зникати з ужитку, і їм на зміну прийшла сумна сірість".

       ЧЕМПІОН ДВОХ ПІВКУЛЬ: Шахові перемоги Богатирчука в СРСР були анульовані після його еміграції. Однак в Канаді він брав участь в турнірах до 85 років

     У 1926 році він випустив перший підручник з шахів українською мовою.

     "Шахи — знаряддя політики", — любив повторювати кремлівський куратор шахів Микола Криленко, більшовик з солідним стажем, який виступав обвинувачем на багатьох процесах над вигаданими "шкідниками". У 1938-му його самого розстріляли за шпигунство.

Але до того він встиг організувати в СРСР кілька міжнародних турнірів. У 1933-му Криленко заманив з Чехословаччини Сало Флора, в якому тоді бачили претендента на світовий шаховий трон. За щедрий гонорар у валюті зоряний майстер прибув до Москви лише для того, щоб зіграти 12 партій в своєрідному спарингу з Михайлом Ботвинником. Радянському шахісту було лише 22 роки, а він вже двічі вигравав чемпіонат СРСР. Ботвинник не тільки мав безумовний талант, а ще й виявився єдиним комсомольцем серед учасників першого переможного для нього чемпіонату 1931-го року. Партійне керівництво почало активно ліпити з молодого ленінця шахового стахановця.

         "Ботвинник проявив якості справжнього більшовика!" — сказав Криленко на заключному банкеті після матчу з Флором, який завершився нічиєю. Як пізніше зізнався друзям сам Флор, такий результат він забезпечив свідомо. "Я віддячив господарям за гостинність, — недвозначно прокоментував ту нічию пражанин. — І я хотів, щоб дійсно було свято. Не тільки у мене, а й у Ботвинника, і у Криленка".

Перед від'їздом додому Флор отримав від шефа радянських шахів розкішний подарунок - соболячу шубу. Щоправда, коли в Празі її оглянув кушнір, виявилося, що вона із тхора.

Проте в загальному заліку за очками молодий шахіст розділив перше місце з Сало Флором. Але Криленко звинуватив Богатирчука в тому, що Ботвинник не отримав абсолютної першості, і видав: "Більше ви ніколи не будете у нього вигравати!"

       У тому, що забаганки партії слід вгадувати, Богатирчук переконався через два роки, в 1937-му. Спочатку за доносом київських колег його звинуватили в нецільовій розтраті коштів місцевого шахового товариства. Однак всі видатки узгоджувалися з кошторисами, затвердженими в Москві, і причепитися було ні до чого. Тоді слідчий НКВС, який допитував Богатирчука, випалив: "Вашому політичному вигляду наша громадськість більше не довіряє. Візьмемо хоча б ваш виграш у Ботвинника в турнірі 1935 року. Ми в курсі, що у вас було погане становище і ви знали, яке величезне значення для престижу СРСР було б отримати Ботвиннику одноосібного першого приза. І незважаючи на це, ви доклали всіх зусиль, щоб цю партію виграти".

Перед органами за Богатирчука замовив слово Олександр Богомолець, тодішній президент Академії наук України. У його лабораторії питаннями геронтології та лікування раку якраз займався лікар-шахіст. А партійні бонзи вже тоді мріяли про довголіття і таких фахівців намагалися не чіпати.

           Про початок радянсько-німецької війни Богатирчук писав: "Додалася проблема: як врятуватися від примусової евакуації вглиб СРСР? До честі київських лікарів, вони допомогли всім охочим залишитися, видаючи довідки про неіснуючі хвороби. Я знаю навіть про випадки фіктивних операцій".

Сам він "лікувався" від вигаданого укусу скаженого собаки. І згадував, що 19 вересня, з приходом до Києва німців, з підвалів, з горищ і приміських лісів вийшли сотні молодих чоловіків призовного віку, які не хотіли воювати за сталінський режим. "Стався парадоксальний в історії факт. Населення було на боці нападника і з нетерпінням чекало його приходу, — згадував Богатирчук. — Першими окупантами були військові, які показали себе з найкращої сторони. Справжнє горе ми взнали, коли в місто прийшла німецька адміністрація і загони СС ".

Після розстрілів в Бабиному Яру він так описував свій стан: "Я зрозумів, що Київ з обіймів одного бандита перейшов в обійми іншого, не менш нещадного".

              Незабаром підпілля ОУН запропонувало Богатирчуку очолити в Києві відділення Українського Червоного Хреста (УЧХ), головний офіс якого відкрився у Львові в серпні 1941-го. Вже в листопаді УЧХ відкрив бюро з розшуку військовополонених: у перші місяці війни німці часто відпускали солдат-українців по домівках.

Богатирчук організував збір і розподіл продуктів серед нужденних киян і полонених. Комори УЧХ за пару тижнів наповнилися вщерть — селяни охоче відгукнулися на цю акцію. Але окупанти розлютилися, бо їм з великими труднощами вдавалося збирати харчі з населення. Уже в лютому 1942-го УЧЇ закрили, а Богатирчук два тижні провів у гестапо.

Через рік Богатирчук у справах інституту відвідав Берлін, де його познайомили з генералом Андрієм Власовим. На той час цей радянський воєначальник вже півроку провів в німецькому полоні і став главою Російської визвольної армії (РОА).

       Богатирчук з дружиною і дочкою покинули Київ, коли восени 1943 року радянські війська підійшли до міста, і цілий рік прожив у Кракові. У листопаді 1944-го він прийняв запрошення Власова і прибув до Праги, звідки генерал закликав народи Росії до боротьби з більшовиками. Богатирчук погодився формально представляти Українську національну раду, створену ОУН. На цьому його співпраця з власівцями і завершилася.

       Наприкінці війни родина Богатирчуків опинилася в баварському Байройті, в американській зоні окупації. А в 1948-му гросмейстер емігрував до Канади.

Того року вирішувалася доля світового шахового трону. Зазвичай новим володарем титулу ставав майстер, який обіграв чинного чемпіона. Але двома роками раніше в Португалії помер непереможеним Альохін. ФІДЕ влаштувала багатоступінчастий турнір, відібравши шість претендентів.

       СРСР, який вступив в федерацію всього лише роком раніше, домігся участі в змаганні трьох своїх шахістів - Ботвинника, Василя Смислова та Пауля Кереса. На турнір також запросили голландця Макса Ейве, що зумів перед війною ненадовго відібрати чемпіонство у Альохіна, і американців Семюеля Решевського і Ройбена Файна. Останній відмовився виступати, пославшись на завантаженість роботою над дисертацією. Але своєму біографу він пізніше сказав: "Я не хотів витрачати три місяці свого життя, спостерігаючи, як росіяни здають один одному партії".

             кремль "віджав" шахову корону у Заходу

       Ботвинник писав, як перед московською серією матчів його викликали в кремль головні радянські ідеологи Андрій Жданов і Михайло Суслов. "Ми побоюємося, що чемпіоном світу стане Решевський, - сказав Жданов. — Як би ви поставилися до того, щоб радянські учасники програвали вам навмисне?" Ботвинник, за його ж словами, навідріз відмовився і відповів: "Залишимо питання відкритим. Може це і не знадобиться? "

       Він таки став тоді чемпіоном. Однак турнір здивував багатьох шахістів. У тому числі і Богатирчука, який в серпні 1949 року опублікував відкритий лист до ФІДЕ в журналі Canadian Chess Chat. Екс-киянин обурювався, як федерація допустила, щоб в турнірі на трьох представників СРСР припадало лише два гравці з інших країн.

“Всі добре знають, що шахи в СРСР підпорядковані політиці, — писав Богатирчук. — Якщо в турнірі команда з трьох сильних майстрів почне діяти спільно, то ні у Капабланки, ні у Ласкера, ні у Альохіна не було б шансу стати чемпіоном. Деякі партії між радянськими майстрами здивували мене своєю беззмістовністю".

        Через цей лист радянські представники у ФІДЕ довго блокували присвоєння колишньому киянину звання майстра міжнародного рівня. Лише в серпні 1954-го, коли конгрес федерації в Амстердамі черговий раз відхилив пропозицію присвоїти титул Богатирчук, за нього заступилися канадські колеги. Математик і шахіст Натан Дівінський тоді подав нову заявку. Він згадував: "росіяни доводили, що Богатирчук був зрадником. Я ж переконував, що навіть Гітлер заслуговував би звання міжнародного майстра ФІДЕ, якби він грав на цьому рівні. Зрештою ми добилися свого, але натомість довелося погодитися на присвоєння таких же звань дюжині слабких російських гравців ".