Одинадцятикласник Максим Бабенко відновлює рідне село в Чернігівщині після окупації

    Максим Бабенко, учень 11 класу у селі Тупичів, Чернігівська область. Пережив окупацію села та активно займається доброустроєм свого населеного пункту. Зокрема, разом з друзями власними силами зробив осередок відпочинку біля місцевого озера "Ковалівське".

Хлопець захоплюється психологією та мріє бути корисним для суспільства.

   Про свій досвід покращення життя в маленькому селі та чи можна зробити це власноруч – Максим розповідає в спеціальному проєкті УП "Покоління Перемоги", присвяченому дітям з деокупованих територій.

   Проєкт ініційований освітньою фундацією GoGlobal, яка генерує, пілотує та масштабує проєкти для вчителів, школярів та молоді.

     Тупичів – маленьке охайне село в Чернігівській області.

Зараз тут мешкає близько 1500 людей, є школа, магазини, спиртовий завод, ліс, річка та все, що потрібно для життя. 

Саме тут 16 років назад і народився Максим. Скільки себе пам’ятає – він завжди захоплювався своїм рідним краєм: природою, лісами, а ще – односельцями.

Максим Бабенко мріє зробити своє село найкращим місцем для життя.

    У свої 16 років він вже почав рухатись в цьому напрямку: співпрацювати з громадою та місцевим спиртзаводом, допомагати старшим людям.

До останніх двох років Максим вів життя звичайного підлітка – аж до того моменту, як в його рідне село не прийшли російські війська.

   "Я був з тих, хто до самого ранку 24 лютого не вірив, що почнеться повномасштабна війна, – розповідає Максим, – ще за пару днів до цього я був на дні народження, ми з друзями святкували, спілкувались та будували плани на майбутнє. А потім вранці 24-го мене розбудила мама та сказала, що почалась війна... Я виглянув у вікно і побачив, як вулицями рідного селища їдуть танки..."

Про окупацію Тупичева

   "Ворожі війська спочатку просто проходили повз та поставили КПП біля нашого села. Але потім, коли почались бої за Вишневе, – окупанти вже зайшли й в Тупичів. Навпроти мого дому був закопаний справжній БТР – це виглядало як у фантастичному фільмі", – ділиться юнак.

Пригадує, що життя було складне: без світла, зв'язку, інтернету... 

"Я намагався відволікатися та навіть почав збирати березовий сік – щоб перемикати думки та напругу. Звісно, ми всі намагались допомагати своїм.

   Наприклад, у нас з друзями була закрита група, куди ми скидали інформацію про пересування ворожої техніки. Потім цю інформацію наші батьки та старші люди передавали далі. Таким чином сталося декілька "прильотів" по техніці окупантів", – пригадує хлопець.

Після деокупації

   В один день навесні 2022-го жителі села Тупичів прокинулись та зрозуміли, що окупанти відходять, а перед очима замайоріли українські прапори.

"Ми святкували деокупацію тиждень! – згадує Максим – я так не радів навіть власному дню народження! Одразу стало  якось вільніше дихати, захотілось робити ще більше для своїх людей та громади!"

   Це натхнення Ма направив у свій новий проєкт з умовною назвою "Пляж".

Проєкт "Пляж"

"Багато людей з мого селища ходять відпочивати до озера. Але ця зона завжди була занедбана та засмічена. Я подумав – то що, ми не зможемо своїми силами виправити це становище?

Та звісно, зможемо! Обговорив свою ініціативу з друзями та односельцями та почав діяти.

З деякими роботами допоміг спиртовий завод, але багато чого – наприклад, пофарбувати переодягальню тощо – ми зробили самі з друзями!" – ділиться хлопець.

   Разом з друзями Максим прибрав територію пляжу від сміття, викорчував непотрібне коріння та облагородив територію. Дуже хотілося зробити щось для людей та громади. Адже після деокупації з'явилось відчуття, що від тебе насправді залежить дуже багато!

Життя зараз

   Максим ходить до середньої школи в селищі Тупичів. 

У цій школі є проблема – не вистачає місця в укритті, тому учні не можуть навчатися у звичайному режимі.

"Зараз ми ходимо до школи по черзі, – розповідає Максим, – адже за правилами безпеки ми повинні спускатись в укриття після сигналу тривоги. Але в нашому укритті не вистачає місця для всіх".

   Максим вже думав ініціювати проєкт із побудови укриття, але не уявляє, де взяти стільки грошей. Зараз він зосереджений на навчанні, мріє вступати в університет та опанувати професію психолога. Або піти у сферу IT.

Юнак не полишає  ідею з побудовою укриття. Його мрія – щоб всі учні школи могли разом відвідувати заняття.

Текст: Яна Алтухова.

#ПоколінняПеремоги.