«Вставай, страна огромная» чи «Повстань, повстань, народе мій»?

На знімку: козаки Степової дивізії

              Ніхто не перечить, що у 1941 році пісня «Вставай, страна огромная, вставай на смертный бой» - і далі «С фашисткой силой темною, С проклятою ордой» - зіграла в Радянському Союзі неймовірну мобілізуючу роль у Другій світовій війні. Її слова, як відомо наче, написав Василь Лебедєв-Кумач, а музику Олександр Александров. Обидва в невмитій росії сприймалися за корифеїв у своїх царинах. Але ось вслухайтеся тепер у слова іншої, уже суто україномовної пісні:

Вже день, і йде народної

Розплати кари час,

Немає сили жодної,

Щоб стримувала нас!

                Приспів:

                Повстань!

                Повстань, народе мій!

                Берись за зброю вмить!

                Іде війна народная,

                Священний бій кипить!

                Повстань!

                Повстань, народе мій,

                Берись за зброю вмить!

                Нехай під окупантами

        Завжди земля горить!

Ми йдемо в бій із ворогом – 

Полками орд чудних.

Ми віримо, що зможемо

Звільнити край від них!

               Приспів

Не нам неволя й панщина

Й імперськая тюрма!

Б'ємось проти кремлівського

Московського ярма!

                    Приспів

            Чи не вловлюєте ви, що слова ці явно лягають і на мелодію знаменитої пісні 1941 року? А це дійсно так і є. Але тут яка «прикрість»: пісня «Повстань, повстань, народе мій» вперше залунала у наших придніпровських степах ще у 1919-20 роках – в оті буремні так званої громадянської, а насправді окупаційної з боку імперії війни. Повернув нам цю пісню ще більше тридцяти літ тому відомий український кобзар Тарас Силенко. Він прийшов до висновку, правда, що її і слова, і музика народні. Тобто хвацький Лебедєв-Кумач вчинив по суті «винахідливий» плагіат – запозичив зміст і дух бунтівної й патріотичної української пісні, те й інше поклав в основу свого поетичного твору. А прославлений російський композитор Олександр Александров до музики взагалі ніякого не мав відношення. Єдине - безсоромно привласнив чужу. Вкрав тобто.

І уже у наші дні знаний український письменник, автор відомих у Європі романів та кіносценаріїв Юрій Андрухович, погодившись, що слова та музика пісні «Повстань, повстань, народе мій» ймовірно справді народні, повідомив наступне: виник цей патріотичний гімн на Катеринославщині у 30-тисячній дивізії криворізьких козаків Степової повстанської армії. Очолював дивізію Костянтин Пестушенко, який увійшов в історію і як отаман повстанців Кость Степовий-Блакитний. Він народився у селі Ганнівка нині Криворізького району. Спершу очолював 20-тисячну Середньодніпровську ватагу повстанців, котра підпорядковувалася армії Нестора Махна. Одначе потім обрав за краще діяти самостійно і став командиром Степової визвольної дивізії, яка боролася з більшовицьким режимом партизанськими методами. Його козаки з піснею «Повстань, повстань, народе мій» і йшли, мчали на конях у бої проти московських поневолювачів.

                Дуже доречно, погодьтеся, Юрій Андрухович повідав нам про це. Пісня явно прислужиться s  сьогодні дати нищівний відпір окупантам. Тим паче, що вніс Андрухович свою поправку у текст, закликавши до перемоги воювати «З рашиською темною путінською ордою». А стосовно того, що дикий «руській мір» украв ще й пісню у нас, так не думайте, наче це єдиний випадок. Виявляється, їх вистачає з лишком. Десятка півтора, якщо хочете, набереться. Чого варта хоч би «білогвардійська» «Поручик Голицын», котру, за твердженням російських музикознавців, у другій половині 70-х років минулого століття ніби записав у народі та «обробив» якийсь Владислав Коцишевський. А воно зовсім не так. Насправді росіянин мелодію вкрав у… повстанця-«бандерівця» Миколи Матоли. Котрий ще у 1949 році не лише музику, а й слова пісні «Друже ковалю» написав чи створив. Правда слова плагіатор переінакшив. У Миколи Матоли «четверту добу уриваються плови», а в пана «співавтора» - «четвертые сутки пылают станицы». Чи в Матоли «не плачте душею, мій друже Ковалю», а в плагіаті «не падайте духом, поручик Голицын». Або в оригіналі «кудись наші коні помчали далеко», а в «перекладі» уточнено – «а в сумерках кони проносятся к яру». І уже зовсім плагіатор показав своє єство, коли слова «і знову прогнали московські полки» замінив на «и девочек наших ведут в кабинет». Ще наостанок про пісню «Там вдали, за рекой», яку й поготів російська «Вікіпедія» приписує бійцям Червоної армії. І тут так то воно, та не так. У дійсності на її мелодію, але на свої слова ще років на 10 раніше співали Українські січові стрільці власну, яка називалася «Прощався стрілець».