У Києві на Майдані Незалежності 2 жовтня відбулася масштабна мирна акція рідних та близьких захисників Маріполя, які досі в російському полоні. Учасницею акції була і переяславка Леся Чеботарьова. Про історію свого сина переяславця-воїна вона розповіла Переяслав.City наприкінці вересня.
Для звільнення "забутих" строковиків НГУ необхідний медійний розголос
"Мій син – строковик НГУ Данило ЧЕБОТАРЬОВ. Ми благаємо і вимагаємо повернути наших рідних з ПОЛОНУ. Обмін всіх на всіх!!! Почуйте нас ООН, МКЧХ і весь допоможіть нам повернути їх додому!" – написала мама.
У квітні минулого року Данила Чеботарьова призвали на строкову службу до Національної гвардії України, яку він проходив у Маріуполі – військова частина 3057, 12 бригада. Він там служив, коли 24 лютого напала росія і почалася війна. Їхню частину обстріляли і розбили однією з перших.
Під час останнього масштабного обміну полонених Азовсталі жоден строковик не повернувся додому. Матері написали листа з проханням оприлюднити його на всіх медійних майданчиках. 30 вересня, під час загальноукраїнської конференції експертів та працівників медійного ринку NATIOHAL MEDIA TALK редакторка Переяслав. City передала лист-звернення матерів полонених строковиків та їхні фото головній редакторці видання "Українська правда" Севгіль Мусаєвій.
У особистій бесіді вона запевнила, що їхня редакція також перейнялася цією темою і працюватиме над її висвітленням. Адже тільки масштабний медійний розголос може допомогти визволити українців із російських застінків. Далі стаття-звернення рідних завхисників Маріуполя.
Зниклі безвісти чи полонені? – Влада не дає відповіді матерям
"З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну 24 лютого у Маріуполі розгорнулась небачена доти у новітній історії Європи оборона міста. Разом із досвідченими військовиками до захисту міста стали і строковики та контрактники військової частини 3057 Національної гвардії України.
Нацгвардійці, багато з яких тільки восени були призвані на військову службу, зі зброєю у руках прийняли на себе усі удари й усі жахи оточеного Маріуполя. У тих умовах 18-23-річні хлопці подорослішали за лічені години.
Ці 83 дні оборони Маріуполя довели, що всі його захисники є героями. Вони билися пліч-о-пліч, незважаючи на вік, стать, напрацьовуючи досвід у боях, гуртуючись у бойові розрахунки з різних військових частин.
Не дивлячись навіть на свідчення їхніх командирів і побратимів про полон, Україна не змінює їхнього статусу зі зниклих безвісти на полон.
Родини строковиків, контрактників та офіцерів занепокоєні тим, що українська влада намагається замовчувати сам факт участі строковиків, контрактників у збройному захисті найпекельнішої точки у цій війні – міста Маріуполя.
Наше завдання – повернути живих з полону та гідно поховати тих, хто загинув, захищаючи свою Батьківщину, своїх побратимів, свою родину.
Слава Україні! Героям слава!
«Invisible» conscripts, contract and their officers are the defenders of Mariupol, who have been in captivity for more than four months.
With the beginning of the Russian full-scale invasion into Ukraine on February 24th, an unprecedented in recent European history city defense took place in Mariupol. Together with the experienced military men, conscripts and contract workers from the military unit #3057 of the NGU (National Guard of Ukraine) began to defend the city.
The conscripts from NGU, many of whom were called up for military service only in the autumn, took all the fights and horrors of the surrounded Mariupol with weapons in their hands. Under such circumstances, 18-23-year-old boys grew up in a matter of hours.
From the first days of the siege of Mariupol, conscript soldiers, contract workers and their officers of the 3057th National Military Unit held positions throughout the city. Along with more experienced comrades in arms, they participated in brutal battles for every street. Most of the conscripts were never able to join the defenders of Azovstal.
During these 2.5 bloody months, many conscripts of the National Guard of Ukraine died on the streets of Mariupol in brutal battles. Very young boys fulfilled their duty to protect their country to the end, giving the most valuable thing for it - their lives. Others were captured by the enemy. The fate of many is completely unknown.
These 83 days of defense of Mariupol proved that all its defenders are heroes. They fought shoulder to shoulder, regardless of age, gender, gaining experience in battles, gathering in combat calculations from different military units.
However, for a long time the conscripts-defenders of Mariupol, and with them the contract workers and their officers, remained as «invisible prisoners». After all, for many conscripts, the Ukrainian and Russian authorities refuse to recognize the fact of their capture.
Despite even the testimony of their commanders and comrades about their capture, Ukraine does not change their status from «missing» to «captured».
The families of conscripts, contract workers and officers are worried that the Ukrainian authorities are trying to silence every fact of the participation of conscripts and contract workers in the armed defense of the most hellish point in this war - Mariupol.
Our task is to return the alive from captivity and decently bury those who died defending their homeland, their family, their fellow citizens.
Glory to Ukraine! Glory to Heroes!
