Культуролог Ганна Черкаська із Запоріжжя розповіла про власника триповерхової потилиці — Георгія Петровича Алексєєва,  Предводителя дворянства Єкатеринославської губернії, якого увіковічнено на картині  "Запорожці пишуть листа турецькому султанові".

"І кому не відома ця голомоза постать із триповерховою потилицею, яку й за сто років не наїси; цей низенький, огрядний, дебелий козак, який сидить навпроти писаря, спиною до глядача на картині І. Рєпіна “Запорожці”!? Такої фактури серед українців годі й шукати, такий тільки в панських хоромах може блукати. Саме там і надибав Рєпін бажане. Це голова дворянства Катеринославської губернії, генерал Георгій Петрович Алексєєв.
Народився Жорж 10 травня 1834 р. у родовій садибі Котівка на Катеринославщині. Його батько губернський секретар Петро Дмитрович Алексєєв у 1829 р. вінчався з донькою полтавського поміщика Іллі Івановича Запорозького Варварою Іллівною в Андріївській церкві села Засулля Лубенського повіту Полтавської губернії. Правнук Марії Данилівни Апостол, праправнук гетьмана Данила Апостола. Племінник Ганни Дмитрівни Алексєєвої, яка у 1818 р. одружилася з Григором Степановичем Тарновським.
Він у 3 роки лишився без батька. Петро Дмитрович помер у 1837 р. Від батька Георгій Петрович успадкував родовий маєток Котівку, села Фощове, Єленське, Заплавське та хутір Осокорівщину. Всього 14883 десятини землі та 1453 кріпаків чоловічої статі.
Юний Жорж місяцями жив у Качанівці у тітки Ганни Дмитрівни Тарновської, цікавився колекцією Григорія Тарновського і запалився бажанням мати власну – почав із нумізматики. У рідному Катеринославі закінчив класичну гімназію. У 22 роки отримав ступінь кандидата юридичних наук у Харківському університеті. Службову кар’єру Георгій почав у Петербурзі у квітні 1856 р. в чині колезького секретаря. Просувався щаблями «Табелі про ранги»:
– у 1862 р. він став камер-юнкером Двору,
– у 1866 р. — надвірним радником,
– у 1870 р. — колезьким радником,
– у 1874 р. — камергером Двору.
Закінчив свою кар’єру Георгій Петрович гофмейстером (придворний чин, управителя штатом і фінансами імператорського двору) при Олександрі III, таємним радником Державної ради.
Кавалер усіх російських орденів (крім Андрія Первозванного).
З вересня 1874 р. до 22 травня 1886 рр. був головою дворянства Катеринославщини, як і його дід Дмитро Ларіонович Алексєєв.
Георгій Петрович Алексєєв одружився з француженкою, дочкою графа Дюбрель-Геліон-Дело-Геронієр. Її довге ім’я Марія-Лізавета-Анжель в Україні звучало просто — Анжель Петрівна. У Алексєєвих було двоє дітей — Віра й Ольга.
Старша Ольга була красунею, вона мала запрошення на бал з приводу повноліття спадкоємця престолу. Кажуть, що дівчина стежила за модою, дуже затягувалася корсетом і ребро вросло в легені. Лікарі були безсилі, тому вона померла 16-річною.
На пам’ять про дочку Георгій Алексєев побудував церкву в с. Котівці. А долину, де любила гуляти дівчина, люди й сьогодні величають Ольжиною.
Віра вийшла заміж за князя Миколу Петровича Урусова (1863–1918), гродненського та полтавського губернатора, за останнього катеринославського голову дворянства (у 1908–1917 рр.).
Іменний капітал Георгій Алексєєв зберігав не на Кіпрі, а у міській Думі, відсотки з нього йшли на благодійні справи. Георгій Петрович чимало грошей жертвував на чоловічу гімназію, на придбання книжок для міських бібліотек, на влаштування притулків для дітей, на церкви.
Генерал Алексєєв мав маєток у селі Котівці з унікальною колекцією картин, монет, книг і дніпровського бурштину. Оцінюючи зібрання Георгія Алексєєва, Дмитро Яворницький поставив його колекцію в один ряд із колекціями Василя Тарновського в Качанівці Чернігівської губернії та Олександра Поля у Катеринославі. Г. П. Алексєєв та О. М. Поль (1832–1890), були першими на Придніпров’ї збирачами археологічної та історичної місцевої старовини. Вони багато речей врятували, колекція Поля — це нинішній музей м Дніпра.
Його нумізматична колекція була першою в Україні та третьою в імперії – після колекцій князя Олександра Михайловича та графа І. І. Толстого. Георгій Петрович автор наукових праць із нумізматики.
Коли І. Рєпін побачив унікальну потилицю та блискучу лисину, він запалився бажанням увічнити їх на картині. Зрозуміло, що генерал ні за які гроші не хотів позувати, але він не знав, що Рєпін і Яворницький – майстри своєї справи. Не хоче позувати за гроші? Зробить це даром.
Георгій Петрович Алексєєв запросив побратимів на сніданок. За столом гетьманського нащадка була його гордість, три красуні: молода дружина і донечки.
Після сніданку генерал втратив пильність. Чоловіки пішли втрьох до кабінету. Яворницький, знаючи затяту вдачу генерала-нумізмата, витягнув із кишені кілька старовинних монет, і вони почали розглядати їх в лупу. Ілля Юхимович у цей час сів за спиною і тихенько заніс до своєї книжечки тили хазяїна безкоштовно.
Коли картина «Запорожці» була закінчена й виставлена в Третьяковській галереї, генерал, який мимоволі став натурником, приїхав до Москви. Зустрівшись з ним та Рєпіним, Яворницький запропонував піти в Третьяковську галерею. Біля картини відбулася досить цікава розмова:
– А гляньте, Георгію Петровичу, — сказав Яворницький, — така, як ваша, потилиця.
– Як же ви насмілилися зробити це без мого дозволу? Коли ж це ви встигли змалювати?
Рєпін засміявся.
– Це тоді, коли ви розглядали монети.
– Ну, гаразд, тепер уже нічого не вдієш. У мене до вас прохання: не кажіть більше нікому, що це моя потилиця, бо засміють старого дурня».
«Білою свиткою» прозвали цей образ. Дісталося за нього Рєпіну і від генерала Алексєєва, і від «професійних патріотів», тому цей образ у Харківському варіанті картини відсутній, але упертюх-художник зобразив білу свиту на передньому плані.
15 лютого 1914 р. у Катеринославі на 80-му році помер член Ради міністра внутрішніх справ Алексєєв Георгій Петрович".