«Стоїть турбота не про судьбу хлібороба, а про більший обіг державного карбованця»

"Для  України фізичні можливості купівлі дизельного палива і ціни на нього мають дуже важливе значення, адже наближаються весняні польові роботи, і нам вкрай важливо засіяти якомога більше – оскільки аграрії дають вже понад половину валютної експортної виручки, і ми дуже на них розраховуємо", - зазначив у телеграм - каналі Данило Гетьманцев, Голова Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики.
Справді, весна незабаром. І виклики почнуть з'являтися у аграріїв один за одним. То не розмінована земля, то наявність техніки, то відсутність ЗЗР, то дороге пальне, то потреба в якісному насінні... І список  далі може продовжити  будь - який аграрій, на якого, бачте, розраховують. А на кого чи що розраховує сам фермер? Крім власних потуг зберегти свою справу. Аграрії не певні, на кого можуть розраховувати, просто, як атланти, тримають землю, щоб засіяною була і родила. І доки хтось в затишних кабінетах на щось розраховує, то треба спочатку зрозуміти, що для того розрахунку він зробив.
Може, до Михайла Стельмаха без розрахунків прислухатися? В його романі " Хліб і сіль"  просто втілена українська аграрна історична спадщина, яка через сотні років в когось із нащадків озивається:
 

- Тяжкий твій хліб, Катерино, — пожалів пан старчиху і навіть подумав, чи не допомогти їй чимось.
— Ніде тепер, паночку, нема легкого хліба.
— Віл, коли дуже втомиться, у нього на губах з’являється піт, а ми [селяни] від нього ніколи не просихаємо, навіть у церкві на Великдень пахне він. Ну, та полегкості ми не шукаємо собі, не такий наш хліб.

 

Мужик повинен мати насущний хліб насамперед у зразкових панських економіях, мати його рівно стільки, щоб і не бунтувати, і не нагулювати жир.
— Невже ви [до Стадницького] справді переконані, що в українця нічого доброго нема?
— З нього добре тільки воєнне м’ясо! — в прозелені очей Стадницького блиснула злоба: він зрозумів натяк.
— І ви хочете, щоб після цього вас любив селянин?
— Любов його не обходить мене. Я хочу тільки, щоб наш мужик, заробляючи свій хліб, гнувся над чепігами, а не думав про школи, не коцюрбився в шахтарських норах, бо там він остаточно забуде, що Україна — це земля хліба і цукру.
- ...стоїть турбота не про судьбу хлібороба, а про більший обіг державного карбованця.
— Фінансист всюди залишається фінансистом! — посміхнувся Стадницький.

— Ваш хліб не м’який.
— Та і його можуть позбутись і селяни, і навіть поміщики!
— Життя покаже...
— Витягнули, видряпали мирові посередники всілякі закони — і всі проти мужика. А хто ж і коли за нього стояв? Хто кому коли добре слово за його кривавий піт, за його хліб і сіль промовив? Та вже коли цього нема, то їжте мужицький хліб, а не їжте душі мужицької.

 

Старий Гнат  як міг, приберігав хліб на лиху годину, бо карбованець завжди може обдурити людину, а зерно — ніколи.
 

Шумлять жита — живе письмо землі, і яка людська голова вчитає його?