Свитку на Здвиження скидай, а кожух одівай

27 вересня - Воздвиження Чесного І Животворчого Хреста.
Дніпровська єпархія Православної Церкви України знайомить з давнім переказом історії християнського свята.
Після зруйнування Єрусалиму, язичники намагалися повністю знищити спогади про священні місця, де постраждав за людей і воскрес Господь наш Ісус Христос.   Повідомляє Імператор Адріан (117 - 138) наказав засипати землею Голгофу і Гріб Господній. А   на штучному пагорбі поставити капище язичницької богині Венери і статую Юпітера. На це місце збиралися язичники і здійснювали ідольські жертвопринесення.
Однак через 300 років  імператор Костянтин Великий дуже сильно хотів відшукати Хрест, на якому був розп'ятий Господь наш Ісус Христос. Для цього рівноапостольний Костянтин направив до Єрусалиму свою матір, благочестиву царицю Олену, з посланням до Патріарха Єрусалимського Макарія. Хоча свята цариця Олена була вже в похилому віці, вона з натхненням взялася за виконання цього доручення.
Прибувши до Єрусалиму вона повеліла знищити язичницькі капища і статуї. Розшукуючи Животворящий Хрест, цариця розпитувала християн та іудеїв, упродовж тривалого часу її пошуки залишалися безуспішними. Нарешті, їй вказали на одного старого єврея на ім'я Юда, який повідомив, що Хрест лежить там, де стоїть капище Венери.
Капище зруйнували і, звершивши молитву, почали копати землю. Незабаром були виявлені Гріб Господній і неподалік від нього три хрести, дощечка з написом, зробленим за наказом Пилата, і чотири цвяхи, що пронизали тіло Господа.
Щоб дізнатися, на якому з трьох хрестів був розп'ятий Спаситель, Патріарх Макарій по черзі поклав хрести на одного небіжчика, якого проносили недалеко від того місця. Коли був покладений Хрест Господній, мрець ожив. Побачивши воскреслого, всі переконалися, що знайдено Животворящий Хрест.
Християни, в незліченній кількості прийшли поклонитися Святому Хресту. Вони просили святителя Макарія підняти святий Хрест, щоб всі могли, хоча б здалеку побачити Його. Тоді Патріарх і інші священнослужителі почали високо піднімати Святий Хрест, а народ, в цей момент, виголошував: "Господи, помилуй", і благоговійно поклонявся Чесному Древу.

У народі кажуть, що 27 вересня відбувається у природі Здвиження. Як пише Василь Скуратівський у книзі "Дідух. Свята українського народу", «на Здвиження земля движиться ближче до зими»,  «В цей день здвигається земля з літа на зиму». Тому птиці відлітають у вирій, а все лісове гаддя збирається на останню раду, на якій кожен має одзвітуватись за свої вчинки. Ті, що не порушили даної ними обітниці, будуть спочивати до наступного Руфа (21 квітня), а потім знову вилізуть із землі; натомість ті, що жалили людей, висмоктували у корів молоко, їли пташенят, не мають права на відпочинок, бо «їх не бере земля», а відтак нечестивців засуджують на смерть і проганяють геть. Вони особливо небезпечні — нападають на людей, кидаються під колеса.
Тому, вірячи в таку легенду, дітям забороняли ходити до лісу, щоб не зустрітися з «шатунами» або не провалитись у яму, де збираються зимувати плазуни. Якщо хтось потрапить туди, то буде цілу зиму лизати з ними «гадючий камінь».
Як твердить Василь Скуратівський, особливих обрядодій на Здвиження не було.  Щоправда, богомільні люди не вживали скоромної їжі, не виконували важких робіт, пов'язаних насамперед з деревом — не рубали і не кололи дров, не стругали і не пиляли дощок.
У цей день годилося відвідати церкву та ярмарок, бо «Здвиження — день ярмарку і храмів».
Зрання господарі виносили на подвір'я зерно і хлібні крихти для птахів.
На Закарпатті Здвиження було останнім днем заготівлі горіхів — «бо залишилися лише не червиві» — та яблук, котрі тримали на зиму.
Серед прислів'їв популярними були такі:
«Хто не обсіявся до Чесного Хреста, той не варт собачого хвоста»,
«Свитку на Здвиження скидай, а кожух одівай».

У рідновірів також панує теорія, що на Здвиження земля здвигається з Літа на Зиму. Тривають проводи птахів до Вирію. Моляться  Духам Предків, саме їм  птахи передають звістку від живих родичів.
Рідновіри вважають, що хрест оберігав духовну сутність людей задовго до християнства. Так, приміром, Світовит Пашник наводить приклади, коли поклоніння хресту, як символу Сонця, відомо у багатьох стародавніх народів. Археологами віднайдено різноманітні хрести на території сучасної України. Для прикладу відомий хрест, знайдений В. Хвойкою у Подніпров'ї, який датується добою Середнього Трипілля 4 тис. до н.е.
Крім того, за словами Світовита Пашника,  у скіфів було ушанування Бога війни Арея, яке так чи інакше пов'язане з Воздвиженням. Геродот описує наступне жертвопринесення цьому Богові: "В центрі області кожного народу існує священна споруда для Арея, яку вони роблять ось як: накладають в'язанки хмизу завдовжки і завширшки до трьох стадій, але не дуже високі. На них влаштовують чотирикутну площадку, три сторони якої стрімчасті, а на четверту можна зійти. Щороку вони накладають на цю споруду сто п'ятдесят возів хмизу, бо через непогоду вона постійно осідає. В таку купу хмизу кожен народ встромляє старий залізний меч, який є символом Арея...".
Леонід Залізняк наводить докази існування культу меча у скіфів. В урочищі Носаки поблизу с. Василівка Запорізької області київським археологом Ю. Балтриком розкопано курган висотою до 3 м. Поховань під курганом не знайдено, але у насип встромлений   залізний скіфський меч. Поклонялися мечу й сармати. Пізньосарматське плем'я алани "за варварським звичаєм встромляє у землю меч і поклоняється йому, як Марсу", – пише давньоримський історик Аміан Марцелін.
Навіть давні єгиптяни воздвигали священний  стовбур "Деда". Древнє свято відбувалося в кінці літа, з появою в небі Молочного Шляху, що зникав на час спекотних місяців. Священний стовбур "Деда" у єгиптян був з характерною рогулею на горі і нагадував роздвоєння одного з кінців Молочного Шляху. Ритуальний акт підняття "Деда" на землі символізував "відродження" на Небі "зоряного стовпа" або "зоряного древа", яким вбачався Молочний Шлях.

Якими б не були стародавні символи і вірування, вони дійшли до нас задля збереження життя. Тому воздвигайте, друзі, в своєму бутті добро і честь, щоб продовжуватися в нащадках.