Треба відноситься з душею до землі. Тоді вона дасть результати, - Олександр Булашенко

Телефонний дзвінок до ФГ "Надія", що діє у Чумаківській громаді Дніпропетровщини, для мене особливий.  Його голова -  Олександр Олексійович Булашенко, дуже щирий і приязний чоловік, із задоволенням розповів мені про своє фермерське життя. І кожне його добре слово йокало в серці споминами.  Він став мені дорогим, бо з ним тривалий час працював мій померлий батько і завжди з пошаною казав: "У Булашенка краще", "Булашенко може", "Це тільки вирішу з Булашенком". Раніше я не особливо звертала увагу на ці слова, бо знала, що батько, "гарячий" характером,  аби на кого рівнятися і хвалити не буде. І, мабуть, там, на небі, батько радий, що життя крутонуло мене в бік, де тепер і я знаю, як воно, у Булашенка...
Тому мені довелося зібрати всі найкращі слова до обох  жмень, але все одно не вмістилися, щоб розповісти про порядного і чуйного фермера села Чумаки - Олександра Булашенка.

Олександр Олексійович  не відразу став фермером, бо жив у Дніпрі, працював, і не думав змінювати у 40 років життя. Але зателефонував батько і сказав:"Досить у місті гаяти час, перебирайся в село, тут будеш господарем".

"Я батькові тоді кажу: "Так я ж на тракторі ніколи не сидів, не робив".
"Та навчимо", - відповів батько, і так я з 1992 року  став фермером.
Батько показував-розказував, оце сюди вмикать, отак. Казав, сІдай дивись, як я буду полоть кукурудзу, тільки ж дивись, не ріж.  Спочатку сидів зі мною в кабіні трактора, а потім каже: "Все, я заморився, їдь сам". Ну поки я доїхав сам, спина мокра і чуб мокрий. Отак потихеньку і навчився. Батькові вже  тоді було під 70. А ще дядько був - майстер- наладчик , підказував, як включить, відрегулювать, і пішла справа. Вже й батька нема, і дядька, і братів, залишився я один біля землі, біля фермерського господарства свого,  труджусь", - пригадує свої перші кроки  в професії  Олександр Булашенко.

За його словами, він обробляє свої 42 га землі, вирощує зернові і технічні культури. А ще бере людські паї і загалом виходить 100 га.
На запитання: як нині фермерується, під час війни?- Олександр Олексійович відповідає розважливо:

"Ми як сіяли на землі, збирали, так це й робимо. Просто погодні умови нам більше заважають. Ну і війна, звичайно. Не знаємо, куди дівати своє збіжжя, то ціна падає, то зернотрейдери беруть по одній ціні, завтра вже зовсім не беруть. Потом ціна упала,  в портах не приймають зерно, постійні якісь перепони , а долати треба. Ну от я кукурудзу навесні косив. Не зміг її восени зібрать. Погода так вправила", - ділиться робочими моментами пан Олександр.

- А людей скільки з Вами працює?

- Я і два зі мною. У бухгалтерських справах допомагає донька, коли у сина час є, приїжджає, теж допомагає.

- А Ви сіяли цього року, переорієнтовуючись на інші культури?

- Ні, у мене сівозміна чітка. Міняю ділянки, щоб хвороби не плодилися, жучки - павучки не розповсюджувалися. Так мене вчили, знаю, сам читав, так і роблю. Тоді і земля відпочиває від однієї культури для іншої.
Якщо тут соняшник сьогодні, соняшник і завтра, то земля потім замориться. Не можна з нею так робити.

- А як з добривами? Удобрювали землю?

- Так, звичайно, на ячмінь  пішла селітра, на кукурудзу і соняшник - нітроамофоска. Карбамід по листу побризкали і мікродобрива. Бо гною немає, а треба грунту дати,  нічого ж тоді не буде. Я це передбачив і удобрив, хоч і ціни "кусючі" на добрива.
 

- А які Ваші прогнози на врожай?

- Я думаю, гірше не буде, як минулого року. Ячменю може бути трохи більше. Бо дощів багато було. Нині він повинен вже жовтіти, як у ті спекотні роки, а він ще зелений стоїть, наливається, бо волога є.

- За 30 років роботи біля землі не хотілося "махнути рукою" ?

- Ні! Важко було, що держава десь ображала і податкова "пресувала". Ніхто на нас не звертав уваги. Рятуйся, хто як може. І в державі була якась нестабільність. Навіть тоді такого бажання не виникало.

Вже 71 рік, а все одно ноги несуть на роботу. Голова може не так вже й думає, як положено ( усміхається Олександр Олексійович), і руки б  відпочили, а ноги самі біжать.  Біля землі вже довго. Я швидше місто Дніпро кинув і  переїхав до села, ніж оце мені  кинути землю. Ні.

- Значить, до душі вона, ця робота. Це ж добре, що не набридло.

- Ні. Якби набридло, то руки опустив би, здав би в оренду і сказав би: "Я здаюсь".
Земля багато вимагає і уваги, і коштів, і моральних сил, і здоров'я, а як не будеш їй цього давати, то довго не проробиш. Земля дасть тобі збій, і ти нічого не матимеш, ні прибутку, ні розвитку. Треба відноситься з душею до землі. Тоді вона дасть результати.

- Чого побажаєте у святковий день своїм колегам?

- Головне - не здаватися. Не опускати руки. Ми переживем і цю лиху годину. Ті, що пережили державну тертку, ті й працюють, і будуть далі працювати. І все буде в нас краще!

- Дякую Вам, Олександре Олексійовичу! Нехай збуваються Ваші побажання! Нехай переможно зростають врожаї і добробут, а з ними  стійкий оптимізм у серцях. Бо Ви не тільки засіваєте землю і  вирощуюте хліб, ви ще  сієте в  людських душах впевненість у завтрашньому дні. То тільки здається, що так просто - стояти міцно на своїй землі.  Та не всі вміють, ой, не всі.