«Залізна леді» під покровом тонкого шовку

Жінка у фермерстві - це унікальна особистість. Їй доводиться працювати з механізмами, землею, рослинами і людьми. І що важливіше - залишатися жінкою, яку не бояться, а поважають. За характер, вміння і знання. Це, справді, сталь під шовком, так казали про жінок українського політикума. Так говорять і про крутих фермерок. У них основне слово -  "треба", вони не бояться труднощів, вміють приймати рішення і втілювати їх в життя.
Така "залізна леді" із Солонянського району  завітала до "Фермера Придніпров'я", щоб розповісти про свій шлях.  Адже сьогодні, у свій професійний День,  фермери приймають вітання не тільки від громадськості та  владних структур, а й від самих учасників свята.

Валентина Максименко очолює фермерське господарство "Маквтех", яке діє у Солонянській територіальній громаді Дніпропетровщини.  За 15 років жінка досягла значних результатів, незважаючи на складні перипетії свого життя. У неї тепер на порядку денному - земля і боротьба за врожай. А ще сини, яким радіє душа і які надають сил. А також  заохочують до успішного продовження справи онучатка  -  двійнятка, які теж є неймовірною заслугою "залізної" фермерки.

"На перший погляд, я ніби залізна, а насправді просто справедлива. За характером я не м'яка, бо життя подушок не слало. Виростила двох синів, тому строга. Та й робота навчила бути зібраною і рішучою.
У мене діє простий принцип: як ти до людей, так і вони до тебе", - сказала Валентина Михайлівна командирським голосом.

І чим більше я говорила телефоном з пані Валентиною, тим більше відчувалося, що свою природну силу вона самостійно збільшила удвічі. Через це і  стала хазяйкою своєї долі і землі.

"От я тільки за кермом трактора я не їздила, а так все на моїх плечах -  закупка зернових, добрив, дизпалива, кредитування,  фінансова звітність, і всі супутні з цим роботи. Два рази брала кредити на купівлю тракторів, ніяких просрочок, пені, все чітко.
Землі маю 37,6 га. Вважаюся фермером середнього класу.  Вирощую зернові і олійні: це - соняшник, пшениця, кукурудза і ячмінь. А цього року всі ділянки засіяла соняшником. Пшеницю не сіяла, бо дуже дешева в продажах", - розповіла пані Валентина і додала, що поки прогнозує непоганий врожай.

"У мене земельна ділянка біля річки, то засуха не так дістає, вологи рослинам вистачає. Ну цього року трошки із запізненням посіяли, бо лило з неба так, як ніколи.  Навіть через толоку, яку роками не орали, не могли заїхати, отака мокра земля була. Просто нереально, скільки опадів випало", - підкреслила Валентина Максименко.

Щодо фермерського розвитку в країні, то Валентина Михайлівна висловилася так:

"На мою думку, наразі фермерство непередбачуване. Не знаєш, чого чекати. Чи від погоди,  не пам'ятаю навіть таких великих дощів, чи від війни, яка вигнала людей зі своєї землі, чи від держави. Хотілося, щоб держава більше допомагала фермерам, хоча б ціни підняла на збіжжя. Це ж і їй теж вигідно.
У мене навесні була історія. Я хотіла дотації Мінагрополітики отримати чи насінням, чи хімією. Стала дізнаватися, а мій наділ в Держгеокадастрі не світиться. Я - у сільраду Солоного. Відділ земельних ресурсів каже, що треба конфігурацію земель зробити. Потім знову: якісь соті земельної ділянки  супутник не бачить. Я давай міняти, проект зробили, конфігурацію поміняли, знову в Київ телефоную. А там строки вийшли. Так я і "пролетіла" з дотаціями", - зауважила фермерка.

За словами пані Валентини, багато в чому фермерська справа залежить від фахівців сільради. І  ми їм допомагаємо, і вони -  нам, тільки по- своєму якось виходить.

"Я прийшла до них із проханням перевести свій наділ з сінопасіння на ріллю. Тварин немає, сіно не потрібне, я і вирішила 21 га сіножатей перевести в ріллю. Мені відповіли, що можу робити проект.  Якщо аналіз землі, хімсклад дозволяє це, то пишіть заяву, сесія вирішить. Мені зробили проект у Києві, я до них заходжу, а мені - бац! Як ви могли? Хто дозволяв? Про карну відповідальність мені толочать.  За що? Я два рази у вас була,  в мене земля на 49 років в аренді. От вам і мафія, проста сільська мафія, яка шуму боїться. Бо один фермер теж подав документи на сесію, а йому витяг сесії не надають, бо він не захотів дорогих послуг їх проектної організації. Тоді він пішов до сільського голови розбиратися і відразу винесли документи. Що це, скажіть, не палиці  в колеса? Яка допомога, якщо воюєш за папірець?
Хочеться ж якось по - доброму, бо на  бюджет сільради йдуть мої відрахування. Одна громада - одна земля в одній країні. Навіщо вузлики в'язати?"- співчутливим тоном мовила пані Валентина і відразу перемкнулася на позитив.

 

"У свято не хочеться говорити про негаразди, хочеться про добро і заслуги тисяч фермерів, які працюють на свою країну. Я впевнена, що справа в майбутньому буде за землею. Бо після воєнних дій тільки завдяки фермерам і сільгосппрацівникам можна підняти країну і налагодити життя у ній. Хоч і буде зарубіжжя поставляти свою продукцію, та треба, щоб все вирощувалося на своїй землі, мати свій урожай. Скоріш за все, і ВР прийме закони для підтримки фермерів.  Ми б справилися і так, якби не ці паперові кордони з сільрадами, документні бої з  податковими.
Знаю точно, що треба не здаватися, кріпиться, все одно добиваться свого!
Із  землею працюють сильні, вольові, рішучі люди. Усіх зі святом! Хай віддячує вам земля за труди і радує людей хлібом-сіллю!"- побажала Валентина Максименко від всього серця, а воно таке велике...