ЦЯ ЗИМА МОЖЕ ВИЯВИТИСЯ ЗНАЧНО СКЛАДНІШОЮ

                                        ВІДВЕРТА ТОЧКА ЗОРУ: КОЛЕКТИВНА ВТОМА

Павло КАЗАРІН.

pravda.com.ua

ЦЯ ЗИМА може виявитися складнішою, ніж попередня. Річ не лише у ресурсі енергомереж. Цілком можливо, що вони прикриті, а резерви відновлення накопичені. Справа не у кількості протиракет. Припустимо, їхній запас пропорційний тому, що встиг наштампувати наш супротивник. Проблема в тому, що ми входимо в цю зиму з очевидно меншим резервом психологічної стійкості — і з очевидно більшою колективною втомою.

Минула зима настала на тлі воєнних тріумфів. Із кінця лютого українська армія встигла вибити ворога з Київської, Чернігівської та Сумської областей. Відбила острів Зміїний. Провела Харківський контрнаступ та визволила Херсон. На той час країна жила з відчуттям, що закінченню війни заважає тільки погода. І щойно зима зміниться стійким теплом, ворог буде розбитий і відкинутий.

Воєнні підсумки цього року найкраще підбив Валерій Залужний. Українського бліцкригу не сталося. Натомість країна була свідком затятих боїв на півдні та сході. Росіяни зробили висновки з власних помилок, і у другу воєнну зиму Україна входить із меншими приводами для ейфорії. Це вже не спринт. Це марафон.

Воєнні перемоги здатні бути анестезією для суспільства, позаяк затьмарюють розбіжності, пом’якшують протиріччя. У перемоги безліч батьків, тому кожному вистачить місця, аби постояти в її тіні. Все виявляється складнішим, коли йдеться про збереження на фронті позиційного статус-кво. Суспільству встигли наобіцяти перемог, і тепер у нього фрустрація (емоційний стан, характерною ознакою якого є дезорганізація свідомості й діяльності через почуття безнадійності, втрати перспективи. — Ред.). А це найродючіший ґрунт для сезону полювання на відьом.

У країні є кілька потенційних ліній розколу. Між тими, хто на фронті, та тими, хто в тилу. Між військовим керівництвом і політичною верхівкою. Між нинішнім президентом і командою його попередника. Є теми, здатні постійно розбурхувати країну: корупція, Арестович, мобілізація, Фаріон.

Чим менше новин із фронту, тим більше новин із тилу. Кожний політичний табір опиниться перед спокусою зміцнити свої позиції за рахунок конкурента. Причому ініціаторами внутрішньої гризні не завжди бувають перші особи кожного з таборів. У ролі призвідника може виступати будь-хто. Політтехнологи, які мріють про вибори. Політики, що розраховують на продовження кар’єри. Блогери, які мріють про підписників. Нардепи, що прагнуть уваги.

Одні почнуть писати в соціальних мережах. Інші даватимуть хвилюючі інтерв’ю. Треті почнуть «зливати інсайд» (cекретні відомості. — Ред.) іноземним журналістам. Кожне інтерв’ю у ЗМІ міститиме питання про розкол. Кожна гостьова студія стосуватиметься теми протистояння. Кожному спікерові запропонують висловитися щодо болючої теми…

Якоїсь миті все це стане тим, про що ще 1949 року писав американський соціолог Роберт Мертон, — самоздійснюваним пророцтвом. Мертон писав про те, що спершу помилковий опис ситуації може позначатися на поведінці людей. Тобто провокувати їх на нові вчинки, внаслідок яких пророцтво здійснюється. Так, чутка про загрозу банкрутства банку може призвести до паніки та до банкрутства. Зрештою наша поведінка визначається не реальністю, а тим, що ми про неї думаємо. Якщо люди вважають якусь ситуацію реальною, вона стає реальною за своїми наслідками.

У нашому випадку «самоздійснюване пророцтво» може запропонувати нам цілу купу наслідків на вибір. Ворожнеча між чиновниками і генералами. Втрата владою легітимності. Впевненість фронту у зраді тилу. Кожен сценарій в умовах війни загрожує катастрофою. Жоден варіант не має опції щасливого фіналу.

У разі краху кожна крапля оголосить себе невинною у потопі. Ті, хто вбивають сьогодні в країну клин, твердитимуть про свою непричетність. Ми просто опинимося всередині рольового сценарію столітньої давності

"Сільські вісті"