У Кривому Розі відійшла в засвіти 97-річна зв'язкова УПА Марія Волошенко
За матеріалами інтернет-видань
27.11.2024
43
Вона була останньою жінкою-в'язнем більшовицького ГУЛАГу, яка перебувала на обліку в Дніпровському (обласному) товаристві політичних в'язнів і репресованих. Її юність пов'язана з боротьбою відчайдушних вояків УПА з тоталітарним сталінським режимом.
Іван Дремлюга, голова Дніпровського товариства політв'язнів і репресованих та Регіональної комісії з реабілітації, сторінка ФБ.
Представниці старшого покоління нескорених українців Марії Волошенко (Шпирці) Вічна пам'ять! Герої не вмирають! Дякуємо її донькам Наталії і Ганні, що підтримували матусю в останні, важкі роки її життя.
Очільник Криворізького Товариства Політичних В'язнів і Репресованих Василь Умриш з глибоким сумом повідомив, що 12 листопада 2024 року, у віці 97 років обірвався життєвий шлях політв'язня, члена ОУН, учасника визвольних змагань, багаторічного члена і Голови Криворізького Товариства Політичних В'язнів і Репресованих Волошенко Марії Федорівни. Висловлюємо щирі співчуття родині і друзям покійної.
Біографічна довідка.
Шпирка-Волошенко Марія Федорівна, народилася 27 вересня 1927 року в селі Стрептові Кам’янка-Бузького району Львівської області. З 1943 року разом з односельчанами займалася правозахисною діяльністю, усіляко допомагала УПА, була зв'язковою. 20 травня 1947 року була заарештована і звинувачена за ст.54-12 КК УРСР військовим трибуналом Львівського військового округу. Вирок – 4 роки позбавлення волі і 3 роки без права повернення на Батьківщину. Покарання (термін ув’язнення) відбувала у каторжному лагері КІНГІР в Казахстані, який мав № 392/3.
У Кінгірі працювала на каторжних роботах: розвантаження цементу з пульманів, цегляний завод, бетоний завод і т. ін. Після закінчення ув’язнення у Кінгірському каторжному таборі була взята під варту і етапована через тюрми Петропавлівську, Новосибірську, Красноярську і поселена в селещі Байкіт Красноярського краю на довічне проживання. Так сказав місцевий житель – евенок «віділа свойо ухо – так увідіш Україну».
В Евенкії також була каторжна робота – лісоповал, добувала мерзлу породу з шурфів і ноcила її на відстань. Де б не була – всюди непосильна праця. Пережила все і в 1954 році виїхала з тундри у місто Прокоп’євськ Кемеровської області, де були депортовані мама, брат і сестра. Там працювала медпрацівником до виходу на пенсію у 1982 році. У 1986 році разом зі своєю сім’єю приїхала на Батьківщину, але прописки не дали, сказали «Їдь – де була». Так і зробила. І опинилася у Кривому Розі – де на той час мешкала донька. Тут зустріла багато однодумців, працювала на добровільних засадах в громадських демократичних організаціях.
В 1994 році вступила до Криворізького міського товариства політичних в’язнів і репресованих, де виконувала різні доручення , пізніше була обрана головою цієї організації. Після відродження і виходу на легальне становище брала активну участь у діяльності греко-католицької громади міста і у побудові храму «Святої Трійці».
Нагороджена орденом Княгині Ольги Ш ступеня. І до сьогодення продовжувала відстоювати ідеали демократичної квітучої України, про яку мріяла усі свої прожиті роки: з дитинства, потім в неволі і в самостійній Україні.
СЛАВА УКРАЇНІ!!! ГЕРОЯМ СЛАВА!!!
Поділитися текстом в мережах:
Репости вітаються !
>>> Підписуйтесь на нашу Фейсбук-сторінку >>> Читайте нас в Instagram >>> Підбірка новин сайту в GoogleNews >>> Статті з газети Фермер Придніпров'я
Новини ОТГ