УКРАЇНСЬКЕ СЕЛЯНСТВО В МИНУЛОМУ СТОЛІТТІ ПЕРЕЖИЛО ТРИ ГОЛОДИ

ЗАБУТТЮ НЕ ПІДЛЯГАЄ: ЩЕ ДВА ВЕЛИКІ ГОЛОДИ, ПРО ЯКІ РІДКО ЗГАДУЮТЬ

За матеріалами Українського інституту національної пам’яті.

Багато уже говорилося про те, як сталінський режим у 1932-1933 роках упокорював голодом українців, прагнучи викорінити волелюбне українство на своїй землі як народ, як націю. Світ уже визнав цей Голодомор геноцидом українського народу. Так і є. Але ж за радянської влади Україна пережила три штучно створених кремлівською владою голоди, які мали катастрофічні наслідки для сільського господарства, демографічного розвитку та ментального здоров’я українців. На прохання мешканця Дніпропетровської області Юрія Федорчука всеукраїнська газета захисту іентересів селян в продовження теми розповіла про причини та наслідки також великих голодів в Україні 1921-1923 років та 1946-1947 років.

_{Посуха і продрозкладка}

ЩЕ 1919 року Раднарком УСРР видав наказ «Про розверстку надлишків врожаю 1918 і попередніх років». Документ узаконював насильницьке вилучення збіжжя та іншої сільськогосподарської продукції, яка начебто вироблялась українцями понад споживчу норму. Спершу забирали хліб і зерно, а потім — картоплю, м’ясо та інші харчі…

_{1921 рік}

Березень. Почався тиск на українських селян. Тисячі комуністів і безпартійних робітників об’єднали у спеціальні хлібозаготівельні загони і направили їх на село. Через такі репресивні заходи інтенсивність заготівлі хліба вимушено зросла. Наприклад, у травні 1921-го з України в росію вивезли 522 тисячі пудів зерна, а у червні — 728 тисяч пудів.

Травень. Петровський, Фрунзе і Раковський отримали телеграму від Леніна, в якій він наказував: «Урожай на півдні чудовий, тому питання життя і смерті для нас — зібрати з України 200-300 мільйонів пудів хліба». Викачування продовольства у період запровадження продрозкладки та політики «червоного терору» виснажило запаси українців. Для кращої «мотивації» забирати збіжжя в України Ленін пропонує відправити пів мільйона новобранців з охопленого голодом Поволжя. Під маркою допомоги голодуючим більшовики грабують церковні цінності, накручують у пресі істерію проти «куркулів, які не хочуть ділитися хлібом». Причому куркулями оголошують усіх, хто не згоден віддавати «за так» чесно зароблене добро.

Червень, липень. Степові й лівобережні губернії в УСРР уразила небувала посуха, яка своїми масштабами і тривалістю порівняно з попередніми ста роками поступалася лише лихоліттям 1869-го, 1885-го та 1891-го. Врожайність сільськогосподарських культур катастрофічно впала. Попри це 29 липня політбюро ЦК КП(б)У надіслало до ЦК РКП(б) телефонограму, в якій зобов’язувалося зібрати в УСРР іще 100 млн пудів продподатку з урожаю 1921 року та вивезти його до росії. Вигрібання хліба і відправка його в росію на тлі посухи та неврожаю призвело до голоду на Півдні України, який дуже посилився через брак зернових запасів. Незважаючи на це, місцева влада повинна була, згідно з постановою, «докласти надлюдських зусиль для підняття продзаготівлі й виконання нарядів наркомпроду навіть на шкоду задоволенню місцевих потреб».

Серпень. Рада з праці та оборони випустила спеціальну постанову «Про застосування надзвичайних заходів при вилученні продподатку». У ній прямим текстом було сказано, що в українські села та «волості», які чинять опір наркомпродівцям (збирачам врожаю і продуктів), дозволяється введення військових частин. Їх було наділено правом «вживати найрішучіших заходів примусового характеру», тобто з допомогою зброї змусити селян виконувати волю влади. Крім них, існували продовольчі дружини — воєнізовані формування, що використовувалися для таких самих цілей, а також для залякування селян.

Грудень. Це був розпал тяжкого голодування, що спричинювало десятки тисяч смертних випадків; злам, коли замовчування реальної ситуації та бездіяльність влади стали неможливими. На VI республіканській партконференції думку багатьох делегатів насмілився оприлюднити член ЦК КП(б)У Микола Скрипник, який зауважив: «Хіба було не очевидно, що Україна іде до голоду?». Це був свого роду «бунт на колінах» (закинути докір офіційній владі), але після цієї конференції риторика кремля все ж змінилась. Однак замість того, щоб визнати факт голоду в результаті власних дій, вони почали говорити про «злочинну недбалість».

_{1922 рік}

Січень. Український раднарком ухвалив давно очікувану постанову про визнання голодуючими губерній УСРР, але — лише деяких неврожайних.

Політбюро ЦК КП(б)У зняло блокаду з інформації про голод в Україні. Всім газетам до цього моменту було заборонено висвітлювати реальну ситуацію у південних губерніях. Тема голоду порушувалася тільки в контексті українського внеску у подолання голоду на Поволжі. Існував суто заклик «до боротьби з голодом у росії», а в Україні була «боротьба з неврожаєм».

Травень. На ту пору у п’яти українських губерніях від голоду потерпало 35% населення регіону. У своїй телеграмі в лютому 1922 року очевидець тих подій представник гуманітарної організації Фрітьйофа Нансена Відкун Квіслінг засвідчив, що в Україні 7 мільйонів людей «вмирають від голоду в найстрашнішому сенсі цих слів».

Проте державну допомогу отримувало не більше 7,5% голодуючих. Водночас у РСФРР частка голодуючих, які мали змогу приходити у пункти громадського харчування, сягала 80%.

Урешті-решт, коли смертність від голоду набула не бачених до тоді масштабів, офіційна влада погодилась прийняти міжнародну допомогу. Закордонні організації стали годувати пайками 1,8 млн жителів неврожайних губерній проти 400 тис., які забезпечувалися всеросійським «комітетом допомоги голодуючим» від офіційної влади. Втім, переважна більшість міжнародної гуманітарної допомоги скеровувалася саме на Поволжя, тоді як з охопленої голодом Степової зони України продовжували вивозити в росію продовольчі запаси. Лише в серпні 1922 року продовольчі пайки з гуманітарних місій почали одержувати й українці.

Міжнародна допомога стабілізувала ситуацію в Україні, чим одразу скористалися більшовики, розпочавши світовий експорт зерна — 13,5 млн пудів збіжжя нового врожаю було відправлено з України за кордон. Так само хліб продовжували вивозити в росію. Через це у південних українських регіонах голод тривав до літа 1923 року. Інститут демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи НАНУ оцінює втрати українців від надзвичайної смертності в 1921-1923 роках на рівні 935,8 тисячі осіб. 40% із них становили діти до 14 років.

Масовий голод пригасив і селянський повстанський рух, що ширився Україною. Більшовики це взяли до відома. Вже через десять років, у 1932-1933-му, вони застосують практику «упокорення голодом», організувавши в Україні штучний Голодомор-геноцид, аби насадити свою політику на окупованих землях.

_{Мучеництво українців після перемоги}

ПРИЧИНОЮ голоду в 1946-1947 роках стала сукупність факторів, серед яких страшна посуха, післявоєнна розруха та брак чоловічих рук для обробітку землі, припинення постачання продовольства зі США в рамках ленд-лізу. А також — показове рішення Радянського Союзу відправляти зерно країнам Східної Європи, які теж постраждали від посухи, щоб довести світу переваги комунізму.

Для реалізації цього плану колгоспам ставляться нереальні завдання — зібрати і відправити до москви більш ніж 360 мільйонів пудів зерна. Аби виконати цей план, колгоспи починають забирати запаси у приватних селянських господарств. Часто зібране збіжжя мокло і псувалося на колгоспних токах, однак людям його не давали: досі діяв сталінський так званий Закон про п’ять колосків, який загрожував таборами навіть дітям, що збирали зерно по стерні. Щоб вижити, люди їли лободу, цвіт акації, «калачики», горобців, мишей…

Тисячі українців їхали на західні землі, аби обміняти речі на їжу: там не було такого голоду, радянська влада ще не закріпилася, колгоспи тільки організовувались, а частину території контролювала УПА. Поверталися не всі: вздовж залізниць діяли банди, які чатували на потяги і гаками зривали з дахів вагонів торби з харчами, а часом — і самих людей. Тим часом радянська преса жодним словом не обмовилася про голод в Україні.

За оцінками фахівців Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАНУ, у 1946-1947 роках смертність в Україні сягнула майже 800 тисяч осіб, понад чверть жертв — діти до 14 років.

Читати