В давнину українці приїжджали до церкви святити великодні страви на возах, - Ярослава Музиченко

На думку етнологині, журналістки, наукової співробітниці Національного центру народної культури “Музей Івана Гончара” Ярослави Музиченко, національні особливості святкування Великодня в українців були позбавлені вживання алкоголю. Ярослава Музиченко запевняє, цей звичай прийшов до нас від злих сусідів. Вона дослідила українські Великодні традиції у своїй книзі “Великдень. Звичаї, обряди, страви”. Повідомив Український кризовий медіа-центр.

Авторка зауважує, що раніше в Україні випікали паску і бабу, або бабку. В давнину паска була як звичайна булка, на відміну від бабки, якій дуже годили, прикрашали різними візерунками, хрестами з тіста, косичками. Галузочками свяченої верби кріпили птахів. Зараз так прикрашають традиційну паску. Чого не було, так це посипання фарбованим зерном і змащування верхівки білим кольором. Форма і величина паски свідчила про рівень достатку родини.
За матеріалами етнологів, 150 років тому були родини, які приїжджали до церкви святити великодні страви на возах. Там були величезні паски, печене порося, ковбаси. А от набір страв був однаковий, і розміри статків не мали значення. Від злого ока брали мак та часник.
Щодо писанок, то вони були дуже поширеним символом у європейських народів. Як і гра навбитки, коли розбивається яйце, і з нього виходить животворча сила. Розпис практикувався у всіх регіонах України. Наприклад, восьмикутна зірка. Зображення риб і коней, різні геометричні фігури, трирогі зображувались всюди. Найбагатші гуцульські писанки. Вони дуже тоненько писані, з дрібними візерунками. Лемківські ближче до словацьких і чеських.
За словами пані Ярослави, у неділю цілий день дзвонили у дзвони. Це міг зробити кожний бажаючий. Всюди хлопці ставили великі дерев’яні гойдалки і запрошували гойдатися дівчат. Якщо дівчина погоджувалася і дарувала хлопцю писанку, загорнуту у вишиту хусточку, то це було ознакою майбутньої пари.
Етнологиня закликала представників мас-медіа обережно ставитися до  забобон і прикмет на Великдень. Бо взята ними інформація з чужих джерел нав'язує  псевдокультуру.  Вона переконана в тому, що той, хто вперше спробує написати писанку або заграти у весняну гру, наступного року не зможе без цього обійтись.