«Вслід за тим, як відходило море, ми його доганяли», - Сергій Хнюкало з Нікопольщини

"З водою у нас ситуація дуже напружена. Всі нині кинулися працювати над документами щодо буріння  скважин, роблять аналізи, експертизи, дозволи, але ця справа потребує багато часу, а його у нас  немає", - на телефонному зв'язку з "Фермером Придніпров'я" сьогодні  голова ФГ "Хнюкало" Сергій  Хнюкало з Покровського Нікопольського району.

Він невтомно жнивує у своєму господарстві, вже збирає ячмінь майже тиждень, але від розмови не відмовився, за що дуже вдячна. Бо для мене  його емоційний спіч  був таким же важливим, як і для наших читачів, сподіваюсь.
- Як Ви живете, як рятуєтеся від безводдя?

Нам привозять воду і ДСНС, і своїми машинами люди їздять, але вода - така річ, завжди мало. Тим більше влітку.
Спочатку  водосховище було спущене, з малою кількістю води, потім дуже багато, а зараз взагалі немає. Хтозна, що буде далі. Якщо почнуть скидать Дніпро, і воно наладиться по старому руслу річок, то якось можна вирішити питання водопостачання. А якщо,  не дай, Бог, буде щось з Енергодаром, то у нас перші скважини з'явилися тут після Чорнобиля у 1986 році.  Треба ж тоді було якимось чином мати чисту воду. То на сьогоднішній день є скважини з різною водою, в деяких вода така  солона, що непригодна, а є така, що набагато краща, ніж у Дніпрі.

- А якої глибини скважини?

Ну зараз експертиза це виявить. Були 30-метрові.  Ми ж тут як на острові. Справа Покровський кар'єр - ГЗК, вони видобутком поперерізали нам усі русла підземні. Бо  систематично відкачують із кар'єрів плавуни. І ті карти, які були раніше, можуть не відповідати дійсності. Зараз, буває, люди б'ють скважини, а там води немає, бо вони підживлювалися з Каховського водосховища. Якщо знаєте, між Капулівкою і Олексіївкою робили міст, він пару років тому обвалився. То ми разом - фермери, мешканці  і Покровська сільрада -  насипали греблю з надією, що буде йти підживлення з річки Чортомлик. Але це постачання недостатнє, щоб робити зрошення чи що інше, усі варіанти зараз розглядаються.Та єдиного рішення не існує.

От приміром, річка Базавлук вважалася дещо болотистою. Але місто Покров ставить там насосну станцію, трохи очистять, щоб хоч якось подавати в п'ятиповерхівки технічну воду. Уявляєте, яка катастрофа: 50-60 тисяч населення. І якщо будувати надвірні туалети, то це жах...

- Пане Сергію, як Ви помічали, що йде вода?

Кожен день ми починали так: їхали на насосну станцію і підтягували електричний двигун. Коли всосування води було в руслі, то воно замулилося, і не було можливості качати воду. То ми зробили на колесах такий електричний двигун, додавали до нього кожен день пластмасову трубу. І вслід за тим, як відходило море, ми його доганяли. До останнього ми намагалися поїти Покровське і Капулівку із русла річки, поки це було можливим. Воно на 3,5,7-ий  день було по -різному. Якщо починали від берега 50 м, то закінчували вже майже  400-тьма метрами. Ми по піску доходили до цього русла.
І на сьогодні в тому руслі якісь є калюжки, з яких неможливо вже підживитися, але туди вже не підійдеш. Весь берег повністю охороняється військовими", - поспішно розповідає Сергій Вікторович, і я не ввічливо його перебиваю.

- Але вода - не одна проблема Нікопольщини...

Так, у мене поле прямо над берегом, то як виїхали вчора косити ячмінь, пішли обстріли. Так я комбайнерів з технікою забрав, щоб хлопці видихнули. І тільки сьогодні те поле дозбирали. Я з ними був, щоб люди не боялися самі. Це неймовірно важко, я не про фізичну роботу.
Я хочу сказати, що зранку заїжджаю, наприклад,  на ферму, ще дівчата веселяться, настрій добрий, а вже ближче до обіду, коли бачать прильоти, коли ворожі удари кришать бетонні забори,  і вони розсипаються на порох, то вже в очах острах за життя, за роботу, за людей. Бо стріляють, не переставаючи. Коли людина один раз злякалася, це не так просто  страх з себе вивести. До цього звикнуть не можна.
І взагалі мені дико бачити людей в наших краях з бутилями, пляшками, відрами, бетонами,  не вірю очам, ніби моторошний фільм. У нас же завжди було багато води. Я живу на березі моря. Ми  виросли, купалися, поливали городи,  дихали свіжим повітрям. І щоб зараз отак...
Ще страшніше від води - це Енергодар. Людям пояснюють, підказують, навчають, як діяти при евакуації. Бо ми усі на пороховій бочці. І правильно діяти у небезпечні моменти треба вміти. Від цих дій і залежить нині наше життя.

Сергій Хнюкало в усьому сказаному правий. Доки ми  в своїй країні боїмося вибухів і ракет, нам болить все, від пораненої малечі у Краматорську до загиблого воїна на передовій, від розірваного на шматки пшеничного поля до понівеченої ворогом техніки, від малої краплі води до великого знищеного Каховського водосховища.  Нам немає куди тікати зі своєї землі,  і тому ми виживемо під ударами, прильотами, з безводдям.

"І все буде добре!" - сказав на завершення Сергій Вікторович з багатостраждальної Нікопольщини. І в цьому впевнена разом з ним.

Авторські фото для "Фермера Придніпров'я" надав Сергій Хнюкало.