«Я не зможу жити, щоб не допомагати бійцям на передовій», - Олена Бабіченко

- Петрівна, а в тебе можна вчиться?- питає мене боєць. - Бо я не встиг, мене на війну забрали. А хотів би.
- Так, а яку  професію обереш?
- Жаль, що можу тільки дистанційно. Та й гучно в мене тут. Боюсь, не дочую чого...

Про це розповідає гостям в своєму робочому кабінеті директорка ПТУ № 71 Олена Бабіченко. Вона їздить волонтеркою на передову вже кілька років поспіль. Доставляє оборонцям їжу, воду, одяг і все за військовою потребою. І немає такого предмету, який би Петрівна не змогла роздобути і не привезти бійцям.

Вона -  генерал, тільки її бойові позиції тут,  в Божедарівці Дніпропетровської області. До війни очолювала Зорянську початкову школу, а після її закриття керує ПТУ 71. Тут навчають юнаків і дівчат  водити автомобілі, обробляти землю, працювати на різних марках тракторів та сільгоспмашин, ремонтувати їх, дають основи діловодства та бухгалтерії. Але головне - це показують прикладом, як любити рідну землю та бути вихованим, освіченим  українцем. Щоб тобою пишалися, і ти сам собою пишався...

"У нас чимало хлопців з ПТУ захищає Україну. Он, на фасаді,  встановлена меморіальна дошка пам'яті Сергія Ковальчука, з групи М- 67 - 2010.

Загинув в бою  2014 року. Це надзвичайна втрата для нашої родини випускників", - з болем говорить пані Олена.

У неї самої рідний брат віддав життя за українську волю і коханий чоловік не пережив жахливого воєнного котла.

"Залишилися ось підписи на прапорі України біля мого столу. Тут же лежить мінометна міна без заряду, в креслі - бронежилет, все подароване моїми друзями- воїнами. Я не зможу жити, щоб не відвідати їх, не поговорити, не допомогти. Бо їм головне - щоб вислухали. Просто вислухали. Поплескали по плечу і сказали: "Все буде по-нашому", - ділиться переживаннями директорка Олена Бабіченко.

На її думку, хтось надзвичайно помилився, сказавши, що жінка має бути сильною.

"Я думаю, що жінка має бути жінкою. І не треба мірятися з чоловіками характером і силою. Жінка повинна підтримувати чоловіка. Тоді він - найсильніший. Я б теж була слабкою і  м'якою, якби не війна...",- роздумує вголос Олена Петрівна. І як з нею не погодитися?

Серед педколективу ПТУ 71 є викладачки, які самі хотіли йти на війну і разом з чоловіками боронити свою землю. Тендітна пані Оксана любить своїх вихованців, захоплюється лідерськими якостями Олени Петрівни і наразі як дружина військовослужбовця молиться за скоріше його повернення додому з Перемогою.

"Думала собі - піду. Я в хорошій фізичній формі. Буду з чоловіком у війську поряд. А так серце колотиться від кожного його телефонного дзвінка. Але сину потрібна мама. І я змирилася. Але те, що я можу - не сумніваюся ні грама", - стоячи на сходах училища, розповіла Оксана.

Я дивилася на неї широко розкритими очима і думала, що слабких Україна не родить. Якщо і попадаються, то насіння було без сертифікації.

"Олена Петрівна  нас третій рік веде за собою. Коли вона прийшла, то здобувачів освіти в училищі нараховувалося близько 60. Думали, заклад освіти наш перестане функціонувати. Нині вже десь 200 чоловік навчається. Прохідний бал  минулого року був 8, 5. Близько десятка дітей просто не потрапили до нас через повні списки. Ми постійно беремо участь в конкурсах, фестивалях. Дітвора радіє такому "крутящему моменту", у них нові досягнення,  і це спонукає діяти далі", - пані Оксана ділилася успіхами, ніби своїми власними.

Хоча, чим більше я спілкувалася в стінах училища з людьми, тим більше відчувала, що тут не розрізняють "моє- твоє". Тут все спільне. І проблеми, і досягнення.

"А як директорка допомагає учням з неблагополучних родин! Вона старається, щоб те коло неблагополуччя розірвати. І щоб майбутній тракторист мав професію, білу сорочку і флешку з якісною музикою, з якою треба сідати за кермо техніки. Загалом, Олена Петрівна всім задає тон, і нам, і вихованцям", - посміхнулася доброзичливо Оксана.

Мій час спілкування з викладачами і директоркою училища швидко сплинув, треба повертатися додому, на простори сайту "Фермер Придніпров'я". Сподіваюся, що незабаром випускники ПТУ 71 розповідатимуть мені, як стали фермерами,  як організовували роботу в рідній Божедарівці, як отримали висококласний заряд лідерства від Олени Бабіченко і як виростили в собі внутрішній запас міцності... Щоб ніякий ворог не зміг здолати.