З ЛІТОПИСУ ВОЄННОГО СТАНУ: СКОРБОТНІ ДНІ МАЛОКАТЕРИНІВКИ

Ганна Кліковка  (Запорізька область)

ЦЕ МАЛЬОВНИЧЕ сонячне селище, яким воно було до війни, здається, почорніло від горя. Люди в глибокій скорботі: хтось оплакує дітей чи тужить за рідними, знайомими, котрих убив лютий ворог.

Днями прощалися з 14-річним Дмитром Гречаником, який загинув внаслідок російської атаки на дитяче кафе 20 серпня. Тоді надвечір артилерійський снаряд влучив поруч торгового кіоску. Постраждали шестеро дітей. Згодом повідомили, що до обласної дитячої лікарні звернулися ще троє дітей. Медики попри всі зусилля Дмитра врятувати не змогли.

Життя юнака ворог обірвав на злеті. Хлопчина лише збирався випробувати свої крила. Директорка Малокатеринівської гімназії «Мрія» Надія Грибова повідала, що цього року Дмитро закінчив місцеву гімназію, подав документи до ліцею, де планував здобути омріяну професію. Із нетерпінням чекав повідомлення щодо вступу. І того страшного дня він отримав підтвердження про зарахування. Емоції переповнювали хлоп’яче серце! А ворог уже прицілився, жити юнакові залишалося лічені години…

Євгенії Винник, класному керівнику Дмитра, боляче говорити про колишнього учня в минулому часі. Каже, хлопець був душею класу: «На нього навіть не можна було розсердитися, настільки привітним, усміхненим і товариським він був».

Горе родини поділяє староста Малокатеринівки Людмила Волик: «Це дуже хороша дитина. Він так радів, що вступив до ліцею, що навчатиметься там, житиме в гуртожитку і займатиметься своєю справою. Хлопець був майстровитим, захоплювався технікою, автівками та мотоциклами, мріяв стати автомеханіком».

Лікуються й оговтуються від шоку та ран інші постраждалі діти. Головний лікар Запорізької дитячої лікарні Юрій Борзенко відразу після трагедії коментував, що в закладі перебувало троє дітей із травмою органів слуху через дію вибухової хвилі, також дівчинка з мінно-вибуховими ушкодженнями м’яких тканин лівого плеча — її негайно прооперували. Ще одній дитині провели складне нейрохірургічне втручання, двом хлопцям видаляли уламки.

Того страшного дня випробування для місцевих мешканців не завершилися: пізньої ночі ворог завдав повторного удару по населеному пункту. Снаряди поцілили по приватному сектору Малокатеринівки, по оселях, в яких спали люди. Постраждала 45-річна жінка, загинув чоловік. Вибуховою хвилею та уламками було пошкоджено пів сотні будинків, деякі зруйновані вщент, знищено і понівечено автівки. Потерпілі, які пережили цей Армагеддон, дякують Богу, що залишилися живими.

Ці епізоди — крихітна крапля у літописі воєнних днів, місяців, років багатостраждального Запорізького краю. Тут щодня — у містах і на сільських територіях — невпинно зростає кількість прапорів на кладовищах, а на вулицях населених пунктів дедалі частіше можна зустріти дочасно посивілих молодих вдів. Більшає кривавих ран Оріхова й Гуляйполя…

Отак ми, запоріжці, живемо. Зціпивши зуби, присягаємо всього цього не забути — написати, розповісти, вклонитися живим землякам і обіймати кожного, хто повертається ЗВІДТИ. Місто будує підземні школи, бо діти мають бути освіченими, а війні нема краю. Селяни з ризиком для життя зібрали близько 300 тисяч тонн ранніх зернових, тож будемо з хлібом. Новою концертною програмою радує обласна філармонія — єдина діюча прифронтова! Молодь справляє весілля, народжуються діти…

Учора в краєзнавчому музеї відкрилась виставка прапорів. Маленький хлопчик, який тримався за руку військового, обережно поклав свого малесенького прапорця на той, що із самого пекла.

Ми ж переможемо, правда?

                    (Веукраїнська газета захиту інтересів і прав селян "СІЛЬСЬКІ ВІСТІ")