Збірка Павла Вишебаби «Тільки не пиши мені про війну...» удостоєна премії Василя Симоненка

    Повідомили, що став лауреатом Всеукраїнської літературної премії ім. Василя Симоненка «За найкращу першу поетичну збірку», яка називається "Тільки не пиши мені про війну...".

   Павло Вишебаба, поет, командир відділення у 68 Окремій єгерській бригаді ім. Олекси Довбуша ЗСУ.
 

   Тут мала бути скромна частина про те, що премії всі символічні, багато більш достойних колег/іжанок, а також моя щира подяка журі за відзнаку.

   Та поки ви не втомились це читати, до важливого – всю грошову складову премії я передаю на збір своєї 68-ї бригади, з якою зараз на надскладному, Покровському напрямку. І тих, хто захоче мене привітати, запрошую долучитись 10-20 гривнями.

Збір для 68 бригади: https://send.monobank.ua/jar/2U6A5hoiKE

   За що завчасно дякую.

 

   І правда – ДЯКУЮ, що читаєте, далі буде.

  Тільки не пиши мені про війну...

  Тільки не пиши мені про війну.
  Розкажи, чи є біля тебе сад,
  Чи ти чуєш коників і цикад
  І чи повзають равлики по в'юну.
     Як у тих далеких від нас краях
     Називають люди своїх котів?
     Те, чого найбільше би я хотів, –
     Щоб не було суму в твоїх рядках.
  Чи цвітуть там вишня та абрикос?
  І якщо подарують тобі букет,
  Не розказуй, як бігла ти від ракет,
  Розкажи, як добре нам тут жилось.
     Запроси в Україну до нас гостей,
     Всіх, кого зустрінеш на чужині.
     Ми покажемо кожному по війні,
     Як ми вдячні за спокій своїх дітей.

                     Моє покоління

Історія в книгах довга, наживо — минає стрімко

моє покоління пише сльозами й вогнем сторінку.

До біса маневрів список, дивіться, які ми вперті,
дивіться, як сміємося прямо в обличчя смерті.

Дивіться на наші танці з руйновищ, постів, окопів,
над головами уламки, з-під ніг вилітає попіл,
контемпорарі в підвалах для тих, хто лихої вдачі.
Моє покоління плаче так, щоб ніхто не бачив.

Якщо би всю сіль з копалин жбурнути в страждання світу,
то більшість у наших ранах розквітла би горицвітом.
Із кожним життям навколо недоля і доля спільні.
Прислухайтесь — у полоні ворожому чутно співи.

За мить як піти в атаку, ми молимось про спасіння,
якщо Бог і є, він носить форму мого покоління.
Чи прийме він нас, хто знає. Святих серед нас немає.
Дивіться, як ми лютуєм, як пристрасно ми кохаєм.

Коли чорна тінь повстала від Маріка до Говерли,
ми билися, як востаннє. І вижили. І померли.
Якщо, як і ми, уголос, ти весело й непохитно
читаєш це українською, значить ми бились гідно.

5 липня 2022, с. Новоукраїнка Дон. обл.