ЧОМУ СЛОВО «ПЕРЕМОГА» ЗНИКЛО З «РАДАРІВ»? (І що насправді у владі України зараз відбувається?)

• Від першої особи:Юрій ЛУЦЕНКО, політик, капітан ЗСУ

СОЦІОЛОГІЯ засвідчує: кількість українців, готових до закінчення війни навіть ціною втрати частини наших територій, сягнула вже 32 відсотків. І влада, як на мене, робить усе від неї залежне, щоб до осені ця цифра перевалила за 50. Тож слово «перемога» практично зникло з «радарів». Натомість дедалі частіше чуємо про перемовини з росією та про другий саміт миру в листопаді — синхронно з виборами у США.

Чи не тому отак, на раз-два, у першому читанні ухвалили закон, який дає змогу відкупитися за корупцію? Цікаво, що це голосування збіглося в часі з інтерв’ю Президента Зеленського ВВС, в якому він не виключив імовірності, що не управлятиме країною після припинення вогню.

_{Хабар — поняття універсальне}

ОТЖЕ, висновок: політичний труп «Слуги народу» хоче «розкладатися» в комфортних умовах, без тюремної баланди. Тому й протягують згаданий закон, аби швиденько все повирішувати зі «своїми». Пішов на угоду зі слідством, заплатив «відступне» — і все добре. Бо щомісяця кількох «слуг» хапають на хабарах. Виходить, як в анекдоті: «Тебе вчора за що посадили?» «За хабар». «А сьогодні як вийшов?» «За хабар». Отаке універсальне слово. Справді, ми бачимо «гучні» затримання — а реальної відповідальності відтак не настає! Але ж норми закону працюють виключно тоді, коли є невідворотність покарання.

У світовій юриспруденції справді існує така практика — угода зі слідством. Проте її застосують лише за умови, що ти викриєш увесь ланцюжок співучасників і неодмінно визнаєш себе винним. Саме в такий спосіб моїй команді вдалося повернути до бюджету півтора мільярда доларів (!), украдених організованим злочинним угрупованням Януковича. Їхній бухгалтер розкрив усю схему: як викачувалися гроші з пів тисячі підприємств, як вони потрапляли в так звану пралку всесвітнього масштабу і далі вкладалися в облігації внутрішніх державних позик. І назвав спільників. Отак діє угода зі слідством. У нього конфіскували квартиру, машину, банківські вклади, але сам він дістав умовний термін, визнавши свою провину. Ефективно? Так.

Натомість у нас пропонують таке: піймали тебе на хабарі 50 тисяч доларів — ти їх повернув. І все, одержав хіба що два роки умовно. Тоді, виходить, із другого хабара ти вже працюєш на прибутки!

От суспільство і питає: як жити в країні, де легалізована корупція? А в ЗСУ кажуть — для нас підвищили відповідальність за кожний крок, а ті, кого ми захищаємо ціною власних життів, виходить, безкарні?!

Податківці звітують: від початку року вдалося не допустити зниження надходжень до Держбюджету. Але ж суб’єктів бізнесу в країні стало вдвічі менше! Виходить, що, образно кажучи, з кожної овечки здерли вдвічі більше вовни. Тоді запитання: скільки «овечок» іще зможуть усе це терпіти? Скільки ще дременуть за кордон? Бо лісопильням, кав’ярням, магазинам — усім, щоб вижити без електрики, потрібні генератори. А це півтори тисячі доларів кожний. Плюс бензин, літр якого вже у вересні зросте на дві гривні. Якщо всі ці витрати перекласти на плечі споживачів, їх просто не стане — коло замикається!

Євросоюз передав українському урядові пристойну суму — два мільярди євро на захист енергетики. Проте жодна з трьох ліній захисту досі не збудована! Натомість нам влада каже — виживайте взимку самотужки, бо ситуація складна. Це ні про що. Потрібна відверта, без прикрас, доросла розмова із суспільством: що і як робить влада? На що сподіватися пересічним українцям? Але такої розмови, на превеликий жаль, немає.

_{...А прірва поглиблюється}

НАТОМІСТЬ на наших очах поглиблюється прірва між чиновниками та звичайними людьми. Першим, переважна більшість із яких потрапляє під броню від мобілізації, нещодавно підвищили зарплати. Другим відповідно до ухваленої Бюджетної декларації на три роки, аж до 2027-го, заморожують соціальні стандарти (мінімальні зарплати та пенсії). Водночас ось-ось посилять податкове навантаження на ці мізерні доходи. От вам і відповідь на запитання, чому зростає кількість тих, хто висловлюється за переговори з росією навіть при втраті територій…

У війну найвищі доходи мають бути в солдата: якщо він отримує 100 тисяч гривень, жоден чиновник не може мати від держави більше! І це повинно стати аксіомою. Але директор державної Укрпошти Смілянський сьогодні отримує два мільйони на місяць, заступник голови наглядової ради знову ж таки державної Укрзалізниці Сергій Лещенко — понад 240 тисяч.

І люди розуміють — із цією владою виграти війну неможливо. Це переважно дві категорії: ті, для кого життя в Україні вже є нестерпним, і військові, серед яких кількість тих, хто так вважає, наростає з грудня, відколи зняли Валерія Залужного.

В армії чую дедалі частіше — треба якось зупинити війну, обрати нову владу і далі йти в майбутнє. Бо сьогодні життя солдата не залежить ні від командувача, ні від комбрига, а виключно від уміння командира взводу випросити донат у своїх земляків. Адже ніхто з державних мужів не цікавиться, скільки у хлопців є дронів, скільки РЕБів і того, що необхідно. Армія їздить і воює за народний кошт. Тому армія і влада — це не одне ціле, прірва поглиблюється й тут. Наші захисники це бачать, і число тих, хто готовий зупинити війну, щоб переобрати владу, на жаль, зростає. Я категоричний противник такого підходу. Але це конкретний дзвінок: робіть висновки, врешті-решт, робіть хоч щось конкретне!

_{Якого «кота в мішку» нам готують?}

БО ніхто ж не знає, про які саме перемовини каже Зеленський в інтерв’ю закордонним ЗМІ, які «червоні лінії» в них окреслять?

Частиною майбутньої угоди з рф, вочевидь, є питання недоторканності російської церкви в Україні — неспроста ж, спіткнувшись об нього, призупинили навіть сесійні засідання! Нагадаю: йдеться про законопроєкт, який вніс уряд з ініціативи Президента. Півтора року тому його було ухвалено в першому читанні — а далі спікер уперто не виносить на повторне! Незважаючи ні на протести опозиції в залі, ні на те, що документ підтримує частина самих «слуг». Бо на відміну від своєї фізичної ваги Стефанчук зовсім не має політичної! Навіть ПАРЄ визнала РПЦ структурою російської пропаганди — що ще треба владі?

Чи вплине ухвалення закону про заборону російської православної церкви та афілійованих структур в Україні на звичайних священників, які ще досі служать у цій церкві? Так, серед них є порядні люди, які допомагають ЗСУ. То зберіться разом із парафіянами й ліквідуйте юридичну основу підпорядкування москві — така моя відповідь.

Які ще пункти здачі національних інтересів готує нам влада, можна тільки здогадуватися. Чи не тому так поспішають чиновники на всіх рівнях «освоїти» мільярди капіталовкладень, закопуючи їх у бруківку, клумби, бордюри навіть на лінії фронту? Як то кажуть: не зівай, Хомко, на те і ярмарок. То якщо ви на листопад плануєте перемовини з агресором, то вкопуйте гроші у фортифікації, щоб здати менше територій!

Колишній мій підрозділ ЗСУ зараз у Покровську — там міська влада не лише висаджує квіти, а й активно закуповує з бюджету, приміром, послуги об’єднання адвокатів. І це при тому, що є постанова уряду, яка забороняє органам місцевого самоврядування інші послуги, окрім відбудови зруйнованого житла та систем безпеки населення! Хто проводить такі платежі? Держказначейство. Хто керує казначейством? Міністр фінансів. Хто керує ним? Шмигаль, Єрмак, інколи Зеленський. А на фронті в цей час не ви­стачає елементарних речей. Я не знаю, куди стукати і як достукатися!

Мабуть, усі ці люди просто перекидають листки календаря, очікуючи вже запланованого так званого форуму миру в листопаді, інакше ситуацію не пояснити.

Мої «червоні лінії» в усе більш наполегливо анонсованих майбутніх перемовинах такі. Перше: будь-яка угода з росією не здасть жодного метра нашої землі (так, можуть бути тимчасово окуповані території, це важко прийняти, але ми це розуміємо); друге: ЗСУ не можуть бути нічим обмежені — ні кількістю, ні видами та родами військ. Бо ми суверенна країна і чудово розуміємо, що сьогодні це єдиний гарант існування України. Третє: Україна не може бути обмежена в жодних своїх союзах, з ким і про що їх укладати — виключно наше право.

Якщо я це почую — добре. Якщо ж ні, гарантую: цифра тих, хто готовий до завершення війни ціною втрати територій, швидко перевалить за 50 відсотків. Бо тягар війни стає для українців дедалі важчим, а ціна — вищою. Але тоді це, на жаль, буде «Стамбул-2».