Чтиво для жінок: свекруха - невістка

За матеріалами інтернет-видань 16.03.2024 1551

 

Не розумію такої самопожертви

СПРАВДІ, як часом не вистачає нам життєвої мудрості, коли робимо вибір — з ким у парі йти, де мешкати, будувати дім, ростити дітей.  Якось жіночка з Полтавщини у минулій розповідала про своє життя у домі свекрухи. Як замолоду довелося їй пристосовуватися до чужих правил, постійно слухати докори, повчання батьків чоловіка, а отже, ламати себе, жити у напруженні. Терпіла, бо кохала чоловіка, зростало трійко дітей. А коли свекри стали немічні, довелося й роботу кинути, доглядаючи їх.

Свята людина! Прожити все життя під «чужу музику», як на мене, — велика, а часом і непотрібна самопожертва. Добре, що прикуті до ліжка родичі хоч наостанок оцінили і зрозуміли, яка золота душа жила з ними поруч. Чудово, що милосердними і співчутливими виростали діти.

У моєї мами схожа доля. Теж виходила заміж по любові, коли потрапила в дім мого майбутнього батька, дуже старалася догодити свекрам. Мало того що вся робота лягла на її плечі, свекруха контролювала кожен крок, диктувала, як дітей виховувати, як мають витрачатися гроші в родині. Не пам’ятаю, щоб мама купляла собі якусь косметику, модні обновки, ходила з подругами в театр, кафе. Або вона на роботі, або вдома прибирає чи готує. А чоловік, мій тато, і слова не казав на захист дружини, бо звик, що мати всім керує. Бабуся і нас із сестрою буквально мучила своїми повчаннями, бо, мовляв, що нам може дати мати з «петеушною» освітою. А про те, що мама, маючи хист до шиття, навчаючись далі, могла б стати модельєром чи навіть відкрити власну справу, мови не було. Бо хто б тоді їх обслуговував?

Уже дорослою питала маму, чого вчасно не відділилися своєю родиною від батьків, не стали будувати своє життя окремо. Вона лише зітхала: тато був категорично проти. А я із дитинства не пам’ятаю батьків щасливими. Такими, наприклад, як я зі своїм чоловіком. Коли отримала від нього пропозицію про заміжжя, першим запитанням було: де житимемо. Так, спершу винаймали квартиру. Але ми були вільними, самостійними, мали стимул швидше заробити на свою. Якщо робили помилки, то вчилися їх виправляти. І стосунки, до речі, у нас із батьками — моїми і чоловіка — просто чудові. Тож своїй донечці, яка колись збиратиметься заміж, я знаю, що сказати…

Марина ТАЛАНЧУК. Дніпропетровська область.

Не через гроші образилась...

ОСЬ уже чотири роки нашій маленькій родині. Пам’ятаю ту щасливу осінь, коли ми з Максимом об’єднали наші долі. Здавалось, щастя назавжди оселилося в нашому домі і в душах. Він перебрався до мене, на той час я мала власне однокімнатне помешкання. А потім народився синочок Ромчик. У декретній відпустці я практично не була, мала таку роботу, яка дозволяла працювати віддалено. Бувало, поруч колиска з малим, однією рукою гойдаю її, а друга на клавіатурі. Але платили гарно, то був сенс старатися.

У Максима ж, навпаки, на роботі не клеїлось, він постійно конфліктував із керівництвом. Одного вечора повернувся додому і повідомив, що відтепер безробітний — його звільнили. Зареєструвався на сайтах із пошуку роботи, але за спеціальністю не міг нічого знайти. Я його підтримувала, казала, що впораємся. «Давай ти станеш татом у декреті, — сказала якось чоловіку. — Мені запропонували взяти участь у новому проєкті. Я більше працюватиму, а ти доглядатимеш Ромчика». Максим погодився, але тільки на той час, поки не праце­влаштується.

Я впрягалась у нові завдання, не мала просвітлої години. Але була спокійна: чоловік і погодує малого, й погуляє з ним. Закінчила один проєкт, узялася за другий. Гроші ніколи не були моїм єдиним сенсом існування, а тут раптом захотілося зібрати певну суму, щоб розширити нашу житлову площу, дитина ж росте.

Якось помітила, що купка грошей, відкладених на щоденні витрати, стає зовсім худенькою, хоча покупок великих не робили, витрачали, як завжди. Максим на моє запитання сказав, що віддає певну суму своїй мамі. Мовляв, як мав роботу, робив так завжди. Таке зізнання мене збентежило: він розпоряджався сімейним бюджетом за моєю спиною. Коли працював, це одне, а зараз міг би порадитись. Та якби сказав, я б іще до тієї суми додала, хоча свекруха не бідує, має пристойну пенсію, хвалилась заощадженнями. Але робилося мовчки. Ще й дорікнула пізніше свекруха, що невістка у неї скнара.

Відтоді між нами, мов макітру розбили. Сварок я не люблю та й не хочу, але гірко так стало. Здається, що життя пішло зовсім іншою колією.

Марія П. м. Золотоноша Черкаської області.

 
                 Газета "СІЛЬСЬКІ ВІСТІ"
   

Поділитися текстом в мережах:
Репости вітаються !
>>> Підписуйтесь на нашу Фейсбук-сторінку
>>> Читайте нас в Telegram
>>> Підбірка новин сайту в GoogleNews
>>> Статті з газети Фермер Придніпров'я

Коментарі (0)


Новини ОТГ