“Доки тебе чують по рації – все ок”. Історія одного виходу на дніпровські острови

За ним заходять інші, так само посміхаються, поглядаючи на стіл.

– Ого! Суп, салат, – промовляють, потираючи руки.

– Так, перевдягатися, потім обід! – вдавано суворо говорить командир Боб.

Військовослужбовець 39-ї ОБрБО “Боб”

Приміщення одразу заповнюється галасом і реготом. Піхотинці одного з підрозділів 39-ї бригади берегової оборони, які щойно повернулися з бойового виходу, знімають наплічники, зброю, розкладають речі. Діляться враженнями, наперебій згадуючи події останніх трьох тижнів.

На островах група була кілька тижнів. Мала повернутися раніше, але заважали сильні обстріли та постійне чергування ворожих дронів. Улітку, коли є “зеленка”, з цим простіше, а от у холодну пору року будь-яке пересування помітне, як на долоні.

   Зрештою, погода зробила довгоочікуваний подарунок – з ночі піднявся сильний вітер і почався дощ. Це допомогло спокійно вийти з позицій і переправитися човном на правий берег. Головне – без втрат і поранених. І це найбільше щастя.

   Хлопці сідають до столу. На острові немає умов, щоб куховарити, тож доводиться обходитися сухпайком і консервами. Хоча іноді і це здається розкішшю. Продуктів із собою беруть по мінімуму, краще більше запастися б/к. Тож зараз гаряча домашня їжа – це окреме задоволення для них.

   Емоції не вщухають і під час обіду. Хлопці перемовляються гучно, перекрикують один одного.

– Слухай, Фарт, а шо там малий? – раптом запитує побратим.

   У Фарта під час виходу народилася четверта дитина. Хлопчик. Це стало радісною новиною не тільки для батька, а й для його побратимів, бо приємного на бойових завданнях зазвичай небагато. Всі жваво підхоплюють розмову про новонародженого.

– А назвали як?

Від несподіванки Фарт завмирає з ложкою біля рота.

– Бл… Не знаю… Я ж оце зміг із дружиною вийти на зв’язок тільки зараз, як приїхали. Про все поговорив – зріст, вагу малого, про трьох старших дітей… А ім’я не спитав. Перехвилювався... У нас є сімейна традиція – давати хлопцям імена на “А”. Вже є Артем і Артур. Меншенький теж, мабуть, якось на “А”…

– А якщо ще не назвали, то просто “Номер чотири”, – жартують побратими.

– Так іди дзвони дружині і питай.

   Фарт виходить на вулицю. За ним на перекур висипають й інші – прислуховуються.

– Мала, а як ти пацана назвала? – Фарт чує відповідь і рвучко обертається до хлопців. – Арсен!!!

– Арсееееееен!!!! – вибухає група.

І дорослі чоловіки, які ще вранці були там, де назирці ходить загибель, галасують і стрибають, мов щасливі діти, радіючи новому життю...

Межа, яку не можна дозволити перейти

Дніпровські острови у Херсонській області на мапі DeepState станом на середину березня 2025

   На херсонській ділянці фронту є специфічна смуга виконання задач – острови посеред Дніпра. Це відносний суходіл, адже місцевість тут дуже болотиста. Штик лопати – і з-під землі вже виступає вода.

Острови поросли чагарниками й деревами, які понівечені численними уламками, з великими й малими вирвами від прильотів у вологому ґрунті. Здається, на цих клаптиках землі вже немає за що зачепитися. І єдине, чим острови можуть слугувати – природною перепоною між правим і окупованим лівим берегами Дніпра.

  Але на війні немає неважливих ділянок – чи то маленька посадка, чи напівзнищене село на кілька хат. Острови важливі теж. Контроль над ними дозволяє не підпустити ворога до правого берега.

   Через специфіку місцевості бойова робота на островах має багато особливостей, тому кожен крок планується заздалегідь. Фото з архіву 39-ї ОБрБО

– Наше завдання – не дозволити росіянам перехопити ініціативу на островах, – коротко пояснює основну задачу Фарт.

Відштовхуючись від цієї задачі, відбувається загальне планування й здійснення бойових виходів.

– Все потрібно продумати заздалегідь. Зрозуміти, що взяти з того, що реально може стати в нагоді. Не брати зайвого. У нас один боєць “зібрався”: склав у рюкзак сухпаї, і на тому все. Ні, так не робиться. Треба вивчити усю інформацію про точку, на яку висуваєшся. Що там із запасом б/к, з укриттями… Врахувати погоду, пору року, можливий період, упродовж якого ти там перебуватимеш. Хоча останнє найважче прорахувати, як показує практика. Бо евакуація з островів дуже складна через постійні обстріли, – зауважує Боб. – Обов’язково треба брати змінний одяг, бо зазвичай ти при посадці чи висадці стрибаєш у воду. Якщо це холодна пора року, то нормально висохнути можливості не буде.

Вода, страх і прийняття

      Досвідчені бійці, які вже бували на островах, готуються до виходу не тільки фізично, а й морально. Насамперед до переправи.

– Для мене вона є найважчим етапом, хоча переправляюся далеко не вперше, – зізнається Боб. – Доба – десь стільки часу потрібно, щоб психологічно налаштуватися на вихід.

Військовослужбовець 39-ї ОБрБО “Фарт”

Фарт у цей момент зітхає – він узагалі не вміє плавати.

– Це такий болючий для мене момент, – каже він. – І дуже небезпечний. Хтось, знаєте, може теоретично евакуюватися вплав – Дніпро в цих місцях не дуже широкий. Я такого варіанту розвитку подій не маю. Але ж це не привід не виконувати задачу. Дуже важливо працювати із власним настроєм та мотивацією. Коли дозволяєш страху перемогти, накручуєш себе, малюєш у голові жахливі картини, від цього нікому краще не стає. Концентруйся на іншому: плануй свою роботу, готуй спорядження, монітор обстановку в зоні виконання завдання. Ну, і думай, що найперше зробиш після повернення – це дуже допомагає стабілізувати внутрішній стан.

Форсування річки Дніпро є одним із найскладніших етапів амфібійних операцій, у яких беруть участь бійці підрозділів на Херсонському (Придніпровському) напрямку. Фото з архіву 39-ї ОБрБО

– Від емоційних гойдалок нікуди не подінешся, – додає Болт. – З особистого досвіду скажу, що бувають моменти, коли здається, що це кінець, що про тебе всі забули, що все погано. Але насправді

доки ти живий, доки твій голос чують у рацію і ти чуєш інших – нічого не скінчено.

І в переважній більшості випадків все вирішується. Надія – ось що є завжди опорою.

Немає людини без страху, навіть якщо це сміливий воїн. Важливо уміти контролювати свої відчуття. У цьому переконаний Кум, для якого вихід на острови був першим:

– Якими суворими, незворушними та залізними не виглядали б ззовні, ми – звичайні люди. Втомлюємося, нам буває боляче, дискомфортно, фізично й емоційно нестерпно. І страшно. Навіть якщо ми у цьому не зізнаємося. Але я не думаю, що це погано. Кожна людина має свої страхи, які треба побороти. Не завжди ти робиш те, що хочеш. Іноді треба робити те, що мусиш. У випадку військових – це виконання наказу. Це наша робота, ми для цього пішли в армію, – говорить Кум.

   Найбільшою цінністю на островах є звичайна питна вода. Її намагаються за можливості взяти якнайбільше. Фото з архіву 39-ї ОБрБО

Брифінги, моніторинг, ландшафтний дизайн

   Бойові виходи на острови – це далеко не завжди про штурми і зухвалі атаки. Найчастіше це про тиху роботу, ретельну підготовку кожної дії, хитрість, віртуозне маскування. І певною мірою про удачу.

– Я так дружині і  кажу: “Поїхав на роботу”, – посміхається Боб. – До неї треба ставитися відповідально і усвідомлено, плануючи все поетапно.

   Ти заходиш по воді. Це найважче, як я уже говорив. Скиди, FPV, міномети, “гради” – ворог користується усім озброєнням, щоб не дати переправитися. Після переправи найперша задача – дістатися укриття, правильно окопатися й замаскуватися. Але при цьому позиція має бути вигідною ще й з тактичної точки зору, щоб мати хороший кут спостереження і за необхідності ефективно дати відсіч ворогу.

– Облаштування позицій – це наша безпека. БПЛА ворога працюють дуже активно. З різними камерами, різного розміру, під різноманітні задачі, тому дуже важливо, щоб нас не бачили з неба, – підкреслює Кум.

– Дрони літають 24/7, – додає Фарт. – У вухах постійно їхнє жахливе дзижчання. Цей звук, здається, в’їдається у мозок, тому що ти чуєш його навіть коли нічого й близько немає.

   Середньостатистичний день на острові завжди починається з так званого брифінгу.

– Ті, хто чергував уночі, передають інформацію іншій зміні, яка веде спостереження в секторі. Будуємо плани на день. Хтось відпочиває, хтось додатково обладнує позицію. Проводимо розвідку. Копаємо, – перераховує Боб.

   Водночас ти не можеш однаково діяти, бо умови щоразу змінюються. Наприклад, пора року. Тобто навчатися, вигадувати нові рішення, модернізуватися ти маєш постійно, бо це запорука твого виживання. А ще уважність – слухати, дивитися потрібно щосекунди.

Військовослужбовець 39-ї ОБрБО “Болт”

– Іноді може здатися, що час зупиняється, навколо нічого не змінюється годину, дві, десять. Але попри це ти маєш постійно спостерігати, – говорить Болт.

– Ти навіть коли спиш, вуха працюють. Хоч ти в окопі, хоч у секретці, хоч у льожці, – підхоплює Боб. – Слухаєш усе, що відбувається довкола.

Цього разу обійшлося без ворожих штурмів.

– Лише одного разу ми спостерігали підготовку і висування ворога. Але далеко він не зайшов. Наші “пташки” з правого берега його засікли і не дали просунутися. Ворог відійшов і більше спроб не робив, – розповідає Фарт.

– Метрів за 200-300 група була від нас. “Пілюлєй” дали їм непоганих. росіяни, мабуть, хотіли якусь медальку собі заробити. Ну, не вийшло, і добре, – підсумовує Боб.

Левова частка роботи на островах – це спостереження з мінімальним пересуванням. Більшість часу бійці проводять в укриттях.

– Хоча, звісно, не завжди так буває. Іноді й ми проявляємо першими ініціативу. Якось переправилися на острів, пішли маршрутом, раптом чуємо – хтось кашляє. Тихенько підійшли, послухали. Згодом дійшли на свої позиції, спланували, як будемо діяти. Наступного ранку пішли до тієї точки, штурмували, зачистили і повернулися до себе. Одного з наших було поранено, але він на адреналіні усе відпрацював. Все чітко вийшло, дуже круто, – розповідає командир.

“Острів чудово показує, хто є хто”

   Успіх будь-якого завдання багато в чому залежить від того, з ким його виконуєш. Злагодженість, підтримка, довіра і взаєморозуміння бойового колективу мають значення у розвідці, в обороні і на штурмі.

   Боб пояснює:

– Оскільки всі завдання мають виконуватися максимально тихо й приховано, ідеально, якщо ви взагалі без слів розумієте один одного. Показав очима, рукою подав знак, кивнув – і побратим зчитує кожен твій рух правильно. Острів чудово показує, хто є хто. Тут добре розумієш, кому можна довіритися, хто прикриє твою спину, не пасуватиме у відповідальні моменти.

Під час виконання бойового завдання ти завжди спираєшся на побратима поруч, тому у підрозділі важливі довіра та взаєморозуміння. Фото з архіву 39-ї ОБрБО

– Стараємося, щоб в усіх була взаємозамінність. Тобто у хлопців є своя специфіка – хтось піхотинець, хтось розвідник, хтось кулеметник. Але є спільна робота, яку ніхто не перекладає на когось іншого – носити б/к, копати, облаштовувати позицію тощо, – розповідає Болт.

   За словами Боба, злагоджена робота, нехай і в таких тяжких умовах, дає відчуття такої ейфорії, яку важко з чимось порівняти.

– Це своєрідний кайф, коли ви дієте як один організм – злагоджено, чітко, дружно, – говорить командир. – І маю сказати, я його відчув. Хлопці – красунчики, тигри, нічого не бояться.

    Братерство у війську – це особливий феномен. За словами Кума, в бойовому колективі він стикнувся з людьми, які в цивільному житті не перетнулися б усі разом.

Спільне фото після вдалого повернення з бойового завдання. З архіву 39-ї ОБрБО

– Капітани далекого плавання, охоронці, викладачі, спортсмени, підприємці, будівельники, – перераховує Кум. – Таке цікаве коло спілкування. І всі, як одна велика родина. У них складні характери, різний життєвий досвід, соціальний статус, вони можуть бути дуже жорсткими і не завжди культурно говорять. Але це справедливі, чесні люди, на яких можна покластися.

Щаслива фісташка

– О, збереглася моя щаслива фісташка, саме час її з’їсти, – Боб витягує з кишені маленький горішок.

Ця фісташка для нього дуже символічна.

– Перед виходом я купив великий пакет з горішками, закинув кілька жмень до кишені. Залишилася одна, і я вирішив, що буде на удачу. З’їм, як повернемося усі цілими й неушкодженими. Так і сталося.

   Командир не забобонний, але іноді саме такі маленькі символічні речі допомагають протриматися до моменту, коли нарешті чуєш: “Хлопці, завтра виходимо”.

– Коли нас сповіщають про вихід, більша частина напруги спадає, – ділиться спостереженнями “Болт”. – Ти починаєш збиратися, радитися, що забрати, що залишити наступній групі, готуєш позиції до іншої зміни. Думками ти вже у безпечному місці. Це абсолютно інший настрій. Хоча клопоту вистачає, і небезпека залишається. Бо ще потрібно вдало вийти з позицій та переправитися човном. До речі, цього разу драйвер у нас був фантастичний. Відпрацював на п’ять з плюсом, швидко приїхав, забрав, довіз.

Кожен у групі має своє джерело сили та мотивації, яке допомагає йому витримати психологічні та фізичні навантаження під час виконання бойового завдання. Але в абсолютній більшості у відповідь на питання “що дає сили?” найперше називають родину. Діти, батьки, дружини – це те, що тримає на плаву, попри втому і виснаження.

Військовослужбовець 39-ї ОБрБО “Кум”

– Доньчине “люблю тебе, таточко” – найцінніше, що я можу почути, – посміхається Кум. – Любов до дітей, до країни, як би не пафосно це звучало, дає сили.

– І розуміння того, що твої зусилля недаремні, – підсумовує Болт. – Можливо, іноді людям здається, що на фронті робиться недостатньо багато, недостатньо швидко. Не так, не там, не з тими… Різні претензії є. Зараз, в епіцентрі війни, ми не можемо напевно знати, що було правильним, а що помилковим. Але насправді головне – робити все, що можеш. Там, де ти є.