Як голова знищив дороги в громаді, «пролетів» над ними з 20 тисячами хабаря і отримує за все зарплату + 150 % надбавок-премій

    З ЛІТОПИСУ ВОЄННОГО СТАНУ, АБО "ПЕРЕДОВИЙ" ДОСВІД НА ДНІПРОПЕТРОВЩИНІ ШИВОРОТ-НАВИВОРІТ
   СВОГО ЧАСУ в Царичанці Дніпропетровської області як несподівано, так
і незрозуміло не лише пересічним мешканцям, а і місцевому чиновницькому
бомонду із урахуванням невідь-яких яких же здібностей головою райадміністрації було призначено Сергія Турського. Очолив він РДА в пору Петра Порошенка і тому багато хто, будучи «іншої» думки про Сергія Миколайовича, кивав на «нові порядки», проти яких «не попреш і до яких треба звикати». Але підозрюючи може, що від нього не всі тут в захоплені, Турський незабаром своїх підлеглих посадовців сам попередив, що він людина доволі особлива і жартувати з ним марно. Точніше зовсім і не варто, позаяк обдурити його «нікому не вдасться», зате він «на це неперевершений мастак». Така у нього вдача. Тому краще не змагатися, тим паче «не зв’язуватися» з ним - він завжди будь-кого «запхне за пояс».
   Та як тільки Турський зручно обжився у кріслі очільника району, сталася
для нього неприємна халепа – з Києва мов грім пролунав, що і Царичанська, й інші РДА не вічні. А це означало, що Сергій Миколайович позбудеться своєї посади. Але ж і очільником тієї або іншої не призначать – ось в чому біда. Тепер треба, щоб обрав народ. Сергій Турський без сумнівів і вагань рішив, що його цілком влаштує «центральна» - селищна Царичанська громада. Оскільки три інших сільські і тому «їхні масштаби не ті». Не по його здібностях, чи не для нього характеру.
І свою виборчу компанію Турський закрутив самовпевнено та бурхливо,
сподіваючись, що проти його натиску ніхто не встоїть. Але сталося не так, як
чоловіку гадалося: пролетів Сергій Миколайович ,як вихор поза селом степом...
   Не проголосували люди за нього. Як бути? Що робити? Інший на його місці
змотав би вудочки і зник назавжди геть з поля політичного зору земляків, однак тільки не Турський. Він не з тих, хто у подібних випадках складає руки. Тим паче добре знаючи, що гарантує становище першої особи території, Сергій Миколайович вимушено взяв курс на сусідню сільську Китайгородську ОТГ. Щоб далеко не їздити, бо Китайгород вулиця в вулицю межує з Царичанкою. Домашнє діло, коротше.
   А навчений першим глевким млинцем, Турський зовсім інакше свою
другу виборчу компанію провів. Одразу скажемо, що в дусі свого особливого
обдарування, яким і хвалився ще перед колегами Царичанської РДА. В чому у
Китайгороді переконалися швидко - буквально наступного після виборів дня.
Позаяк верх взяв Сергій Миколайович з перевагою лише в 13 голосів. А село є
село, тут всі все знають і секрети миттю перестають бути секретами. Уже під
вечір усі відали, хто за п’ятдесят гривень продав свій голос, а хто й за пляшку

оковитої. Скажете, що плітки та чутки, і не більше. Ні, для села підходить інше
пояснення. Що на чужий роток не накинеш платок. Тим паче що задіяв ще
одну хитрість Сергій Турський, котрою ще й як винахідливо продемонстрував
свій блискучий талант «підманути-підвести і круг пальця обвести».
Отже слухайте: в Китайгороді проблемним був стан центрального, Великого кладовища. Воно було зі старенькою огорожею, а нову ніхто селянам не обіцяв. Так  от, Сергій Миколайович енергійно зайнявся наведенням навкруг нього ладу, закликавши місцевий люд на суботники, для встановлення нової огорожі. Зауважте, що організував та здійснив задум Турський буцімто за власні кошти. І благородний, і благодійний вчинок! Як за такого кандидата і справді не проголосувати?
- Та через тиждень чи два, - розповідає обраний депутатом сільради
Григорій Давиденко, - ми пережили шок. Всівшись у крісло сільського голови,
Сергій Миколайович першим ділом затребував від бухгалтерії компенсувати
йому витрати, які поніс він, облагороджуючи кладовище. Справді мов пошив
виборців у дурні, а сам і риби наловив, і ніг не замочив…
   І далі судіть самі: чи збіглися б раптом просто так заледве не усі жителі
громади менше, ніж через чотири місяці після виборів на мітинг, щоб вимагати негайної відставки Сергія Турського? Та ні ж, як на переконання селян, привід був більш ніж ганебний: обравшись у листопаді 2020 року, у лютому 2021-го китайгородський сільський голова спіймався на гарячому під час отримання 20 тисяч хабаря. Він його зажадав від приватного підприємця, котрий просив дозволу політати на повітряних кулях над територією «ввіреного Турському ОТГ».

  Не врахували виборці на свою біду лише те, що українське законодавство надто лояльне до подібних випадків. Бо виявилося, що відкликати необачно обраного главою громади можна не раніше, ніж через рік після обрання. Неначе не вистачить
року, щоби люди розкусили, кого помилково наділили владою. Хоч як на нас,
річ і в іншому. Дається взнаки можливість часто й густо правопорушникам із
«повноваженнями» уникати кари. Адже за фактом «отримання неправомірної вигоди» для Турського завершилося кримінальне провадження, результати
його розслідування давно передані до Дніпровського суду м. Кам’янське. Однак не зважаючи, що справу суддя з прокурором невтомно слухають вже четвертий рік (!), вироку досі не винесено.
   До речі, тоді на спонтанному мітингу, 9 березня 2021 року, на який мешканці громади дійсно збіглися стихійно, не готуючись як слід, вони не розгубилися і запропонували Сергію Миколайовичу «раз так, що відкликати його ще рано, то добровільно нехай по-доброму і без скандалу іде». О, чого захотіли! Сергій Миколайович пораду сприйняв за жарт своїх виборців, причому запізнілий. В тому дусі, що бачили очі, що купували… 

  І в подальшому, коли хочете знати, пан Турський ще багато разів випробовував терпіння жителів громади. Перший мітинг був
першим, але не останнім, але з отакими якраз наслідками.
   А ТЕПЕР от і сталося те, що сталося – в області від «сенсації до чого ми
дожилися, ще точніше до чого народ довели» у багатьох для коментарів слів
забракло: спонукали, ні, змусили мешканців чималої громади «мов вельможі
чолом бити» главі обласної воєнної адміністрації Сергію Лисаку «зі скаргою
на злодіяння сільського голови і захистити, врятувати від його самоправств».
Оскільки обирали вони лідера і ватажка громади, а обрали Калитку з п’єси
Івана Карпенка-Карого «Сто тисяч». Втім, читаємо далі Звернення, яке разом
з депутатом Григорієм Давиденком підписав цілий гурт селян – пенсіонери
Віктор і Галина Ципи, Антоніна Бондар, Людмила Теодорович, Віра та Олена
Прокопенки, Валентина і Григорій Приходьки та інші з Китайгорода. Отже: «Керуючись положеннями Закону України «Про звернення громадян» та Закону «Про правовий режим воєнного стану», уклінно просимо зупинити і приборкати новітнього багатія на посаді очільника Китайгородської ОТГ. Відомі нам факти свідчать, що С. Турський, а також нахилені ним на свій бік деякі члени виконкому сільради і її депутати грубо порушують права і законні інтереси мешканців громади. При цьому їхні діяння, на наш погляд, мають ознаки кримінальних правопорушень у сфері службових обов’язків, які вимагають правових розслідувань. Більше
того, Турський певним чином перешкоджає громаді мати доступ до інформації про його діяльність і діяльність сільради. Навіть... погрожує переслідуваннями громадянам, які «не полишають його в спокої».
   З усього щойно процитованого явно випливає, що у селян «тут накипіло
через верх і давно», а претензій до Сергія Миколайовича нагромадилося «як
червей у травні». Скажімо елементарне таке: навіть аптеки
ніяк не відкриють в Китайгороді, хоча їх донедавна було дві. У пана Турського до подібних речей наче «руки не доходять». Куди не кинь, коротше, всюди клин, особливо на знищених, за допомогою С. Турського, дорогах. Але автори «чолобитної» главі ОВА Сергію Лисаку попросили у першу чергу і обов’язково згадати головний, як на їхнє переконання гріх Сергія Турського. Те, що суд Дніпровський за майже чотири роки не спромігся винести правову оцінку з приводу хабаря Сергія Миколайовича, це ще, вони кажуть, квіточки.

   Існує ще й «довгограюче» кримінальне провадження за №12020045600000100, до якого сільський голова також причетний. Причім «вирішальною» участю. Одна справа, що навпростець громадою заходилися прокладати автомагістраль з Дніпра на Кобеляки і Решетилівку, а інша, що тут як тут появилося і ТОВ «Автомагістраль-Південь», яке взялося забезпечувати будову піском. Очолював його підприємець Дмитро Алмазов, з Дніпра. Так йому наче забаглося ще й особистим селянським господарством обзавестися. Необхідні для цього 2 га Китайгородська сільрада хутко виділила Алмазову не десь в степу, а в… заповідному урочищі Свиняче, майбутнього Національного природного парку «Орільський», під боком ще льодникового походження гори Калитви. Ніякого ОСГ Алмазов, ясна річ, не створював. Більше того, наділи для ОСГ отримали тут від Турського ще аж 23 теж «жадаючих» хазяйнувати на своїй землі. Тільки усі вони слідомі зникли, як крізь свої ділянки провалилися. Але продати їх встигли першопроходцю…
Алмазову. В розпорядженні якого, як за помахом чарівної палички, насправді
ж за розчерками пера сільського голови опинилося біля 50 заповідних гектарів.

   Після чого на очах селян стало коїтися неймовірне: не втрачаючи ані дня,
власник «Автомагістралі-Південь», мов угорілий, заквапився знімати верхній,
відтак родючий шар грунту. Наче він йому не потрібен. Здирати – так точніше
назвали цей «процес» люди.
- Коїлося щось страшне, більшої дурні ми тут на своєму віку не бачили, -
згадує колишня депутатка Валентина Нодженко. – А коли хтось розвідав, що буде тут кар’єр добутку піску для будівництва автомагістралі, вдруге знову сколотився мітинг у громаді. Крик звівся до одного питання: хто дозволив?
Тут-таки вийшов наперед Сергій Турський і сказав народу, ніби даремно він
репетує. Ніби насправді Алмазов задумав закласти два озера для розведення
риби, а дозволу на це питати не треба. Громаді ж навпаки треба радіти. Адже
вирощуватиме Алмазов навіть осетрів чи й піленгасів, а це не якісь карасі… Ще й туристів навезе, тож «працюватиме на туркомплексі десь біля півгромади жителів».
   Тільки річ у тім, що обдурити селян на цей раз Сергію Миколайовичу не
вдалося. За місяць чи два хіба що сліпий не міг бачити, як розгортався з надр
Свинячого урочища видобуток піску. Який «по-сусідськи» доставлявся на
будову автотраси. Екскаватори вгризалися все глибше і глибше, а земля під
колесами потужних самоскидів тремтіла та аж стогнала. І коли у селі почали
від цього тріщати і навіть репатися хати-будинки, а в колодязях зникати вода,
люди зрозуміли, що сільський голова не інакше, як влаштував їм погром. В

усякому випадку явно випробовував на витримку. На їхній виклик першим сюди прибув заступник начальника райвідділу поліції Роман Дорош, аж із Дніпра. Сам прибув, одначе слідом мусив викликати оперативну групу, аби задокументувати факт «появи нелегального піщаного кар’єру поруч з селом». Далі й закрутилося та завертілося: прокурор місцевої прокуратури Руслан Лавриненко з приводу «незаконного видобутку піску» в Єдиний реєстр досудових розслідувань негайно вносить відомості «про кримінальне правопорушення, вчинене за ознаками, передбаченими ч.1 ст. 254 ККУ» - це негосподарське використання земель, що спричинило тривале зниження або втрату їхньої родючості, знищення чи вивезення верхнього шару та виведення з сільськогосподарського обігу іт. д., і т. п.

    Фінал – Акт, складений заступником очільника Державної екологічної
інспекції Придніпровського регіону Сергієм Піддубним, яким він зобов’явав
винних в сумі понад 3 мільйони гривень компенсувати збитки, завдані ними
заповідній зоні, земельній ділянці та надрам.
   Тож закрутилося ніби так, що губителям Приорільської перлини нізащо
не викрутитися. Чи читачі уже здогадуються, що насправді досі «крутиться»,
ніяк не сягаючи логічного завершення. Рішення Царичанського районного
суду довелося «поправляти» Дніпровському апеляційному. Але як перший,
так і другий "підозрюваному» Альберту Алмазову не вгодив. І зараз - ще з квітня минулого року - справа застряла у Касаційному цивільному у складі Верховного суду України.
   Щойно, у січні ц. р., зацікавленим гучною аферою дніпровським працівникам ГО «ЛАРП» звідти сповістили, що «справа вивчається і рано чи пізно розглянута буде».
   ЗАВЕРШИТИ нашу публікацію допоміг сам Сергій Миколайович, ще й
«необачно» при цьому вивернув свою особливу вдачу у прив’язці до війни
українського народу за свободу. В останніх числах листопада минулого року в
Китайгороді відбулася сесія сільської ради. Сергій Турський попередив на ній
депутатів, що до кінця 2024-го доведеться ще раз зібратися. Повідомив, що
«є офіційні запити на предмет допомоги від двох військових частин ЗСУ і нам
треба до наближення Нового року підготувати пропозиції та проголосувати за
них». І справді, незабаром видав розпорядження провести позачергову сесію
21 грудня 2024 року.

   - Яким однак здивував, - розповідає депутат Григорій Давиденко, - бо без згадки про виділення фінансової або якоїсь іншої допомоги захисникам Вітчизни від російських окупантів. Не зважаючи, що загарбники на той час наближалися уже до кордонів Дніпропетровщини…
   Натомість на голосування і неодмінне ухвалення, прямо на сесії, що порушує одразу кілька ЗУ про обов’язкове 10-денне вивчення депутатами того, що буде голосуватися, було винесено проект рішення, в який один його автор (чи автори) винахідливо заклали «пакетом» аж три пропозиції. А саме: за невтомні труди впродовж 2024 року ощасливити пана Турського до Новоріччя премією у розмірі ста відсотків посадового окладу. Це раз. Та головне друге і третє: оскільки Сергій Миколайович старатиметься аналогічно
«не покладати рук» і у наступному, та вирішили у 2025 щомісяця доплачувати
йому 50% надбавки, а заодно щомісяця ще й преміювати, знову ж таки у розмірі 100
відсотків місячної зарплати.

    Коротше, навіть у кого нелади з арифметикою, той однак збагне, що таки багато Сергій Миколайович отримуватиме у нинішньому році, десь в районі 45 тисяч. Навряд чи хтось у всій громаді має більше від нього. І, уявіть, голосів набралося, аби задовольнити «запити» очільника громади. А воїнам ЗСУ залишилася... правильно, листопадова обіцянка голови.

    Запитаєте чому? Як на думку місцевих жителів тому, що за роки
головування Турського і такий прикрий результат проявився – в його оточенні
забагато завелося «прихильників люмпенського, а не державницького, світогляду».
  Та якби лише ще це стало явним. Щойно повідали новину, що в області
набралася десятка громад, «котрі більш ніж критично залежать від дотацій з
регіонального бюджету». І чи не перша серед них Китайгородська. В усякому
випадку тільки стосовно неї сказано, що «має найбільшу потребу в покращені
економічних показників». А нам є що з цього приводу сказати.
Одначе утримаємося. Позаяк ситуації в ОТГ Турського прокоментував голова
Дніпропетровської обласної ради Микола Лукашук. На його думку головна
біда китайгородців – не голова з липкими руками, а низька податкова база.
- Мусять вишукувати, оцінювати та втілювати свої ресурси і можливості,
- продовжив Микола Васильович. – Це може бути підтримка і стимулювання
малого та середнього бізнесу, створення переробних підприємств, залучення
інвесторів, вирощування нішових сільгоспкультур, заснування нетрадиційних
виробництв. Та що завгодно, що приноситиме економічний зиск. Тільки так
запуститься ланцюжок: більше робочих місць і працевлаштованих, новітні
джерела доходів, густіше підприємців і різних виробничих чи обслуговуючих
приватних структур, зростання податків і значно повніше задоволення потреб

населення. Головне - не чекати милостині від держави та вищих рангами
місцевих органів влади, а розвиватися самостійно.
    Єдине, що необхідно докинути до коментаря Миколи Лукашука – все
залежить від того, саме ним переліченим чи чимось іншим переймається
ватажок територіальної громади. Оскільки іншого вибору у нього немає і не
може бути. В даному випадку у цьому, якщо хочете знати, і криється корінь
зла.