Євген Луняк, професор Ніжинського університету, воює в ЗСУ з 2014-го

    Євген Луняк – офіцер 31-ї окремої механізованої бригади. Він – доктор історичних наук, до приходу на військову службу обіймав посаду професора Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя, завідував кафедрою історії України. Родом з Дніпродзержинська (нині Кам’янське, – ред.). За науково-педагогічну роботу був стипендіатом Кабінету Міністрів України, отримав звання “Відмінник освіти”. Також за наукові здобутки визнавався “людиною року” в 2017 році у Ніжині.

   Євген займався дослідженням історичних взаємин України і Франції. Також закінчив військову кафедру як фахівець з морально-психологічного забезпечення (МПЗ). Раніше таких офіцерів називали “замполітами”. Виховує трьох дітей. Має понад 200 наукових праць. У 2014 році, ще до початку мобілізації, науковець одразу пішов до військкомату. Як він сам каже: «Більше зіграла роль не історика, а чоловіка, громадянина». Отримав зброю, позивний “Професор” і пішов воювати.

Недостатня обізнаність в історії, на думку Євгена, призводить до війн. Для українців це найбільш актуально, адже якби українці добре знали історію своєї країни, росія не змогла би анексувати Крим і проголосити так звані “ДНР” та “ЛНР”. Чи зможуть українці засвоїти історичний урок і не повторювати помилок минулого? В який історичний час живе Україна? Чи розумів історик “амбітні” плани путіна і яка зараз в нього кінцева мета? За що Євген воює і що для нього буде перемогою?

Передумови російсько-української війни

Передумови до цієї війни були відомі ще раніше. Давайте згадаємо, що у Криму були проросійські акції, там свого часу намагалися проголосити і Незалежність Криму з Президентом Юрієм Мєшковим і оголошували, що Севастополь – російське місто.

   Як повідомляла “Радіо Свобода”, за Юрія Мєшкова у 1994 році проголосували майже 73% кримських виборців. Першим президентом Криму стає юрист, лідер “Республіканської партії Криму”. У минулому ‒ адвокат та слідчий прокуратури. У березні 1995 року український парламент скасовує кримську Конституцію 1992 року, а разом із нею ‒ посаду президента Криму.

   Кримський парламент голосує за референдум. Тоді, людям пропонували вибрати статус півострова ‒ самостійну проросійську республіку чи українську автономію. Цей референдум так і не відбувся. Україна відновила свій суверенітет на півострові. Позбавленого посади Юрія Мєшкова вивезли до москви російські військові. Таким чином, він пробув “президентом Криму” з 1994 по 1995 рік.

У 2003 році, давайте згадаємо острів Тузла, який росіяни намагалися загарбати.

Острів Тузла на Google Maps. ФОТО: google maps

   Як повідомляла АрміяInform, 29 вересня 2003 року з території рф почалося не узгоджене з українською стороною спорудження дамби через Керченську протоку до українського острова Тузла. Офіційною метою будівництва було з’єднати з Тузлою російський берег протоки в районі станиці Тамань Темрюцького району Краснодарського краю.

   До цього все підходило, та що почнеться повномасштабна війна, якось не хотілось вірити. Хоча настрої в росії були давно. У 2008 році я був у Брянську і місцеві люди мені казали: “Зараз ми в Грузії наведемо порядок, а далі – в Україні”. Я їм говорив, що у нас все нормально, не треба лізти до нас. Ми самі розберемось з нашими внутрішніми проблемами. Вони говорили: “Ні. Ми Україну так не можемо залишити. Це наша братня держава. Наш братній народ і ми повинні її захищати від заходу”. Тобто, ця ідеологія імперського, великодержавного шовінізму була дуже давно, задовго до путіна, а він є її найбільшим носієм, лідером.

Що вас спонукало піти служити у 2014 році?

Відповідно до внесених змін до статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію”, під час воєнного стану призову не підлягають наукові й науково-педагогічні працівники вишів, коледжів, наукових установ та організацій, які мають вчене звання та/або науковий ступінь.

У 2014 році коли росіяни почали окупацію Криму, вдерлись на Донбас, я зрозумів, що почалася велика війна і треба захищати свою країну. Тому, ще до початку мобілізації, я прийшов у військкомат, і сказав, що готовий до військової служби. Звичайно, як історику, мені цікаво те, що відбувається. По-перше, зараз дійсно переломний момент в нашій державі. По-друге, хотілося б бути причетним до цих змін, і що нарешті Україна остаточно виборе свою Незалежність. Але більше зіграла роль як чоловіка, громадянина.

5-та рота легендарних танкістів-«кіборгів» 1-ої окремої гвардійської танкової бригади. 30 листопада 2014 року перед ними було поставлено завдання виїзду в аеропорт, щоб вдарити вогнем по позиціях сепаратистів у старому терміналі. ФОТО: Facebook Євген Луняк

Я був направлений до 1-ї танкової бригади, і в її рядах брав участь в АТО у 2014-2015 роках.

Наша танкова рота була відправлена в район Донецького аеропорту. Вона була розкидана: частина у Пісках, частина в Авдіївці. Основне завдання нашої роти – забезпечення життєдіяльності Донецького аеропорту. Танки з Пісок виїжджали та прикривали конвої, виконували бойові завдання. Моє завдання було – забезпечення функціонування танків, тобто завезення пального для танкістів, харчів, медикаментів, води і так далі.

Яка була інтенсивність боїв у зоні АТО у 2014 році у порівнянні з повномасштабною війною? Розкажіть про бої за Донецький аеропорт.

До цього я бачив війну тільки по телевізору або в кіно, читав у книжках, а тут я бачу все на власні очі. Особливо страшно, коли бачиш загиблих побратимів, коли зустрічаєш вантаж 200, проводиш пізнання. У нас пропав безвісти хлопець з Чернігова Євгеній Савенко. Про його долю ми нічого не знаємо, він зник безвісти 18 листопада 2014 року. Ми знаємо, що він з палаючого танку зміг вибратися, але, куди дівся далі, нічого не знаємо.

Ми були під Донецьким аеропортом з кінця вересня до кінця грудня 2014 року. Забезпечували “дорогу життя” з “кіборгами”. Ми були прикомандировані до 93-ї бригади. Нашим комбатом був призначений Євген Межевікін, згодом Герой України, легендарний “Адам”. Безпосереднім командиром батальйону був Олексій Висоцький.

Перші дні війни це було жахливо. Я пам’ятаю 7 жовтня 2014 року – це день народження Путіна. Ми якраз наприкінці вересня прибули під Донецький аеропорт і початок жовтня – це були найзапекліші бої. Саме тоді, наша рота втратила трьох бійців, танковий екіпаж. 14 жовтня отримав поранення легендарний Володимир Титарчук з позивним “Теща”, і від цього поранення він помер 17 жовтня. Тепер щороку 14 жовтня ми з товаришами збираємося на кладовищі Яцево на його могилі.

На кладовищі “Яцево” у Чернігові. ФОТО: Facebook Євген Луняк

Далі трохи почав рівень напруги спадати, хоча там бої ніколи не припинялися, але знову відновилися в листопаді. В “ДНР” були вибори на початку листопада і, очевидно, московським кураторам було дане завдання трохи напередодні виборів зменшити бойову активність.

Я брав безпосередню участь у боях за Донецький аеропорт,там інтенсивність боїв була шаленою, але був менший масштаб. Не думаю, що інтенсивність боїв дуже змінилася. А ось масштабність точно. Нині лінія фронту набагато більше: Куп’янськ, Бахмут, Авдіївка, Мар’їнка, Вугледар, Велика Новосілка, Роботине, південь Херсонщини.

Зараз в рази зросла територія бойових дій і сили, задіяні в них.

У квітні 2015 року я був демобілізований.

Під цим фото у Facebook Євген написав: “Ось я і сказав: “Прощавай, зброє. Віднині я цивільна особа”. ФОТО: Facebook Євген Луняк

Повернувся до цивільної роботи і так тривало до 24 лютого 2022 року. Весь цей час я не поривав зв’язку з армією. Займався волонтерською діяльністю.

Повномасштабне вторгнення

Де Ви були 24 лютого 2022 року? Які Ваші перші емоції?

23 лютого 2022 року я був у Києві у соборі Святої Софії. Це була конференція присвячена київській князівні Анні Ярославні, дочці Ярослава Мудрого, яка стала королевою Франції. Я виступав з доповіддю. На ній виступав посол Швеції і це трактувалося, що не всі посольства залишили Україну.

24 лютого я прокинувся десь о 4:30. Був спокійний ранок. Я навіть не міг зрозуміти, чому я прокинувся? Адже, ще можна було поспати. Було відчуття тривожності. Хвилин за 15 почув вибухи. Я зрозумів, почалося те, чого всі боялися. Як і у всіх, я не виключав, що Путін може це зробити, але, я вважав, що у Росії більше здорового глузду. Я розумів, що ця війна може стати катастрофою для самої росії, не тільки для нас. Для нас це велика біда, але ми знаємо за що ми воюємо, та я сподівався, що Путін не піде ва-банк, не поставить свою державу проти цивілізованого світу, але він на це пішов.

   Поки ходив транспорт, приїхав на вокзал, сів в електричку, доїхав до Ніжина. Я був готовий до цього внутрішньо, тому, в той же день пішов у військкомат. Там одразу сформувалася рота охорони, і я був прийнятий на посаду заступника командири роти з МПЗ.

Євген Луняк отримав зброю 24 лютого 2022 року на фоні Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя. ФОТО: Євген Луняк

Як історику, науковцю було захищати рідне місто? Що Ви відчували у той момент та які думки були, якщо б росіяни зайшли в Ніжин?

25 лютого 2022 року російські війська підступали до Ніжина і саме тоді ми зайняли оборону на околиці Ніжина. Це передмістя, називається район “Гуньки”. Там відбувся обстріл і було багато поранених. Я своєю машиною вивозив їх. І тоді я врятував життя тим людям, яких вивіз. Деяких я знав особисто, вони мені дякували після цього. Відвіз поранених, повернувся, почав шукати інших, якщо більше не знаходив, починав вивозити тіла загиблих.

Того ж дня, коли росіяни обстріляли наші позиції був поранений командир роти майор Карпов. Він понад півроку перебував на лікуванні. Тому, фактично, вже на другий день я почав виконувати обов’язки командира роти. Рота була на той час дуже великою, але, власне кажучи, будучи заступником командира, я виконував ті завдання, які ставились перед ротою. У нас стояли завдання: спочатку охорона підступів до Ніжина, обладнання оборонних позицій, далі – утворення блокпостів на тих місцях, де вже були створені укріплення, і охорона важливих державних об’єктів від можливого проникнення ворожих ДРГ. Ці завдання я виконував до січня 2023 року.

Я не міг допустити, щоб ворог зайшов у Ніжин. Ви знаєте, відчуття було дуже складне, тому що ворог за день пройшов відстань в 200 кілометрів. Я знав, що в той час ведуться бої в Чернігові, за Черніговом, під Черніговом, ведуться бої під Києвом. Чесно кажучи, я думав, що я навряд чи зможу довгий час прожити. Знаючи, яка сила підступила – 120 одиниць бронетехніки, а ми маємо лише стрілецьку зброю, і не були готові протистояти танковій навалі. Але так сталося, що наші люди проявили героїзм: робили коктейлі з запальною сумішшю.

Березень 2022 рік. Тільки видали військову форму. ФОТО: Євген Луняк

Особливо я хотів би відзначити мешканців Крут. Там, де колись був приклад героїзму в 1917 році, місцеві зробили завали з дерев на шляху російських загарбників. Ці завали зупинили російські танки, і це дозволило нам підготувати кращу оборону.

Також, вважаю, дуже гарно була побудована оборона Ніжина. Полковник Микола Кушнір учбовими мінами начебто замінував міст через річку В’юницю з боку Талалаївки. Росіяни, побачивши ці учбові міни, сприйняли їх за справжні, побоялися продовжувати рух своєї броньованої колони. І так вони в Ніжин не зайшли, а далі почали працювати наші артилеристи. Тобто, росіяни були від Ніжина відкинуті. Після цього вони ще намагалися прорватися, але, власне кажучи, вже оборона посилилась. В районі Вертіївки була потужна оборона. На околицях Ніжина створені загородження, які було важко подолати для танків. Армія РФ тоді вирішила не штурмувати Ніжин, а обійшли місто через Стару Басань, Бобровицю, рушила на Бровари. Під Броварами вже наші Збройні сили укріпилися і ворог зазнав поразки.

“А це ми гріємо воду в критому окопі на буржуйці”, — Євген Луняк. ФОТО: Євген Луняк

   Якби росіяни зайшли в Ніжин, я б намагався якомога більше знищити ворогів, так, щоб Ніжин став для них останнім місцем їхнього перебування.

Наскільки важливо Вам воювати, як історику? Самому писати історію України?

Коли я досліджував історію України, дуже цікавився саме козацьким періодом. І мене завжди цікавив феномен козацького літописання. Ми звикли козаків асоціювати з шаблею в руках, а тут козак-літописець, який записує різні свідчення про військові дії, важливі моменти історії. І мені дуже це імпонувало. З 2014 року я сам перетворився, на такого своєрідного сучасного козацького літописця. Я, звичайно, не можу все занотувати, але принаймні те, що я бачив, свідком чого я був, я можу це фіксувати як історик, і як очевидець.

Чи зібрали вже всі ці свідчення в одну працю? Можливо видали книгу?

У 2014-2015 роках я вів щоденник і планував видати книгу. Ця книга для мене була дуже тяжкою. Частина цієї книги вже написана. В Чернігові я презентував окремі фрагменти цієї книги, але книга так і не була завершена. Тепер, я сподіваюся, що після перемоги, якщо доля мені дозволить, то буде книга, яка охопить події від 2014 року до завершення цієї війни, нашої перемоги.

Євген Луняк. ФОТО: Facebook Євген Луняк

Ви викладач університету, чи зустрічали своїх студентів на фронті?

Скажу так, я зустрічав своїх студентів у 2014-2015 роках, зустрічав своїх студентів у 2022 році, коли почалася мобілізація, і багато добровольців прийшли в військкомат. Зустрічав свого студента у Покровську і дуже приємна була зустріч. Він зараз теж на Донбасі (після деокупації Чернігівщини 3 квітня 2022 року, Євгена Луняка перевели в 31 окрему механізовану бригаду. Наразі він служить на Донбасі, – ред.).

Яке Ваше ставлення до того, що зараз доволі багато чоловіків призовного віку вступають до університетів, зокрема і в ваш рідний виш, аби уникнути мобілізації?

Таких людей називають ухилянтами. Я так розумію, що в мирний час вони б не вступали. Яке ставлення до ухилянтів? Звичайно, негативне. Але я думаю, що вони самі показують, нехай суспільство вже саме оцінює їхню діяльність. Якщо людина втікає від війни, це її свідомий вибір. Ми і таких людей будемо захищати. Але, я скажу так, особистої поваги до таких людей в мене немає.

“Якщо люди погано знають історію, їм можна навіювати будь-які нісенітниці”

На Вашу думку, чи знають росіяни історію, що можуть так просто називати частину України “Малоросією”, або ж заявляти, що української мови не існувало?

Ви знаєте, росіяни дуже погано знають історію, але, на жаль, наші люди теж дуже погано її знають. Коли в 2014 році я був на Донбасі, і мені місцеві люди починали говорити, що вони Новоросія, що по телевізору їм так говорять. Я починав їм говорити: “Ви взагалі знаєте, що таке Новоросія? Звідки взявся цей термін, який регіон так називався”?

Вони нічого цього не знали, але якщо люди погано знають історію, то їм можна навіювати будь-які нісенітниці. Я намагався переконати наскільки це міг. Здається, мені інколи це вдавалося, але історію треба знати, тому що війна йде не тільки зі зброєю руках, війна йде і на ідеологічному фронті. Дуже багато неправди, нісенітниць, брехні нам намагаються нав’язати наші вороги.

Євген Луняк 21 листопада 2004 року на Майдані Незалежності у Києві, коли розпочалася Помаранчева революція. ФОТО: Facebook Євген Луняк

Давайте згадаємо приклад про те, що Україну вигадав Ленін. І те, що нема української мови, а є тільки якась там суміш сполонізованої російськї мови.

Росія не любить згадувати ті речі, які їй не вигідні. Згадують про так звану Велику Вітчизняну війну з 1941 по 1945 рік, але не дуже люблять згадувати, що війна почалася у 1939 році. Тому що, на той час, Сталін був союзником Гітлера, який окупував територію інших держав. Як почалася Друга світова війна? Вони не дуже люблять згадувати пакт Молотова-Ріббентропау серпні 1939 року, асаме це стало прологом Другої Світової війни.

Виходячи з цього, в якому історичному періоді ми зараз живемо?

Зараз ми живемо в найважливіший період. Нам дійсно треба відстояти свою Незалежність. Тому що, коли у 1991 році говорили, що Україна отримала Незалежність просто з неба, без крові, спокійно, мирно. Але, на жаль, Незалежність це те, що поливається дуже рясно кров’ю.

Багато хто говорив про те, що нас так просто не відпустять. Так, дійсно, на той момент росія сама виходила з Радянського Союзу. Борис Єльцин хотів стати президентом незалежної росії, скинути Горбачова. Але ідея росії – це ідея імперії. Будь-яка імперія потребує війни. І якщо Єльцин ще утримував росію від великих війн, хоча ми бачимо, що росія брала участь у війні в Придністров’ї, на Кавказі. При путіні ми бачимо, що війна розпочалася в Грузії, а далі, росія фактично анексувала територію Абхазії, Осетії, а наступним ворогом стала Україна.

Що українці мають робити, щоб не повторювати помилок минулого та чи засвоїмо ми свої історичні помилки?

Колись росія намагалася популяризувати тезу, що в Україні громадянська війна. Я дуже легко розбивав цю тезу. Коли хтось намагався сказати, що в Україні громадянська війна, я казав: “Добре, давайте згадаємо. У1917-1918 роках була громадянська війна. З однієї сторони були більшовики, вони воювали за Радянську росію, Червону росію, і були противники більшовиків, вони воювали за Царську росію, за росію без більшовиків. Але у них була ідея все-таки: і там, і там на території росії воювали за якусь росію. То, чи воюють за Україну люди, які воюють на Донбасі в складі так званого ополчення «ДНР», «ЛНР»? Звичайно, ні. Вони воюють за «Новоросію», вони воюють за росію, вони воюють за свою «ДНР» чи «ЛНР», вони там дійсно вірять, але вони не воюють за Україну. Тому, у нас явно не громадянська війна”.

Євген Луняк на військовій службі. ФОТО: Facebook Євген Луняк

Ми воюємо за Україну. Збройні Сили воюють за те, щоб Україна була, залишалася і продовжила існувати і щоб вона дійсно вийшла з цієї війни переможцем.

Щоб не повторювати помилок минулого нам потрібна єдність.Тоді (в 1917-21 рр.) Україна програла, тому що не було єдності, згуртованості. Зараз нам треба об’єднуватись. Навіть, якщо це не дуже подобається, не дуже комфортно, різні політичні ідеології. Але на даний момент ідеологія може бути тільки одна. Це праця заради нашої перемоги. Якщо не буде єдності, згуртованості, то ми не зможемо отримати ту перемогу, на яку ми розраховуємо.

Я, звичайно, не можу говорити за всю нашу націю. Чи засвоїмо ми цей урок. Я дуже сподіваюся, що наша нація буде мати мудрість витримати ці лихоліття, і допомагати своїй армії для того, щоб перемогти росіян.

Чи розумієте ви як історик, яка зараз мета у Путіна?

Зараз ми вже не можемо говорити про фінський сценарій закінчення війни. Ми вже чітко розуміємо, що Путін хоче знищити Україну. Якщо він зараз говорить про якісь мирні переговори, що давайте домовимося, Україна повинна передати ту територію, яка вже окупована Росією, і далі Росія гарантує мир – вірити цим словам не можна.

У Росії зараз одна мета – знищити Україну. Тому, це має бути боротьба за збереження нашої Незалежності. Якщо ми погодимося на якісь переговори, крім виведення російських військ з України, це буде, я вважаю, історична катастрофа. Тому що війна відновиться, вона не зупиниться. Росія посилиться, мобілізується. Це імперська централізована держава, і продовжить знищення України. І тоді повернуться російські танки до Києва, Чернігова, Сум.

Професор Євген Луняк з побратимами. ФОТО: Facebook Тетяна Миргородська

Скільки, на Вашу думку, ще триватиме війна?

Я вважаю, що ми зараз на переломному етапі. Вже зараз бачимо виснаження росії. Тут багато залежить від наших західних партнерів, тому що дійсно без тієї допомоги, яку надають західні держави, нам важко було протистояти такому ворогу.

Я бачу, що в росії зараз уже назрівають переломні явища. Тобто, ми бачимо, що росіяни самі починають зневірюватись у цій війні. Ми втомилися, але нам треба цей час витримати, тому що, я вважаю, що в наступному році ми побачимо суттєві зміни. І ці зміни будуть на краще для України. Тобто, російська армія вже починає сипатись. Багато є прикладів, коли окремі підрозділи починають бунтувати, вони не хочуть вмирати.

Власне кажучи, а за що воюють росіяни? За те, щоб “приєднати” Авдіївку. Вони про цю Авдіївку до 2022 року взагалі не чули. Вони навіть не знають, за що. Одне діло, якби вони воювали на своїй території: за Смоленськ, Ростов. А тут за Авдіївку, за Бахмут. Для них ці назви практично нічого не значили. І за це вони повинні вмирати? Багато російських солдатів розуміють, що ця війна не має якоїсь перспективи. Я вважаю, що це розуміння буде посилюватись.

Далі ми можемо побачити певні зміни в самій російській політиці, але дійсно тут головне нам вистояти. Якщо посиплеться Росія, то зрозуміло, що Україна отримує набагато більше можливостей для того, щоб повернути втрачені території. І знову відновити свій суверенітет над тими землями, які були окуповані.

Як для історика, що для Вас перемога?

Як історик, я буду приймати той результат, який буде. Тому що історики – люди, які аналізують минуле. Як громадянин України для мене перемога – це визволення територій визначених Конституцією України.

Яке у вас бажання зараз?

Просте бажання – перемогти.