Глибока переробка: ЯК АГРОБІЗНЕС УЖЕ СТВОРЮЄ І ЯК ЙОМУ СТВОРЮВАТИ ДОДАТКОВУ ВАРТІСТЬ ДЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЕКОНОМІКИ

АКТУАЛЬНЕ ІНТЕРВ"Ю    17 червня 2025 року

“Не просто вирощувати, а створювати продукт із високою доданою вартістю в Україні”. Так в профільному міністерстві формулюють завдання для себе і української аграрної галузі. Як досягення згадується те, що 95% соняшнику вже переробляється всередині країни, як недолік – те, що досі соя та ріпак експортуються як сировина.

Про українське агровиробництво та його реальну і потенційну додану вартість «Комерсант Український» розпитав головного наукового співробітника відділу економіки аграрного виробництва Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки», доктора економічних наук Володимира Россоху.  

Лідери, драйвери і рекордсмени 

— Для початку зведемо поточний баланс. Скільки зараз в Україні виробляється агропродукції з високою доданою вартістю?

У 2024 році частка глибоко обробленої продукції в Україні становила 20 % експортної агропродовольчої продукції. 

Середня вартість тонни української експортованої сільськогосподарської продукції становила 315 дол. США/тонна. При цьому у Польщі цей показник становив 1560 дол. США/тонна, а в Італії –2670 дол. США/тонна.

— Які сектори, насамперед, створюють цю додану вартість? І які українські підприємства забезпечують лідерство?

У вітчизняному аграрному секторі лідерами з переробки є олійно-жирова та цукрова галузі.

Україна є одним зі світових лідерів у виробництві соняшникової олії. При цьому, переробні заводи у нас працюють із завантаженням до 65%. 

За маркетинговий 2023/24 рік, тобто з липня 2023 по червень 2024 року, Україна виробила 6,6 млн тонн соняшникової олії, з яких 6,2 млн тонн було експортовано. 

За даними Міністерства економіки України, саме соняшникова олія стала лідером вітчизняного експорту переробної промисловості. Основними її імпортерами є:

• Румунія (951 млн дол. США),    
• Туреччина (932 млн дол. США),
• Китай (532  млн дол. США),                       
• Індія (337 млн дол. США),                                                          
• Іспанія (312  млн дол. США).

Найбільшим виробником соняшникової олії в Україні з часткою ринку 27–28% є Kernel Holding, який виробляє до 1,6 млн тонн олії на рік. Компанія також експортує близько 8% світового обсягу соняшникової олії. До топ-3 українських переробників соняшнику з часткою ринку майже 10 % належить Creative Group, що має 9 заводів й експортує майже 70% продукції, а також Astarta/Globyno та Красногірський завод.

— Ще один експортний рекордсмен минулого року – цукрова галузь. У 2024 році Україна відправила на зовнішні ринки 746,3 тисячі тонн на суму 419 мільйонів доларів, що є найвищим показником за всю історію спостережень, що ведеться з 1997 року.

Так, за 2023/24 маркетинговий рік Україна виробила близько 1,8 млн тонн цукру. 77 % цукрового експорту було спрямовано до Європейського Союзу. Тобто, згадуючи мунулорічні успіхи, можна сказати, що завдяки скасуванню квот український буряковий цукор повністю захопив ринок ЄС.

До топ-3 виробників цукру, за підсумками сезону, належать:

• Радехівський цукровий завод (Radekhivskyi Sugar), що забезпечив 31 % загальнонаціонального виробництва.
• Astarta Agricultural Holding – 21 % ринку. У 2024 році підприємство виробило близько 380 тис. т цукру.
• UkrprominvestAgro – 14 % виробництва.

Потенційні точки зростання

— Українські посадовці, говорячи про потенціал переробки, згадують, насамперед, про ріпак та сою. Як тут з доданою вартістю?

Ріпак, раніше орієнтований переважно на експорт як сировина, дедалі частіше переробляється всередині країни, що підвищує додану вартість галузі.

У 2023/24 маркетинговому році в Україні виробили 430 тис. тонн ріпакової олії, що стало історичним рекордом. Водночас експорт цього виду агропродукції досяг майже 424 тис. тонн, що в чотири рази перевищує показник попереднього маркетингового року.

Українська ріпакова олія вже поширена на ринках держав–членів ЄС, Китаю, Малайзії, Сінгапуру та інших країн. У 2023 році Україна експортувала ріпакової олії на суму 355 млн дол. США.

До топ-3 провідних компаній, що виробляють понад 90% всієї ріпакової олії в Україні, належать:

• Allseeds Black Sea з часткою ринку близько 33–40 %. Компанія має олійножировий завод в Южному (Одещина) потужністю близько 1 800 т насіння ріпаку/добу.
• ПП «Оліяр» (ТМ Майола, Соняшна, Родинна), розташоване у Львівській області, з часткою ринку 25–27 %. Потужність виробництва – близько 1 000 т/добу.
• Вінницький олійножировий комбінат (ViOil) – частка 16–20 %. Потужність з виробництва олії з ріпаку – близько 600 т/добу.

Динамічний і перспективний сегмент переробки в Україні – соєва олія з виробництвом близько 320 тис. тонн. За першу половину сезону 2024/25 експорт соєвої олії становив 245,4 тис. тонн, що на 52 % більше показника попереднього сезону. 

Також варто згадати, що високий попит на внутрішньому і зовнішньому ринку мають продукти глибокого перероблення кукурудзи. Йдеться про крохмаль, глюкозо-фруктозні сиропи, глюкозу, мальтодекстрини, сухі сиропи, декстрозу. 

Нинішні обсяги виробництва крохмалю становлять 90 –110 тис. тонн на рік. 

Найбільшим виробником є Interstarch Ukraine, який контролює близько 80 % ринку виробництва кукурудзяного крохмалю та глюкозно-фруктозних сиропів в Україні.

За експортом крохмалю Україна виходить на солідні позиції у Європі, стабільно постачає товари високої якості. Вона має розширений список імпортерів у Європі та Азії.

Високий попит у Європі та країнах Близького Сходу існує також на українські кетчупи, пасти та консерви.

Сегмент соусів і приправ щорічно забезпечує понад 25 млн дол. США, а кетчупу – 6 млн дол. США. Консервовані овочі, включно з пастами, формують обсяги експорту в десятки тисяч тонн і забезпечують значні валютні надходження. 

До топ-3 виробників консервованих овочів в Україні, входять:

• Через бренд Nizhin/Greenville Ніжинський консервний завод, заснований у 1927 році. Він перебуває у складі холдингу Fozzy Group і має частку ринку близько 40 %.
• Torchin (Nestlé) – кетчуп, майонез, маринади, гірчиця – 25 % майонезу, 70 % кетчупу в Україні.
• Chumak JSC – кетчуп, паста, соуси, майонез, консерви – майже 20 % експорту до ЄС та інших регіонів.

— Соя та ріпак, на відміну, приміром, від соняшнику, ще досить часто експортуються як сировина. Поясніть, будь ласка, чому вдається успішно і у великих обсягах  переробляти соняшник і складніше – з соєю та ріпаком?

Переробка соняшнику розвивалась з 1990-х років: побудовано понад 100 заводів, багато з яких – великі сучасні комбінати. Вона має високу рентабельність. Вихід олії, який складає від маси зерен майже 40 %, дає можливість швидкої окупності інвестицій.

До переваг також належать великий внутрішній попит, стабільний експорт, низькі ризики, а також стимулююче законодавство, що включає заборону на експорт насіння соняшнику та створення умов для експорту фасованої олії.

Складність переробки сої та ріпаку зумовлена технологічною особливістю сої та нестабільністю якості й зберігання ріпаку. 

Для перероблення сої, приміром, потрібно мати спеціальне пресове або екстракційне обладнання, здійснювати контроль ферментів (токсичність сирої сої), деактивацію уреази, соєвий шрот використовується тільки з технологіями високого рівня. Більшість переробників сої – це невеликі або застарілі підприємства. Тому часто простіше експортувати сировину, ніж переробляти.

Ріпак має високу кислотність та вологість, що ускладнює його зберігання. Масло ріпаку має високі вимоги до очистки – йдеться про гіркоту, запах, глюкозинолати. Експорт насіння іноді економічно вигідніший, ніж інвестування в очищення й фасування.

Також для сої і ріпаку, на відміну від соняшнику, немає економічного тиску на перероблення. Соя й ріпак не мали обмежень на експорт насіння. Для них менша глибина внутрішнього ринку. Якщо соняшникова олія – це щоденний товар для українських споживачів, то соєва та ріпакова олії – переважно експортуються, тому менше інвестуються у перероблення на місці, брендинг, розлив, фасування.

Отже, соняшник — винятково вигідний для перероблення, оскільки це масова культура, технічно проста для перероблення й має стабільний попит. Соя і ріпак технічно складніші, ризикованіші культури із меншою локальною доданою вартістю без інвестицій в глибоку переробку.

Ціна має значення, але не лише вона

— Виробляти продукцію глибокої переробки та з високою доданою вартістю – це вигідно, але – для розуміння – давайте порівняємо цінові параметри сировинних продуктів і перероблених.

Очевидно, що продавати продукції глибокої переробки  набагато вигідніше, аніж у сировину.

Цукрова галузь: сировина (буряковий жом, патока) – 50–150 дол. США/тонна; цукор (кінцева продукція) – 600–800 дол. США/тонна, додана вартість в 4–6 разів вища, ніж на сировині.

Олійно-жирова галузь: соняшник, ціна FOB сировина (насіння) — 350–400 дол. США/т; олія (налив) – 900–1000 дол. США/т, тобто у 2,5 рази вигідніше; олія фасована —- 1100–1300 дол. США/т, що додає 20–30 % доданої вартості.

Молочна галузь: молоко-сировина — 309 дол. США/тонна; сир, сухе молоко, згущене молоко —900–1300 дол. США/тонна, тобто в 3–4 рази вигідніше, ніж просто експортувати молоко-сировину.

Зернова галузь: кукурудза — 180–220 дол. США/тонна; кукурудзяний крохмаль — 600–700 дол. США/тонна, глюкоза, декстроза — 850–950 дол. США/тонна, тобто у понад 4 рази більше.

Птахівництво: кури, жива вага — 1,2 дол. США/кг; охолоджене філе — 3,5 дол. США/кг, готові напівфабрикати (шніцелі, котлети) — 4–6 дол. США/кг. Приміром, МХП отримує понад 40 % доходу від готових страв (йдеться навіть про піцу та закуски).

Глибока переробка також дозволяє не лише заробити більше на кожній тонні, а й стабілізувати дохід, оскільки ціни на готову продукцію коливаються менше, ніж на сировину. 

І ще один факт для кращого розуміння переваг: Україна експортує 80 % олії, але залишає в країні лише близько 5 % маржі, бо не займається фасуванням, брендуванням, пакуванням на експорт. Проте саме тут криється додана вартість!

— Чим би Ви порадили зайнятись українським підприємцям? На виробництво якої особливої продукції можна зробити ставку?

В Україні є сенс займатися виробництвом кукурудзяного крохмалю, оскільки це базовий продукт, з якого можна виробляти понад 3 тисячі похідних. Найбільше його застосування маємо в харчовій промисловості у процесі виробництві продуктів харчування, у паперово-целюлозній промисловості, а також у фармацевтиці, косметології та текстильній індустрії.

Другий продукт, який може знайти свого закордонного покупця, — полімолочна кислота, яку виготовляють з крохмального молочка. У ланцюжку цього виробництва є можливість виробляти також глютенові корми та кукурудзяну олію, яку використовують у хімічній промисловості Європи, Арабських Еміратах, Індонезії.

Поясню. Полімолочна кислота (PLA) є основою біорозкладних пластиків, покликаних замінити традиційний пакувальний пластик. Українські виробники мають можливість конкурувати із закордонними, оскільки у тих дорожчий продукт. Отже, якщо запропонувати більш низьку ціну, потенційно можна знайти ринки збуту.

У найближчі роки на світовому ринку зростатиме популярність екстракту дріжджів. Якщо хлібопекарські та пивні дріжджі досить відомі й стабільні у своєму споживанні, то дріжджовий екстракт – це самостійний продукт, до складу якого входить безліч компонентів, зокрема білки, вуглеводи, вітаміни В1, В2, В3, амінокислоти, азот.

Ризики, бар”єри і надії

— Спробуймо знайти відповідь на запитання: що заважає створювати продукт із високою доданою вартістю в Україні? Зрозуміло, найперший стримуючий фактор – це збройна агресія рф проти України. 

Так, звичайно, бойові дії на українській території, постійна загроза ворожих атак спричиняють постійний негативний вплив. І йдеться не лише про пошкодження інфраструктури, логістичних шляхів, агропідприємств. Ще створюються ризики для довготривалого планування і реалізації проєктів.

Власне, війна значною мірою визначає й інші стримуючі фактори.

По-перше, розвиток переробної галузі гальмують інфраструктурні обмеження. Вони пов’язані з проблемами логістики, що включають нестабільність роботи залізниці, руйнування та перевантаження портів (особливо через війну); нестачу сучасних складів, холодильників, терміналів для зберігання продукції з коротким терміном придатності; перебої з електропостачанням та високу ціну на енергію.

По-друге, існують фінансові бар’єри, пов’язані з дорогими кредитами та обмеженим, особливо нині, доступом до фінансування, насамперед, для малих і середніх виробників. До цього можна додатати неготовність інвесторів працювати в країні, де триває війна, а також низький рівень страхування аграрного виробництва.

По-третє, на заваді подальшому розвитку переробки стоїть нерівнозначний доступ до ринків, зумовлений торговельними бар’єрами, що включають квоти, мита, обмеження з боку ЄС, невідповідність сертифікації вимогам міжнародних ринків, низький рівень маркетингової підтримки системного просування брендів за кордоном.

По-четверте, розвиток переробки агропродукції стримують кадрові й технологічні обмеження, спричинені браком кваліфікаційних кадрів у сфері харчової інженерії, логістики, агропереробки; морально застарілим обладнанням на більшості заводів; відсутністю державної програми модернізації обладнання та технологій у сфері переробки сільськогосподарської продукції.

Але за наявності політичної волі, державної підтримки та залученні інвестицій поступовий перехід до економіки з високою доданою вартістю можливий.

Я б назвав перспективи виробництва і торгівлі переробленою агропродукцією в Україні – помірно оптимістичними.

І додавати оптимізму виробникам має, насамперед, існуючий глобальний попит на готову продукцію.

В країнах ЄС, Близького Сходу, Африки дедалі більше потребують готової їжі, кормів, харчових інгредієнтів, а не сировини. Фасована олія, консервація, шроти, соуси, цукор, м’ясо, глюкоза, мальтодекстрин – стабільно затребувані. І попри воєнні дії на території України, експорт зростає.

Нагадаємо, у 2024 році перероблена продукція становила 20 % українського агроекспорту. У 2025 році уряд планує підняти її обсяг до 25–30 %. Орієнтир визначено. Потрібно рухатись. Крок за кроком. 

Автор — Василевич Сергій