НА ЧОЛІ БАНДИ ВСЕ ТОЙ ЖЕ ПРИШЕДЬКО ВЛАСНОЮ ПЕРСОНОЮ

                       АБО СУМНА ПОВІСТЬ ПРО ТЕ, ЧОМУ НА ДНІПРОПЕТРОВЩИНІ

                              СІМНАДЦЯТЬ РОКІВ ПОСПІЛЬ «НЕВЛОВИМО» Й БЕЗКАРНО

                             ДІЯЛО  ОРГАНІЗОВАНЕ УГРУПУВАННЯ ЗЛОЧИНЦІВ-РЕКЕТИРІВ

                                                                                1

УЖЕ ЗДАВАЛОСЯ та й здається до цих пір наче ніколи не настане кінця безперервній історії нахабних безчинств директора ТОВ «Агропромисловий комплекс «Спаський» Юрія Пришедька, він же в поговорі народу «пройдисвіт з 90-х минулого століття», а за останнім цілком офіційним визначенням СБУ та Генеральної прокуратури України «лідер організованої злочинної банди рекетирів». Хоч свавільні, брутальні та шахрайські злодіяння цього персонажу у званні засновника та директора аграрного підприємства припинитися мали як мінімум ще сімнадцять років тому. Втім, чому б мали – повинні були! Бо сімнадцять літ назад цього бандита випадало садити у в”язницю. Але це якби тоді у нас на Дніпропетровщині діяли відповідальні і сумлінні правоохоронні органи, щоб посміли зупинити негідника чи не продавалися б йому. Адже він у ті часи лишень починав  входити у смак і раж та в роль «місцевого князька-землевласника» – ось і так називати стали пана Пришедька після того, як він опинився недалеко від околиць Дніпра у славному селі Спаському.

А заявився Пришедько сюди наче з повним мішком грошей замало не в статусі благодійного інвестора місцевих «невезучих» мешканців села, отож спроможного зарадити їм в біді. Мало не озолотить тут всіх гамузом а також   поодинці кожного зокрема. Тільки ж бо що насправді сталося: у Спаському знайшовся свій значно сильніший і поза сумнівів більш спроможний господар на українській землі Анатолій Іванович Гайворонський – на даний момент на сто відсотків давно визнаний в обласних масштабах керманич фермерського руху та заступник голови Всеукраїнського конгресу фермерів. Тому ще у 2004 році не в тім”я биті селяни збагнули і опам”яталися, що необачно піддалися спокусливим і брехливим обіцянкам «інвестора», бо «він навпаки сам за великими баришами прибув до них». І група відважних «бунтарів» вийшла з «АПК «Спаське» та переадресувала свої земельні паї в оренду фермерському господарству Анатолія Гайворонського. Останній не зміг відмовити землякам, навіть прекрасно розуміючи, що ворожнечі надалі ну ніяк не уникнути. Дійсно змиритися з «зухвалим» вчинком як сільчан, так і фермера у «скривдженого» Пришедька не знайшлося ані глузду, ані совісті. Стерпіти «образу» не збирався і вважав її для себе неприпустимою ганьбою.

Правда не в настільки збуджених проявах і масштабах, до яких відразу вдався «розлючений» Юрій Олексійович. В розпал хлібних жнив рано вранці він привіз у степ ватагу боксерської статури парубків точно не селянського виду. Вона оточила поле, з волі народу право на оренду якого втратило ТОВ «АПК «Спаський», і тепер на ньому дозрів вирощений ФГ Гайворонського хліб. Оточили лобуряки і під свист, улюлюкання та вигуки «Ура!» запустили збиральний комплекс Пришедька. Отож замахнулися збирати чужий урожай. Те, що завирувало менше, ніж за півгодини потому, у Спаському на ту пору сталося вперше: супроти головорізів з бітами та кийками на чолі з місцевим хуліганом Леонідом Ігнатенком, обраним Пришедьком собі в «ад”ютанти», сміло наступали з вилами та косами в руках власники орендованих Анатолієм Гайворонським паїв.

Так-так, це відбулося тоді тут дійсно вперше, і в Пришедько ще не сягав, певно, верху своєї зухвалості. Хоч швидше елементарно здрейфив. Злякався. Коли ось-ось зійшлися би «стіна на стіну», він дав відбій найманцям. Одначе у бік селян кинув погрозливі слова.  У тому дусі, що «стривайте, я вам, стерви, кару знайду!» Погроза на протилежному боці барикади наче стосувалася усіх, але люди сприйняли, що в першу чергу адресувалася Гайворонському.

                                                         2

І НЕ МИНЕ І ТРЬОХ літ, як саме у «взаєминах» з  Анатолієм Івановичем Пришедько не на словах, а на ділі і заходиться вперто і послідовно втілювати своє гучне попередження. Забігаючи наперед, скажемо, що, судячи з усього, отримав він дозвіл на це. Якщо і не команду. «Верхів», даруйте, як районного рівня, так і вищого, включаючи правоохоронних органів також. Нова, на цей раз тривала й значно потужніша хвиля моїх, м’яко кажучи, «неприємностей», розповідав Анатолій Іванович, почалася з тих же причин, що і перша: прибула делегація власників земельних паїв з Голубівки зі сльозами на очах і великим проханням виручити їх. Півтори сотні пайщиків ЗАТ «Дніпро» вирішили, що їм краще, поки не пізно, припинити відносини з цим господарством, адже воно «кривдить, дурить та обіцянок не виконує». Якби ви, Анатолію Івановичу, та взялися, просили люди, обробляти і наші паї…

А восени Гайворонський виїхав збирати свій соняшник. Здалеку угледів, що на його поле висувався «незваний гість» -  агрегат Юрія Пришедька. І сам Пришедько власною персоною тут як тут. «Що ти надумав?- запитав фермер. Сам же вийняв мобільний телефон: «Викликайте поліцію і висилайте людей на підмогу – навіч спроба захоплення нашого урожаю». Та не встиг Анатолій Іванович договорити, як Пришедько налетів на нього як крук чи й хижак у лісі, вихопив з рук телефон, жбурнув на землю і розтоптав на друзки. А слідом з кулаками та стусанами і налетів на фермера на той час вірний «ординарець і зброєносець чи й тілоохоронець Пришедька, а у дійсності волоцюга Леонід Ігнатенко, якого боялося Спаське і на якому ніде було клеймо ставити». Бив несамовито куди попадав, далі штурнув, заломив руку, зламав пальці на ній і лежачого фермера заходився носками гам селити «під дих».

-Потім мене силою запхали в автомобіль Пришедька, посадили поруч з  такими наглядачами, як Ігнатенко, і повезли манівцями подалі від села. Від очей швидше сторонніх свідків. Все одно, що ніби їхнім судом полоненого чи позбавленого волі. Возили і виховували «не баламутити народ захистом його інтересів та прав», бо інакше «добра ні мені, ні моїй сім”ї не буде». І це йому, Юрку Пришедьку, доручено мовляв провчити так мене дошкульно, щоби раз і назавжди замовк. Чи щоб він й допоміг замовкнути. Але хто ж доручив? Та навіщо я ніби корчу з себе дурника, що не знаю хто? Адже допік уже всіх і в районі, і в області. Тому на милість та захист віднині мені не сподіватися. Ніде того й іншого не знайду – ні в прокуратурі, ні в судах, ні в коридорах влади…

Так от, уявіть тепер собі, Пришедько знав, що казав і чому залякував та погрожував «в разі чого» розправою. Ні, кримінальну справу таки порушили. Не могли не порушити. Бо ж навіч бандитський напад, який організованою розбійницькою шайкою злодюг ще й скоєний. А на півдня позбавлений волі? А тілесні тяжкі ушкодження? А слідом майже на мільйон триста тисяч гривень поцупленого збіжжя? Одначе слідство чомусь тривало… аж сім років поспіль. Подавалося навіть ну геть архіскладним «ніби з багатьма невідомими» -  і не інакше. За сім років чотири рази припинялося знову таки «немов страшенно твердий горіх», одначе за впертим наполяганням Гайворонського верталося «назад в роботу». Аж поки над ним не вчинили за висновками юридичної служби обласної Асоціації фермерів «нечуване прокурорське самоправство». Аналогічного свавілля на ту пору в.о. обласного прокурора Олега Гладких «тутешня практика ще не знала»: він самочинно, за власним підписом і не погоджуючи ні з ким… перекваліфікував  злочинні дії Пришедька та його компанії. Бандитизм та організацію банди розбійників звів до елементарного зловживання владою і службовим становищем директора АПК «Спаський». А це що дозволило хвацькому виконуючому обов’язки прокурора? Навічно припинити справу в зв”язку з… давністю вчиненого правопорушення, карати за яке стекли строки – і крапка! Якесь там зловживання повноваженнями ні в які порівняння не йде ж бо з бандитським нападом ватажка і його посіпак – зрозуміли?

                                                         3

ТА НІ, ЦЕ ЗНАЧИЛО ще й те, що Пришедьку обласна прокуратура по суті «розв”язала руки» на свій страх та ризик переслідувати фермера, глумитися над ним, а перш за все як собак злих цькувати на нього своїх песиголовців. Ще й те, якщо хочете, значило, що сумлінний та порядний Гайворонський був прокуратурою приречений та оголошений «поза законом», а Пришедьком зібрана зграя бандюг негласно визнана такою, необхідність в якій для влади і правничої служби виявляється конче доречною. І недоторканою. В результаті надалі на Гайворонського у селі і районі та області все одно, що розгорнули «підпільну облаву без права рано чи пізно на виживання». Назвемо своїм іменем ще більш відвертіше те, що знахабнілим чином заходилися витворяти пришедьківські посіпаки – «приховане» терористичне полювання на Анатолія Івановича.

Ось хроніка цієї злочинно-злодійської і тривалої в часі - в розрахунку на виснаження - «операції». Березень 2013 року: серед ночі у Спаському вогнем спалахує фермерський сільмаг Гайворонського. Отож умисний підпал, одначе слідчий Головуправління Нацполіції в області на прізвище Гриб ніби як не старався, не зміг, хоч убий, встановити паліїв. В чому ж його у такому випадку вина? Зате коли менше, ніж через місяць загорається знову магазин Анатолія Івановича, пан Гриб уже мав очевидно підстави і не шукати злодіїв, а відразу, аби зайве не морочити собі голову, в «даних діяннях» не розгледіти… «ознак складу злочину» – і кінці в згарище.

А в листопаді того ж 2013-го фермерський трактор Кейс-340 виїжджає в зиму обробляти лан. І з розгону натикається на пригорнуті в землю металеві труби з навареними на них гострими прутами арматури. На «їжака» тобто – зрозуміли? Усіх чотирьох коліс як не було. Це ж за тодішніми  цінами 90 тисяч збитку. Знов умисне знищення або пошкодження чужого майна, тому світила кримінальна справа, якою передбачалося позбавлення волі від 3 до 10 років. Але кого затримувати та притягувати до відповідальності, якщо зловити і тут злодія уже і в полі не вдалося?!

Ідемо далі: у червні 2015 після тривалих «баталій» з правоохоронцями лише суд зобов’язати міжрайонну прокуратуру внести до Реєстру досудових розслідувань «відомості за фактом протиправного заволодіння урожаєм ФГ «Гайворонський». Більше того, коли внесли, то не становило трудів з”ясувати, що зібрав урожай агрегат ТОВ «АПК «Спаський». Тільки яке «лихо»: директор останнього рішуче заперечив, і йому аж бігом повірили. А що дивного? Своя ж бо для стражів правопорядку людина, цей пан Пришедько! Який тим паче згодом не наймав дельтопланериста, а він аж з сусіднього міста не  інакше як з власної ініціативи або й випадково… залетів у Спаське. Вздовж і впоперек політав над посівами соняшнику, і 400 гектарів потравив чимось так, що той зів”яв і почорнів того ж дня уже до вечора. Зрозуміло, що соняшник фермера Гайворонського. А коли спалили ще один трактор Анатолія Івановича, то навіть «на згадку про себе» від руки написану цидулку залишили. Отак у відкриту фактично не боялися тероризувати фермера – уявляєте?

 Справа в тім, що на якомусь етапі тутешні так звані правоохоронці геть «винахідливо» обрали інший варіант ігнорувати усі злочини та злодіяння, які чинилися стосовно Гайворонського. Ні, провадження то відкривали, але з їх розслідуваннями не просто зволікали – про них відразу і надовго забували. Аж допоки не минали терміни притягнення до відповідальності за ті чи інші правопорушення. Так звані, як всім відомо, терміни давності. І тут тепер ми  підводимо «курйозний» підсумок: за роки переслідування Гайворонського бандою Пришедька органи правопорядку відкривали не мало і не багато - 9 (дев”ять) кримінальних проваджень. Але жодне наразі чи досі так і не дійшло до винесення вироків судами. Бо тут врешті вигадали вкрай несподіваний та неповторний «вихід зі становища»: добігли дев’ять розслідувань відведеного законодавством терміну, і їх мерщій… об”єднали в одне. Під новим спільним номером – правда що зібравши до купи, лишили окремими… епізодами. Але такими, які наче за випадковими чи й фатальними збігами виявилися вчасно не доведеними до логічних завершень. А раз так, то закривають «невезучі» провадження, і баста! Ніяких тепер проблем. Точніше і гори з плечей!

                                                        4

ВІДТАК ЩО ВИЙШЛО? Наша логіка наступна: якби ще сімнадцять років тому за те, що згуртував навколо себе (чи для себе або під себе) покидьків на зразок Леоніда Ігнатенка і вів цих «вояків» за собою в розбійницькі напади на Гайворонського, Пришедько, як і заслуговував, опинився в буцегарні, то 9-ти наступних «провалених» кримінальних проваджень не знадобилося б. Вони ж стали наслідком продовження терору стосовно фермера чимдалі лютішого ватажка бандитського виводку в особі директора АПК «Спаський». Тому хіба не на совісті це відвертих зловмисників і ненависників та зрадників інтересів держави в мундирах та з погонами на плечах псевдостражів правопорядку? Тут, більше того, мусимо зробити короткий відступ і заявити, що короста й корозія не лише на совісті тутешніх прокурорів та судочинців – на їхніх руках також ще й кров. Два роки тому у дворі одного київського дому троє істот не стерпіли, що поперед них туди заїхав 34-літній військовий  добровольчої територіальної оборони «Свобода» і батько двох дітей Олексій Щербина, і вбили – після кулаків і застрелили - його. Так от не останнім серед цих трьох потвор, які вчинили групове убивство, виявився і Леонід Ігнатенко – так-так, той самий, що під орудою Юрка Пришедька у Спаському пройшов «бойовий» вишкіл в тероризування Гайворонського. Тому ми наполягаємо, що винних у загибелі патріота та воїна Щербини необхідно шукати - і неодмінно знайти! - і серед «правоохоронців» на Дніпропетровщині. Свідомо та явно навмисно не виконувати свої професійні обов’язки, причому ж на поприщі захисту людей від бандитизму, це також очевидний злочин, і  він має бути покараний.

Тим паче, що тільки цим їхня провина, як стало зрозуміло далі і навіть в останні уже дні, не вичерпується. Бо в першу ж чергу і прокурори, і очільники поліції, в купі з ними і судочинці у Дніпрі докладали і докладають до цих пір зусиль, аби вберегти від справедливого покарання підступного негідника. Який тим часом настільки знахабнів, що задумав корисливий прихід і у владу. Двічі намагався обратися в обласну раду і двічі в району, однак не виходило. Не голосували за Юрка. Не зважаючи на те, що туди пропхатися від якої партії тільки не старався, починаючи від «Батьківщини» Юлії Тимошенко і кінчаючи «Європейською солідарністю» Петра Порошенка. Хоча ні, кінчаючи Партією регіонів. І всі ці політичні сили аж бігом та охоче брали авторитета зовсім на іншому поприщі під свої крила.  А тут раптом Спаське «більше з переляку, ніж для діла», як подейкували у селі, «причепили» до Підгородненської міської громади. Пришедько й вигукнув «Еврика» - оце йому і треба! ОТГ у складі зі Спаським набагато вигідніше. То знов таки як говорили селяни, «хай не через відчинені двері, а виламлюючи їх з луткою», Юрій Олексійович «нахрапом проліз» в депутати міської ради. З якою метою, зрозуміло стало дуже й дуже швидко. Точніше це надто швидко відчули на собі інші тутешні «опоненти» новообраного депутата. А в першу чергу власники фермерських господарств. Бо завирувала нова хроніка місцевих баталій.

Одразу постраждало СФГ Миколи Соханя. Цей чоловік цікавий тим, що застав ще колгосп, у якому працював начальником мехтоку. А потім закінчив Харківський інститут внутрішніх справ і понад двадцять років вимушено каже боровся з недоброчесними земельними чиновниками та «інвесторами» на кшталт якраз Пришедька. Поки не надоїло це діло як гірка редька та не рішив створити власне фермерське господарство. Точніше сімейне – адже дружина Тамара в ньому, сват Микола Петрович, син Олексій і навіть онук Тимофій. Дружна родина горя не знала і не повинна була знати, та в кінці минулого року серед ясного неба грякнув грім: Микола Серафимович дізнається, що у Держреєстрі речових прав на нерухоме майно «якщо не за згодою, то за погодженням»… Підгородненської міської ради його СФГ переписане на нову власницю. В особі і невідомої, і загадкової якоїсь Таміли Дерев’янко. Правда «інтрига» недовго трималася. Незабаром держреєстратор Підгородненського ЦНАПу Роман Горбоніс надав «послугу» ПП «Кредо», якому і… «довірив» в оренду викрадену землю. Це все і прояснило, оскільки ПП «Кредо» все одно, що в «дочірній близькості» з ТОВ «АПК «Спаський» Юрія Пришедька.

За день чи два Пришедько раптом і викликає Сохання ніби на «довірчу» зустріч. Микола Серафимович приходить і питає, «чого тобі ще треба?» Той з єхидною усмішкою на вустах посилається на те, що він депутат і «тому хоче розібратися». Сохань не стримався і вигукнув: «Так починай з себе!» Поясни, за чиїм це приміром «перстом» землю відібрано і у фермерських господарств Миколи Самойленка та Світлани Ялової? Останній наділ дістався, до речі, від діда, якому його виділяли «в порядку визнання заслуг як впродовж багатьох років кращого колись в колгоспі тракториста і комбайнера». Або тим паче як міська рада і її депутати посміли залишити без землі ФГ Ксенії Козинець? Чоловік жінки Олександр Козинець уже десять битих літ на війні, захищав у Донецьку аеропорт, був поранений і міг тоді отримати інвалідність, одначе відмовився і вернувся на фронт. Зараз він командир взводу в 93-й окремій бригаді «Холодний Яр».

-То викликати додому Олександра і хай спішить сюди з автоматом на плечі? - Запитав в порожні очі Микола Сохань. - Чи як інакше зупинити твою загарбницьку земельну війну в Спаському?

-Залякуєш? – Аж підстрибнув  у кріслі Пришедько. – Ага, залякуєш! Про це я заявлю, якщо у цьому знадобиться потреба. Так і знай…

                                                        5

НА ЗАЛЯКУВАННІ «зловив» Сохання Юрій Олексійович не випадково. Це навпаки в його дусі у прямому розумінні і залякувати інших, і погрожувати іншим ого-го якими грізними «наслідками». В тому числі смертельними. За приголомшливе сприйняли одначе у жовтні цього року «сенсаційне» неначе повідомлення Служби безпеки та Генеральної прокуратури України «про затримання на Дніпропетровщині організованого злочинного угрупування на чолі з депутатом міської ради». З уточненням, що «чинили тиск на місцевих приватних підприємців, вимагаючи «данину» у вигляді великих сум валютою, а в разі відмови то і викрадали людей, били та погрожували їм розправою». Не важко здогадатися, що мова про Юрія Пришедька. По суті оце лише тепер в області голосно й резонансно заявили, що існує тут таке зло, як директор аграрного комплексу «Спаський» зі своїми «підданими бандитами з великої дороги»

Який ще й, як далі знов неначе вперше дізналися чи прозріли в районі, «для початку» доклав «відповідних» зусиль, аби торік у жовтні депутати ради Підгородненської ОТГ достроково припинили повноваження її голови Андрія Горба. Хоч Андрій Іванович, котрого без аргументів та фактів звинуватили в чому завгодно, скажімо «в незабезпечені здійснення покладених на нього обов’язків» або і «в порушені прав громадян, Конституції та законів України», тільки ні в жодному конкретному порушенні, відразу заявив: він з останніх сил насправді намагався перешкоджати Пришедьку з поміччю саме нечесних депутатів відбирати землі у фермерів, от він з відчаю і зважився на авантюру. Тут ще треба додати суттєвий момент: до обрання головою Підгородненської міської громади Горб працював головою… Спаської сільської ради. Тобто знав Пришедька як облупленого. Зі свого боку Пришедько також ясна річ збагнув, що «допоки терпітиме, не позбудеться Андрія Івановича», той «жаданої волі йому не дасть». Адже чого захотів? Юрко за користування землею громади уперто не сплачує належні податки, уже заборгував мільйони, так Горб через суд домігся, аби погасив борг. Чи вгадаєте, як «відгукнувся на це Пришедько? А висунув ультиматум у тому дусі, що міському голові давно слід «забути про борг», і якщо досі цього не зрозумів, то доведеться примусити «зрозуміти».

В чому також не приходиться сумніватися, так це в тому, що Пришедько розраховував, що місцеві правоохоронці й судочинці «точно не повинні йому заважати розправлятися з Горбом». Спершу дійсно так і відбувалося. Тільки Горб не з тих, хто відступає. Після «зехерів» місцевих судів добився рішення Верховного, що його відсторонення від посади голови було безпідставне, «не доведене фактами, а значить і незаконним». Таким чином хоч майже через рік, у вересні цього 2024, та Андрій Іванович повернувся у крісло мера. І зміг перебувати в ньому лише трохи довше… місяця. Позаяк негайно скликається позачергова тепер сесія, котра знову… висловлює недовіру Андрію Горбу. Як і не обирає, а навзамін «призначає» «очільниками» міської ОТГ «соратників» та «однодумців» Пришедька. Уявляєте, в який раж він увійшов? Горб одразу відгукнувся коментарем, перша теза якого – «Ганьба та гіршою не буває і не може бути ціна і тим депутатам, які продалися Пришедьку, і тим, яких він ледве не до смерті залякати». І друга теза – «Плекаю надію, що в місцевих органах як виконавчої, так і самоврядної влади, в правоохоронних органах регіону нарешті переконаються, що в Підгородненській міській громаді та і в середовищі депутатів її міської ради існує та давно діє злочинне угрупування, котре під орудою Юрія Пришедька донедавна приховано, але далі відверто порушує закони та інтереси і права усіх тут підряд».

                                                          6

ЯК В АНДРІЯ Горба, так і в Анатолія Гайворонського сьогодні справді надія, що якщо до недавніх пір і навіть ще вчора здавалося, наче ніколи не діждатися кінця злодійсько-злочинним діянням засновника і директора ТОВ «АПК «Спаський» та заодно організованої ним же банди рекетирів, то через сімнадцять літ блиснуло нарешті попереду світло фіналу цієї безпрецедентної нахабної сваволі. Звідки таке майже неймовірне сподівання? А сталася у селі Спаському подія, яка для нього що довгожданий і досі навіть нездійсненний переворот усього тутешнього бандитського способу життя та розгулу. І ніхто не знав і не передбачав, що завершення зухвалої й розбійницької епопеї Пришедька зумовить «участь» ніби сторонньої особи для цього села.

Кілька років тому в тодішній Підгородненській тергромаді, а точніше в навколишніх селах заходився займатися трохи несподівани селянам бізнесом мешканець обласного центру Тарас Єрмаков – ставив та монтував тут сонячні батареї, щоб отримувати електроенергію. Збуваючи її енергетичній компанії. Так от, невдовзі до «вигідної затії» почав придивлятися і Юрій Пришедько. Зацікавився настільки, що набивався Єрмакову в підмогу. Битих два роки раз-у-раз «нагадував про себе». Хоч точніше про своє не скільки бажання, як про свою… вимогу скоритися його волі. А не добившись згоди, вирішив йти… в конкуренти. В самостійні «зелені» енергетики. Закупив обладнання і гадав, ніби цього досить. А воно ж не вийшло. Судячи з усього завадило намагання «якомога більше хитро накручувати». Ось показують рішення суду, з якого виходить, що 129 житлових будинків, які тут у кількох селах належать Юрію Олексійовичу та його рідним, насправді не існують в наявності. Їх немає. Це або облишені кимось розвалля, або і зовсім порожні садиби. Бо це…  адреси. І тільки. І не більше. Зате адреси, на які нове підприємство Пришедька ніби… подавало електрострум. Вимагаючи за нього плату.

Не дивно, що незабаром Пришедько внадився «переслідувати» Тараса Єрмакова. Об”єднуйся також із моїми сонячними батареями, і квит. Аби чого доброго не почали стріляти «бойові» - так жартував, докидаючи, що «мовляв не пошкодує». За якийсь час зі своєю звичною «твердістю» в голосі казав, що навпаки пошкодує, якщо… відмовить знову. Кінчилася ця «обробка» порадою затямити і «гарненько подумати» нарешті, що він, Пришедько, тут заледве не пуп землі та цар і бог. А потім протягом трьох років підряд, у 2022-2024, Юрко «заспівав і не переставав співати іншої». Як дізнаємося з інформації СБУ та Генпрокуратури України, Пришедько раптом оголосив, наче з вини Єрмакова він «поніс значні збитки», а раз так, то останній має їх йому… компенсувати. Не перечити і не артачитись, а покірно відшкодувати – і баста! Більше того, якщо має голову на плечах, то мусить усвідомлювати, чим може скінчитися для нього непослух. Суму відшкодування щоразу називав  все більшу і більшу – з місяця в місяць уточнював свої «розрахунки»…

Скінчилося трохи інакше: Тараса Єрмакова призвали на війну боронити Україну. Свій бізнес він лишив на довірених осіб. І тільки недавно, у жовтні, на кілька днів зміг завітати додому. Ясна річ, знайшов можливість відвідати і свої приватні потужності у селах навколо Підгородненської ОТГ. І тепер ми розповідаємо, а ви читайте, чим обернулася для воїна ця поїздка «у рідні пенати» – розповідаємо з посиланням на повідомлення СБУ і Генпрокуратури України. На околиці Спаського автомобіль військового зненацька оточили три інших. За Тарасом стежили, на нього явно чекали в засідці. Перегородили дорогу хвацько та з ризиком не уникнути зіткнення. З трьох цих несподіваних автомашин вистрибнуло не менше дев’яти чоловік, серед яких не можна було відразу не впізнав Пришедька.

Здогадуєтеся, що було далі? Власного «почерку» Пришедько не міняв. Ледве не годину – певно для «профілактики» - спритні «бійці» ватажка банди били й лупцювали «полоненого». Хоч може розраховували «упередженим» чином налякати і зломити його волю, і той підніме свої руки вгору, скориться. Здаюсь, мовляв, все зроблю, як наказуєте. А вимагав він нього Пришедько в першу чергу негайно та без спротиву сплачувати два з половиною мільйони «долярів» - «від цього нізащо не відкрутишся, так і знай»! По-друге досить тут «плутатися під ногами» - переписуй корпоративні права на сонячні батареї на мене, «і тоді цілим тікай на усі чотири боки». Одначе «вмовити» не виходило і не вийшло. Єрмаков натомість закликав Пришедька опам”ятатися. Щоб не здіймати зайвого далі крику та галасу, пересадили Єрмакова силоміць в одну зі своїх автівок і помчали геть від гомінкої траси. У далеку і тому народом названу глухою лісопосадку.

Там Пришедько ще раз «популярно» виклав умови «капітуляції» бійця ЗСУ: він таки ніби дійсно винен в невдачі з «сонячною електростанцією» Юрія Олексійовича та заподіяв йому збитків «в особливо великих розмірах», то «відшкодувати 2 мільйони 500 тисяч доларів прийдеться як миленькому». Тарас подумав, що Пришедько зі своїми зірвиголовами втратив свою голову, а то й геть збожеволів, тому намагався «привести його до тями». Де там! Той миттю знову нагадав, наче «відкупитися» двома з половиною мільйонами ще і не вдасться. Доведеться солдату взяти під козирок команду йому, Юркові, переписати і свій приватний бізнес. Позаяк навіщо він йому? Йому наказано воювати, а не підприємництвом і далі марити! Бо де гарантія, що й живим повернеться додому? Хтось з поплічників Пришедька згадав, напевне, давній радянський фільм «Місце зустрічі змінити не можна» і смачно та «дотепно» зареготав: «Та йому живим ще треба од нас вирватися!»

Вкрадений з дороги Тарас збагнув остаточно, що «сутички не на життя, а на смерть» не уникнути. А здаватися ж негідникам та потворам від їхнього отамана до його «промокаток» він, уже гартований війною, не збирався. Дав навпаки зрозуміти, що і до нерівного бою готовий – навіть до рукопашного. І тут Пришедьку нічого іншого не залишалося, як міняти місце зустрічі. Нове, як виявилося, на всякий випадок, «якщо щось не так піде», загодя підготовлене було. Коротше, Єрмакова знову запхали в авто і повезли ще далі в безлюддя, де випадково збереглася сяка-така ще колишнього колгоспу «халабуда». Її й обрав Пришедько, «якщо знадобиться, камерою для ув’язнення на усю ніч і навіть більше» фронтовика Єрмакова. З повідомлення СБУ та Генпрокуратури дізнаємося, що справді там справді всю ніч не просто гамселили Тараса, а й катували – вибивали і 2.5 мільйона доларів, і звісно корпоративні права на успішний бізнес теперішнього військовослужбовця. На ранок подумали, що ніби зломили його рішучість захищати себе, а також силу волі і духу солдата-бійця. Пришедька настільки заклинили його ж бажані домагання, що відразу погодився відпустити захопленого «шукати» долари. Правда застерігши, щоб не барився.

Тепер квіт-есенція усієї нашої сумної і драматичної повісті. Вона полягає в тому, що Тарас Єрмаков виявився не наївним чоловіком. Оскільки знав, що собою являє Пришедько, то у Дніпрі він з заявою про наругу, яку вчинили над ним бандюки, не пішов ні в місцеве СБУ, ні в облпрокуратуру, ні в поліцію. Не сумнівався, що то було б не лиш безкорисно, але ще й небезпечно для нього. Уникаючи  стеження за собою, він непомітно зумів сісти на потяг і податися в столицю - «з  вірою, що Київ зрозуміє, яке зло насправді твориться і в такій славній глибинці, як Дніпропетровщина».

І от тут, у Дніпрі, через якийсь тиждень в ресторані «Едбург» відбулася зустріч воїна-захисника Вітчизни з його, занадто м’яко кажучи, кривдниками. Хоч точніше Юрій Пришедько з кількома своїми «багнетами» явився туди за доларами. Та відразу аж скипів, бо натомість спершу почув від Єрмакова, чи не передував він? На що Юрій  аж похлинувся, нагадуючи за чим він явився та погрожуючи, що «жартувати пізно». А далі опам”ятатися йому не дали стражі правопорядку з Києва. Що сюди зі столиці прибули проводити спецоперацію, місцеві колеги у Дніпрі сном-духом не знали. Їх ні попереджали, ні залучали. Ось така і не інша, на величезний жаль, в Україні реальність. Навіть під варту затриманого Пришедька дозвіл дав не дніпровський суд, не сусідньої області, а «третьої через ще одну від дніпровської».

Наразі ж пан Пришедько в Лук”янівській тюрмі, відтак почалося і триває слідство. Нам залишається тільки вірити, що справедливість нарешті візьме верх. І надіятися також, що вертатися до даної публікації, аби продовжувати домагатися правди, не доведеться. Тепер заслуженої кари Пришедьку схоже не уникнути. «Воля-вольниця» для нього, директора аграрного підприємства і воднораз організатора бандитського угрупування, добігає нарешті фіналу. Який - повертаємося до того, з чого починали - настати мав ще сімнадцять літ тому. Адже хіба злодійська наруга та знущання і катування, також вимагання «викупу», які були вчинені над Тарасом Єрмаковим, чимось відрізняються від тих, котрі були вчинені ще в 2007 році  по відношенні до фермера Анатолія Гайворонського? Та нічим не відрізняються, навпаки як дві краплі води. Але ж між двома цими надзвичайними випадками цілий шлейф кримінальних злочинів, яким як мінімум безвідповідальні дніпровські стражі правопорядку раду дати так і не зважилися і не спромоглися. То як переконанні сьогодні і Анатолій Гайворонський, і воїн-патріот України Тарас Єрмаков, перемога нам до зарізу потрібна не лише над окупантами, але також і над кримінальною злочинністю та корупційною серед правоохоронців в самій Україні. І там, і тут передова і вирішальний фронт бути чи не бути Україні – така нині реальність.

                                                                          Микола НЕЧИПОРЕНКО.