П'ять рішень, які змінять ситуацію на фронті ч. 2

                    Управління

1. Припинити втручання вищого керівництва стратегічно-оперативного рівня в управління взводами, ротами і батальйонами на тактичному рівні.

   Юрій Бутусов, "Цензор.нет".

   Це просто притча во язицех: телефонує Сирський у якийсь батальйон, каже, кудись щось робити. Такого немає в жодній армії країн НАТО.

   Як може головнокомандувач або командувач оперативно-стратегічного угруповання військ командувати тактичними діями? Давати вказівки взводам, ротам? Нашим генералам просто треба заборонити влазити на два рівні нижче себе. У вас є підлеглі, ви маєте керувати підлеглими. Щоб була відповідальністю підлеглих, то ви маєте замість системи цих, знов таки, ОТУ, ОСУ, безвідповідальних, створити нормальну корпусну дивізійну організацію. І давати накази командирам корпусів і дивізій. Вони краще вас знають, які у них взводи боєздатні, кого куди можна направити, і без вас ухвалять більш компетентне рішення.

Такої практики нема в жодній країні НАТО. Якщо читати американських генералів Бредлі, Паттана - така практика засуджується всіма військовими керівниками. Генерал має керувати структурними об'єднаннями, а не лізти взводам ставити завдання.

Історія з життя: Одному командиру бригади, якому на початку війни командувач ОСУВ зателефонував і сказав, що на вісім ранку на наступний день вашому взводу такому-то вийти туди, а роті такій-то вийти туди, а він як командир бригади нецензурно висловився на адресу цього керівника, який абсолютно не розумів обстановку, тому що він перебував за 400 кілометрів від місця подій. Командир сказав, що це моя сфера відповідальності і компетенції. Ви не повинні влазити в мою задачу. Я її виконую обов'язково. Я несу відповідальність за все завдання в своїй сфері відповідальності. Але я сам буду командувати своїми ротами. В результаті цього командира бригади миттєво зняли з посади. Тепер його нікуди не призначають. Хоча він діяв максимально професійно і показав людині некомпетентній просто, що вона не повинна заважати і влазити в ті сфери, які не входять до її відповідальності.

У нас командирів, які відстоюють свої межі компетенції, не дозволяють заважати процесу управління, треба відзначати.

2. After-Action Review - Аналіз проведених дій

Є стандартна оперативна процедура в усіх арміях країн НАТО - аналіз післядії. Ми повинні аналізувати свої операції. Якщо хтось з генералів боїться, що цей аналіз потім візьме ДБР і буде їх засуджувати, так ідіть на ставку, ідіть до Верховного Головнокомандувача, покажіть йому це. І скажіть, дайте нам наказ або указ, що матеріали цього After-Action Review ні в якому разі не можуть слугувати матеріалами для кримінальної справи. Це виключно для службового користування.

Ми повторюємо одні і ті ж дурні помилки, всі, які були у нас на початку війни, минуло три роки, помилки продовжуються. І це помилки не солдатів, а командувачів, генералів. Через те, що у нас відсутній аналіз післядії, відсутні матеріали аналізу успішної бойової роботи і помилок, ми не можемо навчати війська на своїй власній практиці, на своїх бойових прикладах. Ну, як так можна воювати, коли люди просто навмання посилають у бій знов сформовані, непідготовлені бригади без кадрів і навіть не дають їм навчальних матеріалів. І самі не вчаться.

   Жоден наш генерал, навіть Сирський, нічого не знає про тактику дронів. Але він і не повинен цього знати, проте він повинен вимагати від підрозділів БПЛА аналізи результатів бойової роботи і потім на підставі цих аналізів бойової роботи давати накази розробити тактику бойових дій, організацію, застосування і реалізовувати це на певних ділянках фронту, масштабувати.

   Через те, що у нас відсутній аналіз післядії, ми не можемо масштабувати свій успішний досвід. І у нас часто воює підрозділ, у якого працюють БПЛА, все знищується, а поруч провалюється фланг, тому що його сусід всього цього не вміє, не знає - їхні люди не отримали адекватну підготовку.

   Кажуть, що ми йдемо до стандартів НАТО, а на ділі - ніяких процедур, ніяких статутів НАТО армія не застосовує. Щоб це застосувати, не треба грошей. Правда, доведеться визнати, що помилки є і у командувачів, і у Генерального штабу. Аде ж це війна, війна і лідерство. Ми казали про лідерство на всіх рівнях. Лідерство потребує відповідальності і чесності. Не тільки про Сирський, Залужний теж не робив аналіз післядії. Немає відповідальності і чесності в цьому питанні і бажання навчати людей.

 3. Модель управління штабами.

Потрібна модель управління за стандартами НАТО. Наприклад, бригада "Хартія", Нацгвардія, реалізували модель управління, і сам Олександр Сирський туди направляє делегації, для того, щоб вони знайомились з досвідом. Вони зробили все по підручнику, як це працює в НАТО. Працюють батлкептини на всіх рівнях. Є децентралізація повноважень і концентрація відповідальності. Працює штаб, безперервно. Всі електронні системи управління, все чітко видно. Є чітко завжди відповідальна особа, яка відповідає за той чи інший процес. 

А є, наприклад, батальйон К-2. Там без жодних підручників просто комбат організував, який не вчився в жодній військовій академії, організував сам собі систему батлкептенів. У нього батальйон працює по такій логіці. Всі офіцери задіяні в бойовому управлінні. Ефективна і компетентна організація роботи. Будь-яка частина може це зробити дуже швидко. Потрібна правильна організація штабної роботи.

Є й інші приклади військових частин, бригад, де також є компетентне організоване управління. Але має бути певний стандарт. Давайте його візьмемо, і по цьому стандарту, за моделлю будуть організовані всі штаби. 

 4. Управління високотехнологічними засобами розвідки ураження.

Ситуаційна обізнаність, яка вся побудована на технічних засобах розвідки. У нас управління – це управління піхотинцями і штурмовиками. Є багато бригад, батальйонів, де це працює, тому фронти тримаються. Але все це проходить повз увагу на рівні ОТУ, ОСУВ і Генштабу. У нас досі проблеми взаємодії РЕБ і дронів. Вони мають системний характер. Ну і чому це вирішується виключно на ініціативі конкретних командирів підрозділів знизу? Це ж має бути вимога зверху. Для того, щоб командувачі ОТУ, ОСУВ могли керувати адекватно своїми високотехнологічними озброєннями, потрібна організація і лідерство

5. Управління ресурсами.

Щоб вести тривалу війну на виснаження, потрібно управління ресурсами. Потрібно рахувати, що ми витрачаємо, які ресурси:

- скільки людей ми витрачаємо для утримання тої чи іншої ділянки фронту.

- скільки ми снарядів витрачаємо на тій чи іншій ділянці для ураження цілей.

- скільки ми витрачаємо дронів.

Усе це має бути обліковано, тоді у нас починається управління ресурсами, якого зараз в армії нема. Ресурси розподіляються, снаряди один видає, інший видає, як воно витрачається, чому на одній ділянці фронту велика кількість техніки снарядів видається, а на сусідній ділянці, можливо, більшій по розміру, не видається стільки. Яка логіка в цьому?

Має бути облік для того, щоб можна було всю цю ресурсну базу порівнювати і робити з цього висновки. Відповідальність за полосу, відповідальність за війська, відповідальність за ресурси: усім цим треба керувати і організовувати.

                ПЛАНУВАННЯ БОЙОВИХ ДІЙ

   Ворог іде визначеними маршрутами. Жодного разу не було так, що ми не знали, що ворог кудись буде йти. У нас розвідка, завдяки зусиллям наших воїнів і наших партнерів по НАТО, воює без туману війни. Ця війна 21-го сторіччя характерна тим, що туману війни на оперативному і стратегічному рівні не існує. Ми знаємо, де ворог проводить операції, якими силами, куди і де заходить, із самого початку війни. Навіть перед початком війни. І, звичайно, ми можемо заздалегідь передбачати дії противника і планувати свої. Тобто, на кожні дії противника має бути наш план. І, звичайно, заздалегідь потрібно планувати ведення оборони через застосування технологічного озброєння.

Високотехнологічне, високоточне озброєння диктує свої умови до застосування. Для того, щоб дрон, фронт дронів або фронт сенсорів стримував, знищував російську піхоту, треба випалювати, вирізати посадки на тривалу відстань, треба мінувати можливі шляхи проходів. Треба облаштовувати дуже розвинену систему своїх позицій для маневру в обороні піхоти, щоб люди виживали, щоб могли тривалий час вести бойові дії, щоб не треба було щоденно підвозити якісь боєприпаси, воду, їжу, а щоб ці боєприпаси, вода, їжа заздалегідь десь складувались. Щоб зменшити пересування людей, підвищити прихованість дій нашої піхоти в обороні. Все це можна зробити, тільки якщо ти заздалегідь це плануєш. І, звичайно, під час цього планування, це мають бути плани роботи за відповідальність за свою полосу. Це все в комплексі працює, з лідерством, з управлінням організацією. Таке планування нам необхідно.

У нас є великі ресурси, які ми не можемо використати. Прем'єр-міністр Шмигаль заявив, що ми виділяємо на цей рік 23 мільярди гривень на побудову оборонних споруд, але на Донбасі, Харківщині, невисока якість цих споруд. Перше - лінії оборони ми не будуємо. Це не планується взагалі на вищому рівні. Посадки, ліси прямо можуть бути перед позиціями, перед висотами, інколи навіть закривають обстріл, кут огляду. І ніхто не займається їх вирізанням, випалюванням. Самі ці опорні пункти побудовані за поняттями початку минулої світової війни. Величезні не перекриті від дронів траншеї, величезна кількість позицій. Зараз вже взагалі групи з трьох-чотирьох бійців, тому що децентралізований наступ росіян малими групами вимагає як відповідь мінімальних груп піхоти з нашого боку. Не треба саджати взвод в тридцять людей на взводний опорний пункт, будувати купу позицій. Нема людей контролювати всі ці позиції. Потрібні надійні укриття з дуже серйозним захистом, з деревини, з бетону, які можуть давати можливість ховатися невеликій групі піхотинців. Таких укриттів має бути кілька для того, щоб був маневр в обороні, але сама позиція має бути такою замаскованою, яку ворогу складно помітити, складно уразити, яка забезпечує прихований маневр людей між різними об'єктами. Мають бути якісні кути спостереження, прострілу, мають бути радіогоризонти для застосування дронів, і оборона має прив'язуватись до висот, які такі радіогоризонти створюють. Все це потребує планування. І тоді у нас буде лінія оборони, яка ворога зупинить.

   А поки що у нас риються окремі позиції за мільярди гривень, більшість з яких наші війська не займають, а займає ворог під час наступу. Тому що ці позиції неадекватні умовам, вони не прив'язані до єдиного плану. Плану нема, через неналежну організацію. До речі, військово-цивільні адміністрації мають працювати також в підпорядкуванні командувачів корпусів і командувачів ОТУ. До питання про організацію. Тому що у нас поки що військово-цивільні адміністрації якось самі риють, самі когось наймають, і риють те, що насправді не відповідає баченню командирів бригад, які воюють і мають воювати на цих позиціях.

Так само плануватись має і витрата сил, застосування сил, відновлення сил. Тобто треба планувати оборону, виходячи з того, що має бути достатня кількість людей. Не можна планувати оборону, коли просто розтягуються війська в одну лінію, і ця оборона тримається дуже недовго.

                   ЗАСТОСУВАННЯ ВІЙСЬК

1. Українські війська мають перейти не на словах, а на ділі до стратегічної оборони.

Стратегічної оборони українська армія не веде. Фактично всюди на тих ділянках, де ворог наступає, це режим зустрічного бою. Без опори на підготовлені рубежі оборони. Просто шокує, коли війська постійно, замість того, щоб їх розгорнути, закріпитись на вигідних рубежах і знищувати ворога, змушені кидатися спочатку в атаку на позиції, які їм на карті кажуть, там наші позиції, зайдіть туди, там вже давно ворог. Йде зустрічний бій, розмін людьми, закріпитись неможливо, піхота швидко закінчується, потім їм кажуть: ставайте в оборону, заривайтесь, а зариватись вже нема кому. І батальйон один міняє на інший. Як так можна воювати? Це біг по граблях, безперервний. Тактика війни зараз змінилась.

   Потрібно протиставити тактику дронів і високоточного озброєння. Немає іншого шляху. Кількість корейців і росіян може компенсувати тільки кількість снарядів і дронів. Снарядів і дронів більше, ніж росіян і корейців. Тому ми маємо цим воювати, а не розмінюватись кількістю людей з автоматами. Піхота – це дефіцитний, унікальний вид людей. Піхоти ніколи під час масової війни з ворогом, який нас переважає в шість разів по чисельності загального населення і, можливо, до десяти разів по чисельності армії, не може бути. По чисельності я маю на увазі бойових підрозділів армії. Не може бути.

Ми маємо знищувати ворога у великих пропорціях, значно більше, ніж у нас є людей на фронті. Для цього потрібна нова тактика, нова система застосування, саме високотехнологічної зброї. А не фронти спешок, як досі у нас є. Чому у нас Покровськ-Мирноград просувається? Тому що у нас там фронти спешок. На ці спешки заходить ворог, інколи ми бачимо трагічні випадки, як бере в полон, розстрілює полонених. Чому так відбувається? Тому що дронів там нема. Тому вони і заходять на наші позиції. Планування нема.

   У нас є велика біда, називається придані підрозділи. Як наступає російське командування? Вони планують наступ, йдуть вперед, і коли закінчуються люди у них в тій чи іншій бригаді, то вони не розтягують цю бригаду і не дають їй придані частини цю бригаду. Вони звужують її фронт, ставлять поруч іншу бригаду, або інший полк, або штурмовий батальйон, і вони продовжують йти вперед. За рахунок звуження фронту бригада російська у наступі постійно проводить внутрішню ротацію батальйонів, дає їм відпочити, реорганізуватись, готує поповнення і на більш вузькому фронті продавлює свою ділянку. У нас принципова система застосування інша. У нас бригада стоїть, вона розтягнута в один ешелон, у неї нема іншого ешелону. Ворог починає тиснути - бригада кидає в бій всіх, сточується, і коли вона вже сточилась, і не може сама втримати своїми силами фронт, їй фронт не звужують, а дають на її фронт придані частини.

Що таке придана частина, приданий підрозділ? Це підрозділ, який звідкись витягнули, перекинули сюди. Він не знає обстановки, не знає місцевості. Він після перекидання опиняється в складних організаційних умовах. Його цей підрозділ, командування бригади, якій його дали, також не знає -  його можливості, його людей. І придані підрозділи даються, коли вже фронт сиплеться. Не заздалегідь, а коли вже дірка. І тоді ці придані підрозділи, командування тої бригади, яких придали, намагаються кинути в бій, просто не дивлячись ні на що. Ефективність такого пожежного застосування приданих частин, відповідальність за такі придані частини, в дуже багатьох випадках відсутня.

А якби було планування таких дій, якби на російську тактику звуження фронту була така сама тактика наших дій в обороні, коли до того, як ворог вибив наші підрозділи, вибив їх боєздатність, фронт звужували і посилювали також боєздатними батальйонами чи бригадами, то тоді б проривів не було. Ворог би зазнавав величезних втрат, знищувався, вибивався і через деякий час його наступ був взагалі зупинений. Наші втрати загалом були б менші, ворог би був змушений витратити все і зупинитись, тому що він вже не може просуватися далі. Вигідні позиції, які ми отримаємо, продовжували б бути нашими. І якби хтось порахував, а яка вартість, чи можливо краще не тоді, коли вже пожежа і прорив фронту, а заздалегідь посилювати бригади або звужувати фронт для того, щоб у них був другий ешелон, щоб вони могли проводити ротації людей, не тримати їх на позиціях по 30-50 діб, ну по 20 навіть, щоб це були нормальні терміни ротації, щоб люди не виснажувались, тоді війна матиме інший характер, тоді не буде постійного гасіння пожеж, втрати будуть менші.

Це думка командирів на фронті. Треба нормально перейти до організації військ, які можуть будувати оборону в два ешелони, мати хоча б якийсь тактичний резерв. Без цього не можна втримати оцей постійний тиск.

Лідерство, організація, управління, планування і застосування - в усіх цих галузях ми можемо швидко здійснити зміни, буквально дуже швидко. Це все можна зробити протягом місяця, двох місяців максимум. І це буде підняття ефективності нашої армії на просто порядок. Ми зупинимо російський наступ. Ми зможемо розгромити російські ударні угруповання. І оці штурмові групи, ми будемо їх просто знищувати одну за іншою тиждень за тижнем, місяць за місяцем. Росія мобілізує в місяць, заганяє в армію, бере на контракт грошима, заганяє через тюрму, через силові структури до 30 тисяч людей. Це офіційні російські дані. Якщо ми будемо знищувати не на доповідях, не на рапортах, а на відео,  якщо у нас відео буде підтвердження знищення 30 тисяч і враження 30 тисяч росіян, то російські штурми зупиняться самі по собі. У них нема ресурсів для того, щоб нескінченно штурмувати. Вони атакують, проривають фронт малими групами. І це все організаційні управлінські зусилля. І так само ми маємо всі можливості протиставити російському застосуванню, російській організації, російському управлінню своє.

Першочергове, про що я казав, це лідерство. Має бути лідерство, бо лідерство – це відповідальність, це чесність і це довіра. Так от якщо українське командування, Олександр Сирський, його підлеглі справді хочуть показати армії свою відповідальність, свою чесність, тоді до них буде довіра. А зараз те, що ми бачимо на фронті, довіри не викликає.

Ми маємо працювати на перемогу і не шукати ким заткнути сьогодні дірку, а зробити лінію позицій системи оборони, на якій ми можемо перемелювати Російську Федерацію роками. Тільки це зупинить війну і дозволить нам перемогти. І тільки тоді, при таких умовах, при надійній обороні, можуть бути ефективними наступи і контрнаступи.

   Сподіваюся, що здоровий глузд і громадська думка змусять наше керівництво до ухвалення цих елементарних кроків, які Олександр Сирський чудово розуміє і все це може реалізувати. А якщо він не хоче чи не може реалізовувати, такі кроки, які ведуть до перемоги, то тоді це питання буде до Верховного Головнокомандувача Володимира Зеленського, Він також підтримує такі дії, такі прориви, продавлення нашого фронту, втрату міст, сіл. Тоді про це також чесно треба сказати і взяти на себе відповідальність. Ми втрачаємо міста, села. І від нього, від Зеленського, країна чекає системних дій, зупинки ворога, правильної постановки завдання військовому командуванню, забезпечення військових ресурсами, ефективним контролем. Тому що ця перемога потрібна всій нашій Україні, потрібна українській нації. І поки ми не зупинимо російських агресорів, російських окупантів, поки не почнемо знищувати росіян більше, ніж вони можуть направити на штурми, війна не закінчиться. І перемога не настане. Так от, всі ці кроки, про які ми говорили, це кроки, які дозволять нам дуже швидко змінити ситуацію на фронті і почати перемагати

Джерело: https://censor.net/ua/r3517726