Двоє бійців у бронежилетах і касках тягнуть третього вузьким окопом. "У нас "двохсотий"", – кричить один із бійців.
– Хлопці, не поспішайте, розраховуйте свої сили, – дає тим часом настанови "двохсотий". – Ви маєте розуміти, що такий може бути не один. Тому все робіть потихеньку: потягнули – відпочили.
– Ти бач, який балакучий "двохсотий", – відсапуючись, відповідає той, що тягне. – Оживи, будь ласка, і вилізь на бруствер сам, бо я тебе не перекину.
Цей дивний, на перший погляд, діалог – цілком буденний під час тренування в 1-му батальйоні 37-ої окремої бригади морської піхоти. Бійці відпрацьовують різні ситуації, зокрема й евакуацію загиблих і поранених. Більш досвідчені підказують новачкам, як правильно діяти.
Зрештою в "легенді" навчання з'являється й поранений – "трьохсотий".
– У вас "триста", що треба робити? – схиляючись над окопом, питає інструктор.
– Медика покликати!
– Медик не відповідає! Що робити? – підвищує голос інструктор. – Негайно надавайте допомогу побратиму! Шукайте його турнікет!
Доки умовному пораненому надягають турнікет, інші розкладають ноші. Четверо бійців евакуюють пораненого з позицій.
– Ідіть натоптаною стежкою, нікуди не звертайте! Там може бути заміновано, – кричить їм навздогін інструктор. І далі повертається до тих, хто залишився в окопі. – Тримаємо оборону, сектори не залишаємо, слідкуємо за небом. Активніше, хлопці, а то немов не снідали, чесне слово.
Про те, як новобранці потрапили до війська, чого їх навчають на тренуваннях, якого страху їм вдається позбутися в батальйоні та чи існує універсальна порада для воїна, який прийматиме перший бій – у нашому репортажі.
Штурми, оборона та робота над помилками
Ранок для майбутніх бійців починається з форсування водної перешкоди з імітацією обстрілів на воді, пересування до визначеної точки, робота в парах, маскування на відкритій місцевості. Далі групи переходять до окопів. Задача однієї – штурмувати їх, іншої – тримати оборону. По обіді – стрільби, ввечері – відпрацювання штурмових та оборонних дій у темряві.
Хлопці тренуються два тижні, попереду – ще три. Більшість із них – новобранці, які прийшли до підрозділу одразу після базової військової підготовки (БЗВП) у навчальному центрі.
Дехто вже має бойовий досвід, проте охоче бере участь у навчанні разом із новоприбулими бійцями. Адже прокачати навички ніколи не завадить.
Один із них – Віталій. У 37-ій окремій бригаді морської піхоти він з перших днів її існування. В "активі" Віталія – штурми на донецькому напрямку, операція на Лівому березі. На той час він був пілотом "мавіка", проводив розвідку, доправляв гуманітарні вантажі побратимам у Кринки.
– Іноді ми по кілька десятків вильотів за день робили, бо іншого способу постачати воду, їжу, ліки просто не було. Зараз я проходжу тренування разом із новачками, щоб не втрачати форму. Підказую хлопцям, як діяти, де може бути заміновано, як виглядають розтяжки, – каже Віталій. – Ділюся досвідом. Хлопці – молодці, викладаються по повній програмі.
Після занять усі разом обговорюють, що вдалося бездоганно, а над чим варто ще попрацювати.
– Помилки будуть завжди, наша задача – проаналізувати їх, щоб мінімізувати їхню появу в реальному бою, – пояснює "Інструктор", який курує навчальний процес. – Щовечора ми збираємося, проговорюємо пройдений матеріал, питаємо, чи все засвоїли, чи зрозуміло, для чого ми це робили.
Виходячи з відповідей, бачимо, треба повторювати заняття чи ні. Це важливо як для новачків, так і для "старих" воїнів. Постійні тренування підвищують упевненість та мотивацію.
Мотивація новоспечених військовослужбовців – болюча тема для війська. Не секрет, що переважна більшість зараз опиняється в армії не за власним бажанням. Результатом чого часто стає легковажне ставлення до навчання, військової дисципліни, наказів командирів тощо. І це зрештою перетворюється на проблему для підрозділів, куди потрапляють невмотивовані бійці.
Костянтин у підрозділі трохи більше ніж два тижні. Чесно зізнається, що в армію його забрали дорогою до роботи. Каже, що спершу був у ступорі, згодом звик і до фізичних навантажень, і до нового життя загалом.
– Не скажу, що це легко. Сумую, звісно, за цивільним життям, тому що звик до певної свободи, – пояснює він. – От кажуть, що тим, хто зараз іде до війська, не вистачає мотивації для служби. Насправді для всіх дуже важливо, щоб ставилися по-людськи, чесно говорили, що нас чекає, куди підемо, що будемо робити, пояснювали, підтримували. Тоді з'являється мотивація.
– Тут більше практики з різною зброєю, зокрема кулеметами та гранатометами. Постійно відпрацьовуємо штурми, тактику, вчимося ухвалювати власні рішення в ході бою, – підхоплює Василь. – Важко. Водночас і цікаво. Все нове для мене. Але це вже моє життя, я склав присягу і буду боронити країну.
Василь – будівельник. Жив і працював у Києві. Сам до військкомату не йшов, але чітко усвідомлював, що рано чи пізно отримає повістку. Тому, каже, просто чекав цього моменту. Загалом тут у всіх свої історії про те, як хто потрапив до війська. І хлопці, на диво, охоче діляться ними, навіть негероїчними та подекуди кумедними випадками.
Є у підрозділі, наприклад, професійний художник. Заснув на зупинці, вкрали документи, пішов до поліції, а звідти потрапив до ТЦК.
– Я, в принципі, розумів, що моя пригода цим закінчиться, – сміється "Художник" – професія стала його позивним. – Знаєте, що мене здивувало? В підрозділі мене запитали, хто я за фахом; сказав, що художник. Мені купили фарби, акрилові фломастери, усе, що необхідно для роботи, і попросили розмальовувати гільзи. Їх потім дарують волонтерам, які допомагають батальйону.
Безумовно, я теж тренуюся, як і всі, але водночас маю можливість займатися улюбленою справою. Мені це дуже подобається.
Можливість підготуватися до виконання бойових завдань безпосередньо в підрозділі – вагомий фактор для всіх новоприбулих. Адже кожен ще на цивілці неодноразово чув історії на кшталт "Хлопці приїхали з БЗВП і їх одразу кинули на "нуль" без підготовки".
– Коли ми приїхали в батальйон, я думав, і з нами так буде, однак ні. Нас навчають, мабуть, ще довше, ніж у навчальному центрі. Чесно – ми дуже раді цьому, – зазначає Костянтин. – Є можливість покращити навички, ретельно пройти вогневу підготовку з різним озброєнням.
Графік дуже напружений. Тут така собі збірна солянка – є ті, кому й по 50 років. Я теж, хоч і молодий, не можу похизуватися міцним здоров'ям, але ми всі намагаємося виконувати завдання. Звісно, якщо люди не витягують навантажень, інструктори ставляться з розумінням, дають відпочити. Такого, щоб заганяли до втрати свідомості, немає.
– Вони всі приходять зі страхом потрапити одразу на позиції, – каже "Інструктор". – І зникає він лише тоді, коли упевнюються, що цього не станеться раніше, ніж вони здобудуть достатні знання. Треба увесь час говорити з людьми, знаходити до кожного індивідуальний підхід, кожного зацікавити.
До речі, командир нашого батальйону спілкується з усіма новачками і запитує, хто чим займався у цивільному житті. Відповідно до цього підбираються посади. Був хорошим трактористом – зможе водити бойову машину чи М113, наприклад. Вчителем інформатики – писатиме програми для дронів. Тобто завжди намагаємося враховувати досвід, освіту, фах бійця, який до нас прийшов. Якщо кожен добре знає те, чим він займається, то підрозділ набагато успішніше виконуватиме задачі.
Що треба знати воїну, який іде в перший бій
– Саня, а що ти так захрип? – запитує один інструктор в іншого.
– Та мені ж треба було докричатися до групи, яка заходила на штурм.
– То ж ти маєш рацію з собою…
– В рацію почує один, а мені треба, щоб почули і зрозуміли всі, щоб не було потім: "Я не знав, я не почув", – усміхається інструктор.
У таборі – час перепочинку. Хлопці сидять чи лежать на землі, підставляючи обличчя теплому сонечку. Хтось гомонить між собою, сміється. Хтось мовчить, занурений у власні думки.
Чи існує якась універсальна порада для воїна, який прийматиме перший бій?
– Головне – це добре знати тактичну медицину, щоб допомогти собі і своєму побратиму, – відповідає "Інструктор". – Слухати і чітко виконувати накази командира і досвідчених бійців. Це найважливіше.
– Базова порада – вміти правильно і максимально швидко накладати турнікет. А також вміти опанувати страх та подолати паніку, – додає бойовий медик Віталій.
– І ще одне – повага… Повага один до одного в будь-якій ситуації. Бо всі ми тут тепер сім'я, велике бойове братство. Тому маємо стояти пліч-о-пліч, разом – і до Перемоги.