Довічний вирок засудженим за вбивство фермера Олександра Грушки законний, - адвокат

Судове засідання 4 липня в Дніпровському апеляційному суді, за скаргами трьох засуджених до довічного ув’язнення  - за тортури родини фермера Олександра Грушки 21 грудня 2018 року в селі Саксаганське Криничанського району, її пограбування, а згодом позбавлення життя глави родини на очах у рідних - продовжиться 15 вересня. Тоді відповіді на подані ними та їхніми адвокатами апеляційні скарги має дати колегія суддів у складі трьох осіб.

   Теперішня українська воєнна дійсність в залі суду набула доволі несподіваних форм. Постраждалими від резонансного злочину суд визнав чотирьох членів фермерської родини 58-річного Олександра Грушки (на фото). Депутат Криничанської районної ради О. Грушка за життя дуже вболівав за ситуацію на фронті, постійно допомагав бійцям ЗСУ.

- Ми із чоловіком все життя заробляли чесним трудом. Ростили дітей, ставили на ноги, - розповіла раніше дружина фермера, лікар Тетяна Грушка. - Чоловік був чесним, справедливим і роботящим. Допомагав людям, у тому числі для фронту. А в нього безжально загнали ніж на 30 сантиметрів, як у масло. Може, цих людей і вчили вбивати, але ж не на мирній землі! Вони нікого не жаліли. Ввірвалися, коли ми вечеряли. В будинку були дві доньки із малесенькими онуками. Усіх пов'язали. Онуки кричали. Чоловік заступався — тоді його почали бити безжально. Катували, відстрелили палець на руці. А потім нападникам хтось по рації скомандував: «Мочіть, забирайте тачку і валіть». Із цим жахом ми і живемо.

    По інший бік в суді знаходяться троє винних в злочині, бійці Антитерористичної операції. Вони ризикували власним життям для захисту територіальної цілісності України, усіх громадян від московських зайд. Як сталося, що мужні захисники за невеликий час перетворилися на безжальних бандитів стосовно тих, кого захищали і хто їм постійно допомагав? Чому зловісний блиск чужої золотої монети змусив їх піти на найтяжчий на Землі гріх? Чому українці фактично воюють із українцями, коли ворог топче нашу землю?

    Досі немає відповіді і на питання – хто організатор цього резонансного злочину? Син полеглого фермера Владислав Грушка вважає, що це було замовне вбивство, розслідування якого в силу різних обставин тяглося надто довго:

- Із самого початку правоохоронці діяли, м’яко кажучи, не надто професійно. Невдовзі після повідомлення про злочин вони за десяток км від нього зупинили двох молодих чоловіків, які грудневої ночі йшли пішки із Божедарівки аж на Кам’янське, а це більше півсотні кілометрів. До того ж один ішов у літніх кросівках. Та позаяк орієнтування було на трьох чоловік, які рухатимуться машиною, їх відпустили. Згодом так само їх затримав, та й знову відпустив, інший наряд поліції. Поліцейським навіть до голови не прийшло, що це і є розшукувані ними злочинці. Вони не запитали, чому люди йдуть пішки такої темної пори, звідки, що і де робили перед цим тощо. А через півроку суд у Полтаві навіть випустив на волю підозрюваного Валентина Канівця, хоча фермери Січеславщини і Полтавщини разом протестували проти цього під стінами суду. Спасибі всім, хто брав участь у тій кількагодинній липневій акції 2019-го року, спасибі очільнику фермерів Придніпров’я  Анатолію Гайворонському за постійну підтримку! Не знаю, скільки ще триватиме розгляд скарг засуджених, та переконаний, рішення суду першої інстанції законне, і змінене не буде.

П’ятого липня в розділі новини «Фермер Придніпров’я» надрукував короткий зміст скарг засуджених та їхніх адвокатів. Далі наводимо заперечення адвоката потерпілих Тетяни Грушки, Владислава Грушки, Гембрілла Джозеф Сіна, Марії Грушки - Дмитра Уманця (скорочено).

                                                ЗАПЕРЕЧЕННЯ

    Ознайомившись зі змістом всіх чотирьох зазначених  апеляційних скарг, вважаю, що апеляційні скарги захисників не підлягають задоволенню, апеляційна скарга прокурора є обґрунтованою, а вирок суду першої інстанції підлягає зміні виключно в частині стягнення розміру моральної шкоди на користь кожного з потерпілих.

   Отже, вважаю, що вирок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим в частині доведеності вини обвинувачених та міри призначеного їм покарання, оскільки в ході судового розгляду в повній мірі та поза розумним сумнівом доведено вину обвинувачених рядом прямих та непрямих доказів у їхній сукупності, які спростовують доводи апеляційних скарг, внесених стороною захисту.

   Жодних об’єктивних і суттєвих порушень при проведенні слідчих дій при огляді відео в суді встановлено не було, а доводи захисника Туманова про відсутність в матеріалах кримінального провадження оригіналів файлів, які містять зображення осіб, пред’явлених для впізнання, та не зазначення слідчим у протоколі чи під час проведення впізнання способу ідентифікації слідчим на фото саме обвинуваченого Павлюченка – не заслуговують на увагу, оскільки такі обов’язки слідчого, як і зберігання оригіналів таких файлів, діючим КПК України не передбачені та не регламентовані.         

1. Наступними прямими доказами винуватості обвинуваченого Павлюченка є:

• протокол обшуку автомобіля від 06.02.2019, яким користувався Павлюченко, в ході якого у присутності понятих та під відеофіксацію цієї слідчої дії виявлено 4-ри гільзи 9 мм. та маску-балаклаву;

• огляд в судовому засіданні слідчої дії – обшуку автомобіля «Джилі», яким користувався Палюченко, та в ході обшуку якого виявлено 4 гільзи та маска-балаклава.
• а.с. 77-80 т. 4  – висновок балістичної експертизи, згідно якого 4 гільзи, виявлені при обшуку автомобіля Павлюченко є складовими частинами патронів 9 мм. та стріляні з одного екземпляру зброї.
• а.с. 91-97 т. 4  – висновок балістичної експертизи № 7/3.2/124 від 26.02.2019 р., експерт Москаленко Р.В., відповідно до якого гільзи, вилучені 22.12.2018 р. в ході проведення огляду місця події (злочину)  та гільзи, вилучені 06.02.2019 р. в ході проведення обшуку автомобіля марки «Джилі МК» АЕ 7692 ЕТ, яким користувався Павлюченко Д.Д., - стріляні з одного екземпляру зброї. До того ж, як пояснив у судовому засіданні експерт Москаленко Р.В., надаючи відповідні роз’яснення складеного ним висновку, формулювання резолютивної частини висновку, а саме поняття «стріляні з одного екземпляру зброї» слід розуміти так, що зазначені гільзи стріляні саме з однієї одиниці зброї (будь-то пістолет, автомат чи інша зброя), тобто з одного і того ж (ідентичного) пристрою. До показань Павлюченко у судовому засіданні в частині його пояснення про походження виявлених в його автомобілі гільз, а саме, що останній їх знайшов та зібрав випадково у 2-й годині ночі поблизу свого дома після невідомої йому стрілянини, в якій він участі не брав, а потім не пам’ятає куди їх поклав, на думку потерпілої сторони, слід віднестись критично, оскільки Павлюченко  суду так і не зміг пояснити, чому про зазначені обставини він повідомив тільки наприкінці судового слідства. Нічого з цього приводу він не заявляв як в момент виявлення цих гільз у його автомобілі, так і згодом під час всього досудового розслідування, зокрема при ознайомленні останнім з матеріалами кримінального провадження.     Вважаю, що такі пояснення Павлюченко направлені виключно на намагання останнім уникнути кримінальної відповідальності і спростовуються іншими доказами у справі. Також, на мою думку, необґрунтованою є позиція захисника Туманова, який в спростування цього доказу, звертав увагу суду, що ніхто з потерпілих у їхніх показах суду не зазначав, що нападники після здійснення ними пострілів чи згодом збирали по будинку чи в кухні гільзи та те, що не проводилась дактилоскопічна експертиза вилучених гільз. Така позиція не заслуговує на увагу, оскільки потерпілі, будучі зв’язаними по рукам, ногам та шалено налякані нападом й відчуваючи загрозу своєму життю і життю малолітніх дітей,  не могли контролювати всі дії нападників до дрібниць, зокрема такі дії, як хтось з нападників за декілька секунд міг непомітно для потерпілих або коли останні взагалі не перебували у кімнаті, підняти ту чи іншу гільзу. З показів потерпілих вбачається, що всі без виключення нападники вчиняли злочини у рукавицях, а тому проведення дактилоскопічної експертизи у такому випадку є недоцільним, оскільки у такому разі, зокрема на гільзах, виключається залишення відбитків пальців нападників. Зайвим підтвердженням правильності такого твердження є не виявлення експертами під час огляду місця події будь-яких відбитків пальців, придатних до ідентифікації та/або таких, що належали будь-кому з обвинувачених під час проведення інших дактилоскопічних експертиз, проведених по цьому кримінальному провадженню. Також не заслуговують на увагу доводи захисника Туманова відносно неналежного пакування гільз та відсутність підпису слідчого на одному з конвертів, до яких їх запаковували, оскільки такі доводи були спростовані стороною обвинувачення при наданні суду для огляду всіх первинних і послідуючих конвертів для пакування гільз, спеціальні номера на яких співпадають з номерами, вказаними  у висновках балістичних експертиз. Щодо відсутності підпису слідчого лише на одному з конвертів для їхнього пакування, то тут слід зазначити, що на цьому конверті стоять підписи 2-х понятих та спеціаліста, наявне відео пакування цих гільз під час слідчої дії, а тому таке несуттєве порушення не може в цілому ставити під сумнів допустимість цих доказів.

1. Показання потерпілих Грушки Т.О., Грушки М.О., Бровко Т.В., Гембрілл Ш., які у судовому засіданні, кожен окремо, повністю підтвердили фактичні обставини вчинення обвинуваченими трьох інкримінованих їм особливо тяжких злочинів.

   Так, потерпілі  суду показали, що всі нападники були взуті у взуття чорного кольору, двоє нападників у чоботи, схожі на військові берці, а один у взуття більше схоже на кросівки з написом англійською мовою «рібок» з зображенням прапору Великобританії. Перший нападник Павлюченко був високого зросту приблизно 185 см., худої, але міцної статури, розмовляв чисто на російській мові, притаманно росіянам виговорював букву «Г», мав в міру смугле обличчя, карі очі. В лівій руці у Павлюченко був ніж, одразу при вході у кухню він скомандував: «Всем лечь на пол». Другий нападник Канівець невеликого зросту, приблизно 175 см., кремезної статури, круглолиций, мав почервонілий колір обличчя, очі сірого кольору, розмовляв на «суржику», брови темного кольору. Третій нападник Божаткін був зросту приблизно як і Канівець, але худішої статури, блідолиций, із боязливими очима, сіро-синього кольору, розмовляв на «суржику», тримав в руках два мотки скотчу, які нападники принесли з собою. Павлюченко  сказав: «Слушайте, что я вам скажу и никто не пострадает. Все по одному ко мне!» При цьому Канівець підбіг до Марії та схопив її за одяг зі словами: «иди сюда». Павлюченко та Канівець почали зв'язувати скотчем руки Марії і тоді Грушка О.Ф. почав намагатись захистити Марію та сильно штовхнув Канівця, від чого останній відпустив Марію, однак в цей момент Павлюченко вдарив Грушку О.Ф. в лице кулаком, й у нього з носу пішла кров та він присів на лавочку біля Гембріалаю А Божаткін сказав: «Саша, ми ж тебе не трогали, чого ти рипався ?»  Павлюченко після цього сказав: «Всем заткнуться, не говорить, делать то, что я скажу и не мешать делать то, что мы хотим, и никто не пострадает!».

   Також Божаткін казав: «Ви тут жируєте, а ми там воюємо». Далі нападники почали нас зв'язувати скотчем, який вони принесли разом з собою, ноги зв'язував Божаткін, який далі посадив на стілець Грушку М.О. й зв'язав їй руки і ноги, руки скотчем позаду тіла. В цей час нападник Павлюченко періодично вибігав на подвір'я з кимось радитись по рації, яка висіла у нього, як маленький мікрофон, на обличчі. Коли Софія (дитина) сильно почала плакати, то Павлюченко запропонував Бровко дати їй цукерку, а Божаткін сказав Бровко взяти стілець та сісти поряд з Грушкою М.О., що вона і зробила. Далі Бровко попрохала: «Можна, ми підемо звідси ?». Всі нападники погодились, а один сказав: «Ладно, хай ідуть, ти бери свою дитину, а ти свою. Ладно, іди до своєї дитини, забирай її, ти (показав на Грушку М.О.) бери свою дитину». При цьому Грушці М.О. розрізали скотч з ніг та рук та кинули його шматки біля газової плити.

   Далі нападники почали докоряти потерпілим, що вони в АТО воюють, а вони тут жирують й почали запитувати в них, де гроші. У Грушки О.Ф. хтось з нападників запитав: «Скільки у тебе зараз є дєнег?». Грушка О.Ф. відповів, що 50 000 гривень та зазначив, що це гроші товариства, інших збережень у нього немає. Від когось з нападників пролунала фраза: «Та шо ти мені чешиш?» Далі Грушці М.О. та Бровко Т.В. розрізали скотч на руках і ногах та їх разом із дітьми повели до будинку Канівець і Павлюченко. Інші потерпілі залишились в кухні. Грушка О.Ф. розповів Павлюченко ще в кухні, в якому саме місці в будинку в спальні в шафі лежать 50 000 гривень. Тим часом нападник Божаткін залишався стояти наглядати за Грушкою Т.О, Грушкою О.Ф. й Гембріллом. При цьому він говорив: «Закрий рот, а то заклєю його скотчем, замовчи».

   Через 5-10 хвилин після того як вивели дівчат з кухні вивели також Гембрілла. Його прийшов і вивів Павлюченко. Потім повернувся до кухні та почав розпитувати про гроші і сказав, що він грошей не знайшов і сказав, що ходімо всі до хати. Нападники зняли з шиї Грушки Т.О. золотий ланцюг, а також золотий ланцюг зняли і з шиї Грушки О.Ф., при цьому хрестики залишили. Коли Грушку Т.О. виводили з кухні до хати, то Павлюченко перерізав ножом телефонний кабель, Божаткін перед тим, як вести Грушку Т.О.  і Грушку О.Ф. в будинок, перерізав скотч на ногах Грушки Т.О., а руки залишились зв'язані. В буднику в цей час знаходились Бровко, Гембрілл, Грушка М.О. та діти з нападником Канівцем.  Грушка М.О. знаходилась в кімнаті зали, Бровко на кріслі біля того ліжка. При вході до зали ліворуч на тумбочці лежали мобільні телефони Бровко та Гембрілла.

    Божаткін забрав з куртки Гембрілла 1000 США  та поклав собі у кишеню, а нападник Канівець ходив по хаті та перевіряв сумки приблизно 15 хвилин, щось шукав. Далі Божаткін пішов до кімнати Грушки Т.О. і Грушки О.Ф. та, повернувшись приніс пакет з золотом Грушки Т.О. та поклав цей пакет у рюкзак Канівцю.  Далі Божаткін підійшов до Бровко та сказав «Тепер ти витягуй ноги» й зв'язав ноги Бровко, а Канівець в цей час підходив та своїм ножом перерізав скотч після того, як Божаткін обмотував ноги. Потім привели  Грушку Т.О. та Грушку О.Ф.. Грушку Т.О. посадили біля дивану, а Грушка О.Ф. повів нападників Павлюченко та Канівця до спальні, де знаходився сейф, а Божаткін залишився з жінками та Шоном, які не бачили, що відбувалось у спальні. Божаткін говорив при цьому: «Ми зараз вас всіх повішаем».

   Коли Канівець та Павлюченко пішли з Грушкою О.Ф. до кімнати з сейфом, Божаткін підходив до жінок та залякував їх: «знайдемо тут вірьовки та будем вас вєшать». Гуршки О.Ф., Павлюченко та Канівця не було близько 15-20 хв., точного часу потерпілі вказати не можуть. Божаткін говорив Гуркші Т.О.: "я тобі все таки заклею рот», «Ми тут будем до утра, нам всьо равно!» Потім привели Грушку О.Ф. та поклали його біля стінки при вході до зали. Коли виводили Грушку О.Ф., Канівець запитав у Грушки М.О.: «у тебе є заначка?». Вона відповіла «так» і тоді Бажаткін повів Грушку М.О. до її спальні, де остання показала йому у шафі гроші – 20 000 доларів США, які він забрав та наказав їй сісти на ліжко, а сам став на вході до кімнати та сказав Грушці М.О.: «не нада нас провоцировать». Божаткін почав перевіряти полички, на одній з полиць лежав пістолет, який він поклав на стіл біля полички – «револьвер». Двері кімнати були відчинені. В той момент, коли Грушка М.О. сиділа в кімнаті, Божаткін бігав з її кімнати до залу, де в цей час знаходились всі інші нападники та потерпілі. Через деякий час Грушка М.О. почула гучний крик та плач Грушки Т.О.

Далі Грушка Т.О. зазначила, що Грушку О.Ф. зі спальні привели саме Канівець та Павлюченко і Канівець сказав: «спокойствие, чого ви кричите?». Бажаткін пішов з Грушкою М.О., а Павлюченко та Канівець сильно побили Грушку О.Ф. біля стінки, що напроти входу в зал, Грушка Т.О. точно не пам'ятає від якого саме удару бризнули плями крові на стінку та від якого саме удару Грушка О.Ф. зігнувся в тілі. Один з нападників бив ззаду по голові Грушку О.Ф., по нирках і животі. Після чого Грушка О.Ф. скотився на підлогу та нападники почали хаотично бити його ногами по тілу й голові. Від цих ударів він взявся руками за голову, на що Грушка Т.О. почала кричати: «Та що ж ви гади робите!», на що один з нападників штовхнув Грушку Т.О. в центр кімнати.

   Отже,  Грушку О.Ф. били Павлюченко та  Канівець, а Божаткін знаходився і спостерігав за Грушкою М.О. в її кімнаті, Павлюченко стояв ближче до голови Грушки О.Ф., а Канівець з іншої сторони та били по тілу Грушку О.Ф., хаотично по голові, ногах, усьому тілу, від чого Грушка О.Ф. майже втратив свідомість. Потім Павлюченко вибіг з будинку, і повернувся так нібито він не знав, що робити та бігав радився з кимось по рації. Коли він повернувся з вулиці, приніс з собою мотузку, якою зв'язав Грушці О.Ф. ноги. Також Грушка Т.О. і Бровко Т.В. уточнили, що коли Канівець та Павлюченко привели зі спальні Грушку О.Ф., то вони побачили, що він шкандибав і у останнього на лівій руці теліпається кінчик пальця мізинця. Двері сейфа були на розпашку, жодних звуків з кімнати, де був сейф, вони не чули, мабуть нападники зачинили двері в цій кімнаті.

   Повертаючись до моменту, коли Грушці О.Ф. перев'язали ноги мотузкою, що взяв з вулиці Павлюченко, далі його перевернули на спину і в цей момент Грушка Т.О. підповзала ближче до центру подій  та почула як у Павлюченко по рації пролунала фраза: «Мочите, забирайте тачку и сваливайте». Грушка Т.О. прохала нападників залишити її сім'ю у спокої й запитала, скільки їм потрібно грошей. Канівець відповів: «ха-ха, міліон». Почувши цей вислів, Грушка Т.О. зрозуміла, що гроші нападникам були не потрібні, а їхньою метою було вбити Грушку О.Ф. Далі Канівець запитав у Грушки Т.О.: «есть у тебе міліон? давай міліон!». В цей момент після почутих слів по рації, як по команді, Канівець підійшов до Грушки О.Ф. та, взявши його під руки, підняв з підлоги, але неповністю, ноги Грушки О.Ф. при цьому були випрямлені та лежали на підлозі, в цей же момент до Грушки О.Ф. підійшов Павлюченко та, утримуючи ніж у правій руці, наніс один проникаючий до кінця леза ножа удар зі значною силою під ребра Грушки О.Ф.  в область грудної клітини, лезо ножа при цьому було направлене до гори.

   Після удару ножем Канівець трохи відпустив Грушку О.Ф. та Павлюченко взяв обома руками і штовхнув голову Грушки О.Ф. в напрямку стінки, внаслідок чого Грушка О.Ф. вдарився об цю стінку й від поранення у нього посилилась та пришвидшилась кровотеча. Грушка Т.О. крикнула нападникам: «що ви робите? перев'яжіть його». Павлюченко мовив: «сейчас перевяжем» та взяв після цього мотузку з ніг Грушки О.Ф. і почав нібито перев'язувати йому рану. Грушка Т.О. крикнула: «що ви робите, сильно ллється кров, йому потрібна скора!»

    Далі Павлюченко став вимагати від Грушки О.Ф.: «скажи, как тачка заводиться?», взяв ключі від автомобіля на полиці та побіг на вулицю, але у нього не виходило завести автомобіль. Грушка О.Ф. прижав рану руками, а потім намагався піднятися та руками залишив плями крові на стінці біля якої він лежав.

   Далі  нападники знов почали запитувати, як зводиться автомобіль, Божаткін підбігав до потерпілих та вони не знали, так як ніколи його не заводили. Нападники далі підійшли до Грушки О.Ф. та говорили йому: «Давай кажи, як включається машина». Грушка О.Ф. напівприсядки, тихим голосом відповів «щось там нажать», він вже майже не міг говорити. Далі в процесі метушні по будинку нападників, Бровко почула, що автомобіль виїжджає з подвір'я.  Один нападник підійшов до Грушки О.Ф., другий возився в спальних кімнатах, а третій був на вулиці в машині. Далі нападники щось возилися з мотузкою, зняли її з ніг Грушки О.Ф., не з метою перев'язати рану, а Канівець сказав: «всих буду вішать» та імітував це на Грушці О.Ф., Грушка Т.О. тоді запитала у нього: «кого ви будете вішать?», а Канівець відповів: «та мені пофіг, я зараз буду всих вішать, поки не скажите де деньги, ми тут будем до утра».

   Далі Божаткін, стоячи в арці при вході в залу, сказав: «ми визвали скору», а Канівець почав виштовхувати його у спину з будинку та вони всі швидко покинули будинок. Також Бровко уточнила, що коли Павлюченко підійшов до Грушки О.Ф. та почав його бити і казав: «ты что, за дурачка меня держишь?» і продовжував його бити руками та ногами, то в цей момент Канівець почав стрілянину вверх, приблизно здійснивши 3 постріли. Вона, Бровко, також згадала, що у Павлюченко по рації чула команду: «мочите, берите тачку и сваливайте». Крім того, коли Грушка О.Ф. отримав удар ножем від Павлюченка, то останній сказав Грушці О.Ф.: «ты знаешь, за что!».

   При цьому потерпілі  суду заявили, що до 21.12.2018 р. вони обвинувачених не знали і підстав оговорювати їх у них немає. Також потерпілі, не дивлячись на шалений душевний біль та хвилювання, у зв’язку з пережитою трагедією, досить впевнено, відповідаючи на запитання сторони захисту, описали, кожен окремо, за якими конкретно ознаками  вони впізнавали нападників і процедуру їхнього впізнання.