СЕЛЯНСЬКОМУ РОДУ НЕ УНИКНУТИ ПЕРЕВОДУ?

На сумне явище, котре нині коїться в українських селах, а ми все ще його як не помічаємо, раптом звернула увагу Продовольча та сільськогосподарська агенція (ФАО), яка діє під егідою Організації Об'єднаних Націй. Хоч городяни чимдалі не можуть не зауважувати, що у сільській місцевості з її жителями дійсно не все гаразд. Ось конкретно спостереження автора цих рядків: метрів за двісті від дому, у якому я мешкаю (а це на житловому масиві Перемога у Дніпрі) уже багацько літ поспіль діє суто суботній продовольчий ринок. Себто лише один раз на тиждень сюди привозять продукцію, вирощену і вироблену у власних одноосібних чи присадибних господарствах, селяни з навколишніх сіл.

Так от, останнім часом явно стає видніше, що самих то селян тут меншає і меншає. Натомість гору беруть перекупщики, як їх городяни називають. Це ті, котрі не самі тримають селянські господарства, а горами те чи інше набирають на оптових ринках і везуть на перепродаж. Справа навіть не в тому, що за значно дорожчими цінами збувають – оптовики свою продукцію завозять, як правило, з-за меж України. Іноземним годують свій народ. І ось знадобилося, щоб фахівці ООН пояснили нам, чому це так відбувається. Виявляється, за цей рік, який добігає свого кінця, в Україні почав прискорюватися процес згортання виробничої діяльності так званими сільськими домогосподарствами. Наразі четверть їх скоротили або й зовсім припинили займатися аграрним бізнесом.

Зрозуміло, що основними виробниками продовольчої продукції у нас є чималі розмірами агропідприємства і фірми, товариства, а також фермерські господарства. Але існує статистика, яка так чи інакше відповідає дійсності: ще на кінець попереднього року в Україні працювало-діяло понад 13 мільйонів одноосібних чи селянських господарств, сімейних та присадибних і т. п. Вони разом вирощували сільгосппродукції та виробляли харчових продуктів 32% від загального валу, який забезпечував вітчизняний аграрний сектор. Як знайшов за потрібне підкреслити голова Представництва ФАО в Україні П'єр Воте, це вагома частка національного виробництва продуктів харчування, отож доволі сильний внесок сільських домогосподарств у продовольчу безпеку населення.

Ми ж від себе докинемо, що цей своєрідний приватний сектор ще тим цінний для українців, що цілорічно оперативно постачає на ринки та базари спершу свіжу продукцію, а потім заготовлену і перероблену. Як рослинництва, так і тваринництва. Ту і іншу як основну, звичайно, але включаючи також і садівничу чи баштанну, бджолярську і т. д. І от зараз маємо те, що маємо: кожна четверта опитана селянська родина заявила, що «доводиться урізати своє особисте чи домашнє господарство».

В основному через війну, на жаль, але не тільки через неї. В Україні все важче і важче, а часом і не вигідно, навпаки збитково своїм аграрним бізнесом займатися. Мало того, що майже немає ніякої підтримки – зате палиць в колеса встромляють ті чи інші держоргани і держслужби, тим паче всілякі контролюючі, яких розвелося, як червей у травні - ну буквально на кожному кроці. І весь час поглиблюється ситуація, при якій селяни вкладають більше коштів, ніж потім мають змогу вернути. Жити й трудитися на селі отож втрачається сенс.

Дослідження від Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН координувала Лавінія Антоначі. То вона знайшла за потрібне наголосити про те, що «аналітика зосереджувалася на домогосподарствах, які займаються або присадибним виробництвом, або дрібним на площах не більше 2-х гектарів». Тобто на тих, які офіційно не числяться як фермерські і навіть не зареєстровані як сімейні чи одноосібні підприємці. Але що це значить? А те, заявила Лавінія Антоначі, що «вони відіграють неабияку роль у забезпеченні продуктами не лише «сторонніх», але не в останню чергу доходами і засобами для існування самих себе та свої родини». А якщо так, то в Україні наростають перепони «для збереження самого сільського населення – українського селянства». Вимирає воно. Не спроможне уже не те що працювати з доданою вартістю, але й як слід прогодувати себе та своїх дітей. А швидше мало не виселяється зі своєї землі – хіба не так?

На нашу думку, аналітики ООН як у воду зазирнули. Лишається тільки докинути, що згортають свої домогосподарства сільські родини не рівномірно. На 25 відсотків – це загалом в Україні «на круг». А от в нашій Дніпропетровській області припинили зовсім чи припиняють власну виробничу діяльність уже 40 відсотків селян. Ще більше в деяких інших: 63% у Запорізькій та Донецькій, 65% в Миколаївській і 67% у Сумській. Куди ще далі?