Закодований заповіт нащадкам

У розділі СТАТТІ 25 серпня ц.р. під заголовком «Таємниця українського герба»  було виставлено публікацію, як розгадав дійсно цю таємницю княжого герба Володимира Великого доктор історичних наук з м. Запоріжжя Георгій Шаповалов. А буквально ж слідом своє тлумачення запропонував вчений та філософ, знавець і дослідник старовини з Дніпра Олександр Коваленко. На його переконання, тризуб не що інше, як закодований заповіт українському люду з глибин сивих віків – може, що й з віків скіфів, сарматів та аріїв. І якщо цей заповіт-шифрограму не прочитати нам зараз, твердить Коваленко, марно сподіватися на перемогу над уже майже п”ятисотлітнім ворогом в личині «руського міра», а також на і на духовне відродження нації та розвій і розквіт рідної нині незалежної України.
Олександр Коваленко погоджується, що це Володимир Шаян свого часу у фундаментальному дослідженні «Віра наших предків» тризуб побачив як символ єдності та нескінченості людського роду: Батько – Мати – Син. Як ніхто й не перечить, що таке його бачення було продовженням відомої християнської Трійці – Отця-Бога, його Сина і Святого Духу. Коли Батько – Бог, Мати – Добро, а Син – Правда.

«В такому випадку, - читаємо у рукописній книзі О. Коваленка «Таємний код України», - значення тризуба набуває символу зв”язку у такому споконвічно загадковому питанні, як сенс життя: скільки існує людство на нашій планеті, стільки намагається збагнути, навіщо воно живе на білому світі?».

Тому не треба забувати, що тризуб в розумінні В.Шаяна з одного боку ще й символ нескінченоcті борні зі всім старим та несправедливим, що ховається в личинах Зневаги, Егоїзму та Засліплення, а з іншого і символ народження нового й жаданого, в основі чого Самовідречення, Любов та Жертовність кожного на благо інших ближніх.

«Отож тільки такі високі й благородні цілі повинен ставити перед собою народ, який освячений тризубом київського князя Володимира Великого, тільки такі цілі і мають бути духовними та моральними орієнтирами для українського роду», - робить висновок Олександр Коваленко.

А чому б і ні, якщо інший дослідник О. Братко-Кутинський свого часу у праці «Нащадки Святої Трійці» дискутував з російським істориком М. Карамзіним – що він хибно герб Київської Русі назвав тризубцем, що це насправді трикус ще предків слов”янських племен – і писав:

«Ця емблема дійсно нагадує три зубці на спільній основі, однак зображає вона триязикове полум”я давньоарійського (як і давньослов”янського) бога Вогню (Агню), яке в свою чергу символізувало Святу Трійцю Космічної енергії, Навколишнього світу і Древа життя». І далі Братко-Кутинський стверджував, що «тризуб на час прийняття Руссю-Україною християнства був наскільки популярним, що Володимиру хрест довелося об”єднати з ним в один знак – для сприймання широкими верствами народу».

Поєднання хреста й тризуба-трикуса і сьогодні, мовляв, височить над Києвом на маківці реставрованих Золотих воріт та на маківці Володимирського собору, де тризуб уже ледве помітний.
Уже цього досить, аби не сумніватися, пише тепер дніпровський дослідник Олександр Коваленко, що «в тризубі сконцентровані дуже важливі для українського суспільства ідеї». І нагадує про ще одне тлумачення змісту тризуба. Воно належить тим, для кого зовнішньо він схожий на гордого птаха, який або злітає стрімко вверх, або пікірує вниз, видовживши крила вздовж свого тіла. А при цій нагоді варто знати, що ім”я Рюрик – від якого і походить династія київських князів Рюриковичів – в перекладі з давньої мови слов”янських племен означає СОКІЛ.

«Таким чином так званий тризубець, що увійшов у герб незалежної України, - писав недавно у своїх «Нарисах до історії дохристиянської України» Юрій Прибитко-Калюжний, - являє собою зображення сокола в польоті з напіврозкритими крилами, що або прожогом піднімається високо в небо, або каменем падає на здобич».

Та в Олександра Коваленка своє бачення більш глибинних, як він каже, причин, чому загадковий тризуб Київська Русь обрала собі за державний знак. Ще у 1934 р. О. Пастернак видавав невеличку книжечку «Пояснення тризуба, герба Великого київського князя Володимира Святого». І висловив у ній припущення, що княжий тризуб – або монограма, в якій початковими літерами певних окремих слів у вигляді малюнку-вензеля зашифровано якийсь вислів-текст, або й лігатура – з”єднане написання кількох слів чи літер одним письмовим знаком. Ось тільки прочитати «написаного» О. Пастернак не зміг. Старослов”янська, як і церковнослов”янська, кирилицею не допомогли. Згодом інший автор, О. Хмелевський, видав свою книжку – «Тризуб – таємне вчення українців». Він також погодився, що цей символ монограма. Але ніби містичного характеру – її слід не читати, а розглядати. І в узорі княжого тризуба, зокрема в тризубі з хрестом над середнім зубом, Хмелевський побачив «цілу планетарну конструкцію побудови Сонячної системи». Але не лише її. Читаймо далі:

«Простоукраїнці з початку нової ери володіли знаннями живого організму Сонячної системи, в якій планети і Сонце власними рухами у Всесвіті-космічному просторі пишуть Буквар-Азбуку коловоротом. Тому Тризуб – це не тільки карта генокодної структури Зодіака, але й карта знаків (літер) слов”янського Букваря-Азбуки».

І цей автор у тризубі-узорі Володимира Великого ніби віднайшов «усі 20 літер слов”янської абетки-грамоти». Не виключаючи, що ймовірний у ньому «і текст мови». Щоб його прочитати, треба, правда, ще знати, як тризуб-узор весь час обертати, аби літери складалися у слова і речення…
Зате Олександр Коваленко тепер ось відібрав зображення ще тризуба, який ніби загалом належав династії Рюриковичів, а також сім найвідоміших варіантів – стилізованих символів, як він пише – Володимира Великого і окремо ті, котрі різьбилися на монетах і печатках його синів та внуків. Вони схожі між собою і не схожі. Та побачив у них Коваленко літери не слов”янської писемності, писані не кирилицею, яка тоді ще не була надто поширеною, і не глаголицею, котра в Київській Русі використовувалася винятково для створення літописів та книг, а ще дослав”янської, відомої з часів аріїв і навіть їх попередників, яка звалася руницею – писемністю рисок і різок. Кожен її графічний знак – риска чи різка – означав не окремий звук, а звукосполучення-склад усно вимовляючи слів. І вже той тризуб, який загалом приписується династії Рюриковичів, О. Коваленко розшифрував як РУСИ КИЙЯ – тобто РУСЬ КИЇВСЬКА.

«Таким чином, - знаходить за можливе стверджувати Коваленко, - в родовій печатці Рюриковичів усьому тодішньому люду зрозуміла назва держави, в якій цей люд жив».

І навіть звертає увагу, що держава називалася не Київською Руссю, як це ми звикли, а Руссю Київською.
А якщо так, то найвідоміший тризуб-узор Володимира Великого, який сьогодні у всіх нас на виду, на думку Коваленка, рисками-різками читається теж ясно і чітко: ВІД КИЄВА ЗЕМЛЯ РУСЬКА СТАЛА. Або й інший варіант очевидний: ВІД КИЄВА ЗЕМЛІ-МАТЕРІ РУСЬКОЮ БУТИ. Коваленко пропонує і більш коротшу та «осучаснену» ним же інтерпретацію цього вислову, а саме: ВІД КИЄВА РУСІ БУТИ. І пише:

«Ось такий він, княжий знак Київської Русі, який прийнятий офіційним гербом нинішньої України. Ясно, що цей тризуб Володимира-князя служив символом об”єднання усіх слов”янських земель в єдину державу. Це становило мету і сенс життя Володимира. При ньому Київська Русь досягла тієї могутності, коли його слов”янська держава посіла одне з провідних місць в Європі».

Тому не випадково, міркує Олександр Андрійович, незабаром з”явився і «більш ускладнений варіант зображення тризуба» Володимира Великого. Порівняно з попереднім в його внутрішньому узорі є нові, додаткові лінії та завитушки. Котрі Коваленку дозволили прочитати, що ВІД КИЄВА ВІТЧИЗНУ-РУСЬ СОБИРАЮ. Сьогодні це, певно, треба промовляти трохи інакше: ВІД КИЄВА ОБ”ЄДНУЮ БАТЬКІВЩИНУ-РУСЬ. Цікаво, що згодом на своїх монетах Володимир чеканив знову змінений варіант тризуба. В ньому, на думку Коваленка, монограмою-шифровкою уже стверджується, що ВІД КИЄВА МОЯ ДЕРЖАВА РУСЬ. Нарешті за своїм внутрішнім малюнком-узором відомий і «найбільш складний варіант тризуба» - останній, який зображався на монетах Володимира. У ньому нашому досліднику на очі потрапили зовсім нові слова – БЛАГА ВОЛЯ та ДАРИТЕЛЬ. А це значить, що цей тризуб київського князя треба читати або як КИЇВ ДАРИТЕЛЬ БЛАГОВОЛЕННЯ РУСІ, або як ВІД КИЄВА ДАРИТЬСЯ ВОЛЯ РУСІ. А, може, що й ВІД КИЄВА БЛАГОСЛОВЛЯЄТЬСЯ РУСЬ.
І найцікавіше: серед усіх відомих емблем-тризубів князя Володимира Олександр Коваленко знайшов і такий, яким, на його переконання, мовою ще своїх предків далеких – рисками і різками – київські русичі посилають крізь віки запитання нам, нині сущим. Можна, правда, думати, що то народ Київської Русі запитував сам себе, намагався сам знайти відповідь на найсокровенніше, але Олександр Андрійович гадає інакше. Наполягає, що це таки послання нам. А згаданий тризуб-монограма справді запитує: ВІД ЯКОЇ ЗЕМЛІ КИЇВСЬКА РУСЬ ПІШЛА? Або, як «осучаснює» Коваленко, ЗВІДКИ КИЇВСЬКА РУСЬ ВЗЯЛАСЯ? Ще точніше і ясніше – ЯКОГО МИ ПЛЕМЕНІ-РОДУ?

«Як бачимо, - пише О.Коваленко, - на це запитання ми і зараз не можемо дати вичерпного отвіту. Але чому творці цього символу-знаку так глибоко зашифрували саме це запитання? Невже воно настільки важливе для нас, спадкоємців слов”ян Київської Русі, що, як послання особливого значення, і наказом, і заповітом наздогнало нас через тисячу літ? Тільки ж от зараз, з власної волі взявши тризуб за герб своєї нової держави, українці вимушені знову задавати собі це запитання – хто ми і звідки взялися? Що це за держава Україна і яка її місія на землі, якщо її територія і в доісторичні, і в історичні часи зазнала стільки драм та потрясінь, страждань, як ні жодна інша на планеті? Але якщо отримали послання з глибин, від джерел Київської Русі, це уже значить, що не втратили себе як народ. І отримуємо закодований заповіт своїх пращурів, яким вони закликають нас знайти нарешті витоки власного етносу і власного духовного та національного коріння, витоки, по суті, істинного українства».

Ось так. Але чи перечить це відкриття дніпровця О. Коваленка відкриттю його запорізького колеги Георгія Шаповалова, який наш тризуб вважає, нагадаємо, запозиченим Володимиром у візантійців та християн зображенням морського якоря – символу спасіння і благословення? Як на нашу думку, то ні, не перечить. О. Коваленко згадує, до речі, що одразу після першого перед складним та більш складним, зміненим та класичним існував і чомусь нині маловідомий варіант тризуба Володимира Святославовича з хрестом над середнім зубом. І хрест в даному випадку також був виконаний в стилі самого тризуба – тими ж лініями-рисками та завитушками. Пізніше у такому вигляді, як на монетах Володимира, християнський хрест ніде і жодного разу не зустрічався і не помічався.

«Використання такого хреста в державному символі князем-хрестителем, - вважає Коваленко, - могло бути лише в одному сенсі – показати винятковість події, пов”язаної з хрещенням Русі і возвеличенням християнства в ранг релігії державного масштабу. Відомо, що в християнстві хрест служить для освячення і благословення, коли все, що освячене і благословенне ним, набуває статусу святості. То і хрест в княжому гербі міг також означати тільки святість».

А оскільки він стилізований «під тризуб», його риски та різки теж читаються. Коваленко їх прочитав так: СВЯТА ТИ КИЇВСЬКА РУСЬ.
Тепер же пригадаймо, що запорізький історик Георгій Шаповалов дуже переконливий і доказовий у своєму тлумаченні, чому саме символ морського якоря, який уособлював Віру в Ісуса Христа і Надію на спасіння та благословення, першим розміщав на своїх монетах та перснях київський князь-хреститель. Але якщо – це ми висловлюємо уже власну думку – Володимир зовсім не випадково, а продумано, з глибоким замислом візантійсько-християнський якір зажадав зображати у вигляді близького та зрозумілого його народу символу трійці-трикуса неповторним малюнком-орнаментом рисок та різок своїх предків, аби дійсно закодувати в ньому як етапи своїх звершень великих, так і щоб донести до нас, нащадків, найбільш злободенне, що завжди хвилювало та об”єднувало і має вічно хвилювати та об”єднувати прадавній український народ? Адже є зображення тризуба-якоря, знайденого на цеглі Десятинної церкви у Києві. «Почерком» воно не відрізняється від усіх інших відомих і досліджених. Одначе з деякими незвичними елементами. Олександр Коваленко за своєю методикою, якщо написане класти на сучасну мову, у цьому тризубі прочитав: ВОЛОДИМИР, ЯКИЙ ОДАРИВ РУСЬ. Ще зрозуміліше – ОБДАРУВАВ І БЛАГОСЛОВИВ.
То нам лишається її зберігати, захищати і не віддавати таким яничарам-ненажерам, пройдисвітам-хрестопродавцям, потворам-гнобителям, падлючим нелюдам і убивцям, як росіянам, які украли, крали і намагаються зараз зовсім відібрати у нас нашу сутність, віру і заповідане нам нашими пращурами – чи не так? Досить підступним «братам», а насправді підлим самозванцям, жити за рахунок нашої історії і наших духовним надбань та видавати себе за носіїв і спадкоємців того, що їм ніколи не належало, не належить і належати не буде. Крапка!