У СТОЛИЧНОМУ КИЄВІ ГУСТО, А У СЕЛІ ВОЛОДИМИРІВКА ПУСТО

З приводу   - Василь ПІДДУБНЯК.

Поки людство хворіє, на сухарях провізори не сидітимуть. Виняток — хіба що ті, кого посадять силоміць. Нові аптеки у нас з’являються швидше, ніж гриби після дощу. Тут і в ліс не ходи!

СТАНОМ на початок 2024 року в Україні працює близько 18 000 аптек, або 85% від довоєнної кількості. За наявного в нас населення, яке, за даними Київської школи економіки (KSE), 2023 року становило близько 31,2 млн осіб, це означає одну аптеку на 1777 чоловік. Для порівняння: у Польщі одна аптека обслуговує 2951 людину, в Німеччині — 4691 (видання «Форбс» від 24.01.24 р.).

Представники вітчизняної аптечної галузі задоволені: подекуди по три аптеки біля кількох будинків. Але ж, відомо, місто не село і навіть не селище. Хоч би три аптеки — та на увесь сільський район! Поки що не виходить.

Та й Міністерство охорони здоров’я України не приховує: «Наразі лише в 11% сіл України працюють аптечні пункти. Загалом мова про 5700 аптек, які працюють у селах та селищах. Натомість залишається понад 20 000 сіл та селищ, які досі не мають аптечних пунктів. Такі умови суттєво ускладнюють доступ населення до лікарських засобів».

У числі тих двадцяти тисяч «залишенців» — і козацьке село Володимирівка в Красноградському районі Харківщини. Його житель, давній читач нашої газети Володимир Орловський, повідомив листом про те, що у їхньому селі здоров’ям селян опікується амбулаторія загальної практики сімейної медицини. Людям у білих халатах ніколи вгору глянути! Не встигли оглянути пацієнта з Володимирівки, як на порозі хворий із Садового, а за ним — з Яблуневого, Новоолександрівки, Варварівки, Лукашівки, Копанки…

До сільської амбулаторії у читача «Сільських вістей» претензій нема. А от до керівних дядьків на ниві організації охорони здоров’я українців є запитання від імені мешканців не одного, а, як вище повідомляється, двадцяти тисяч (!) українських сіл і селищ: «Чого ж воно так: хотіли як краще, а вийшло як завжди?»

«В амбулаторії раніше були ліки, і їх одержували в аптеці райцентру Красноград, — сповіщає Володимир Орловський. — Оглянувши хворого, сімейний лікар призначав лікування, препарати для якого можна було купити на місці, а не їхати по них у Красноград. Неблизький світ — два десятки кілометрів! До райцентру автобус завше добирається по розбитій дорозі з великими труднощами. Мало того, поїздка туди і назад — тільки у першій половині дня!»

Зрозуміло, що далеко не кожен здоровий селянин, а тим паче хворий відважується на поїздку по такій, з дозволу сказати, «автостраді», не ремонтованій ще з тих часів, коли чумаки їздили нею у Крим по сіль.

«Ліки продавали людям завжди, скільки я пам’ятаю, — ще раз нагадує чиновникам від сучасної медицини селянин із Харківщини Володимир Орловський. — А потім усе пішло через пень-колоду під виглядом реформи у галузі охорони здоров’я. Так що ж це за охорона і кого вона охороняє? Реформи, я так розумію, повинні покращувати обслуговування людей, а не навпаки. А з таким обслуговуванням люди більше з ніг валяться, ніж стають на ноги.

Щоправда, нагорі когось, видно, совість заїла, і в село двічі на місяць стала приїжджати пересувна аптека. Але поки її діждешся — тричі помреш. Мусиш добиратись у Красноград. Та й у пересувних аптеках ліки, і без того дорогі, ще дорожчі, тому їх мало хто купує».

Торік 4 серпня уряд ухвалив чергову історичну постанову. Цією постановою він дозволив (вирізнення автора. — В. П.) суб’єктам господарювання, які мають ліцензії з роздрібної торгівлі лікарськими засобами, створювати мобільні аптечні пункти. Вони зможуть функціонувати виключно у сільській місцевості, де відсутні стаціонарні аптечні пункти, передовсім на прифронтових територіях та у зонах надзвичайних ситуацій. Вони будуть функціонувати як транспортний засіб ліцензіата. Тобто держава не бере на себе витрати за доставку ліків, а перекладає їх на плечі провізорів. А останні — на тих, хто купує медикаменти.

Ось така турбота про народ! «Дозволити» — за державою, решта — за… провізорами і хворими. Приїхали!

Тим часом добропорядні фармацевти, зокрема голова громадської організації «Всеукраїнське об’єднання «Миколаївська фармацевтична асоціація «ФармРада» Олена Прудникова, мислять по-державному: «На мою думку, дії держави мають бути спрямовані на те, щоб українці мали ширший доступ саме до безкоштовних лікарських засобів, насамперед у сільській чи деокупованій місцевості, на прифронтових територіях. Загалом я вважаю, що для цього має бути розроблена і впроваджена окрема державна програма».

…Перша мобільна аптека в Україні розпочала свою роботу в січні нинішнього року саме на Харківщині, звідки на адресу редакції і надійшла конкретна оцінка роботи «провізорів на колесах» від читача «Сільських вістей» Володимира Орловського.

Попри звістку про те, що такі пересувні аптечні пункти працюють у восьми регіонах країни — Харківській, Миколаївській, Одеській, Черкаській, Чернігівській, Київській, Тернопільській та Рівненській областях — радіти зарано. На папері — одне, насправді — інше.

Контроль за діяльністю мобільних аптек покладений на Державну службу України з лікарських засобів та контролю за наркотиками.

І запитання до цієї служби одне: ці мобільні аптеки справді такі мобільні (швидкі і, слід гадати, доступні), як заявлено в урядовій постанові? Чи такі ж мобільні, як пересувні відділення Укрпошти, стараннями яких лист нашого читача Володимира Орловського дійшов до адресата аж через два місяці (!) із дня його відправлення?..

Як той казав, умерти можна!

               (Всеукраїнська газета захисту інтересів та прав селян "СІЛЬСЬКІ ВІСТІ")