Я НЕ РОЗУМІЮ...

Микола Нечипоренко 11.09.2023 1863

           

       Суддя-хабарник Андрій Леонов

    Колись, ще в радянські часи, один дотепний гуморист-сатирик свої гострі, а часом і гнівні монологи та репризи починав словами «Я не розумію». Що й не дивно, бо тоді вистачало подій, вчинків та всіляких дивних явищ, які справді важко було сприймати здоровим розумом. Але не будемо згадувати минуле. Бо сьогодні не тільки безглуздих чи незбагненних випадків, діянь та фактів, а й відверто шокуючих та потворних, котрі обурюють вкрай, іще більше, ніж було раніше! Якщо заходитися переказувати подібні явно нелогічні історії сучасних зразків, на сайті «Фермера Придніпров’я» місця на всі не знайдеться.

Тому зупинимося на історії, про яку ще друкований на папері «Фермер Придніпров’я» писав-не вгавав навіть кілька разів. Точніше на її несподіваному продовженні, яке дійсно збагнути навряд чи зможе будь-хто з нас, що вірить, наче живе у справедливому і правовому суспільстві. І ще що наче в державі бал правлять адекватні і відповідальні керманичі усіх зверху й до низів рівнів. Так от, у вересні ще 2016 року тодішня наша паперова газета вміщувала цілу серію публікацій про безпрецедентне й нахабно-свавільне рейдерське захоплення фермерського господарства «Дар» у селі Попасне Новомосковського району. «Нищать село і державу» - так називалася одна зі статей. Сьогодні варто, мабуть, внести суттєву поправку, що перш за все, аби прибрати до своїх рук близько двох тисяч гектарів колишньої колгоспної бригади з цілим комплексом техніки та господарчих споруд, безжально знищили трудолюбиву селянську родину. Адже неймовірно трагічна «розв'язка» випала на її долю тільки тому, що знайшовся забіглий невідомо звідки сюди негідник-«фермер» (але заодно і приятель тодішнього тут одіозного нардепа), котрий вирішив, як відрізав, що ФГ «Дар» має бути «подароване» йому.

Одне діло, що задля цього аж в Одеській області державна реєстраторка Світлана Мшар лише на їй відомих підставах переписує «Дар» на бездомного мешканця чомусь міста Кам’янського, який до цього про існування Попасного навіть і не підозрював. Але ще дужче потім був вражений тим, що наче дійсно купляв «Дар» для «власного вжитку», одначе швидко передумав і мерщій з «наваром» продав його якомусь пану Кузнєцову. Котрого знову таки ніколи і в очі не бачив. А далі у цій історії відбулися геть трагічні події: ні з того, ні з сього ніби від несподіваного «серцевого нападу» вмирає справжній власник «Дару» Василь Дарадуда. Оскільки ж співзасновниками господарства були усі члени його родини, а вони тепер ні в яку не погоджувалися визнавати вигаданого тим часом судом факту, що з власної волі – і навіть, уявіть собі, невідомо звідки взявся протокол спільного на це рішення сім’ї – збули свій «Дар» «хитрому» безхатьку з Кам'янського, спершу Дарадуд усіх разом, а потім поодинці та парами раптом викликали в найвищі кабінети обласного управління поліції! З якою, запитаєте, метою? Та зовсім не задля того, аби з’ясувати рейдерську оборудку рідкісного зухвальства. А щоб переконати осиротілих Дарадуд, що їм треба мовчки та раз і назавжди… змиритися із втратою «Дару». Позаяк у них ніби аніяких немає «законних шансів» (!?) вернути його назад.

І син Василя Дарадуди Дмитро Васильович не злякався по суті «наказу» очільників обласної поліції, ні дочка Марина також. А ось її чоловік, себто зять покійного Дарадуди-батька, після виклику невідомими особами на таємні «перемовини», очевидно, запанікував. В усякому випадку наступного ж дня… покінчив своє життя самогубством. Нікому нічого не пояснивши і не лишивши письмово ні слова. У цій ситуації відважно вступила у явно нерівний бій також дружина Дарадуди-фермера Антоніна Анатоліївна. Так її - уже за кілька днів, правда - знайшли… утопленою в басейні власної садиби. Де напередодні хтось заздалегідь вивів з ладу відеоспостереження за двором…

Коротше кажучи, скінчилося тим, що не стало в Попасному фермерської родини. А все тому, повідомимо тепер, що усю цю бандитську, хижацьку, якщо хочете, розправу паралельно в Бабушкінському районному суді міста Дніпра і «благословляв», і «узаконював» суддя Андрій Леонов. Отого пана Кузнєцова, який замахнувся на «Дар», він зробив – ви не повірите! – потерпілим… від усіх разом спадкоємців фермера Василя Дарадуди. Причому настільки зловмисно та воднораз спритно, відверто сфальсифіковано, що це було видно наскрізь. однак ніхто в області, крім обласної Асоціації фермерів з Анатолієм Гайворонським на чолі, не забажав цього, м’яко кажучи, розгледіти.

І почала Асоціація свою невідступну і наполегливу, але тривалу боротьбу за правду і справедливість. За те, щоб Леонов був викритий і покараний за свій суддівський злочин. За співучасть в захопленні ФГ «Дар» і знищенні селянської сім”ї, яка напрочуд успішний  і авторитетний серед селян Попасного «Дар» створила і яка ним володіла – отак буде точніше. І відповідатиме неймовірно сумній дійсності.

Боротьба тривала довгих майже сім літ. Аж поки у квітні уже цього року «Фермер Придніпрв’я» не помістив «сенсаційну» статтю «Суддю, який благословив рейдерську розправу з фермерською родиною Дарадуд із Попасного, посадили на 11 років". В тюрму, звичайно. На нари. Громадськість Дніпра і області, повідомляли ми, сколихнула резонансна звістка: арештовано колишнього суддю Бабушкінського районного суду Андрія Леонова. Вищий антикорупційний суд України визнав його винним у вимаганні 30 тисяч доларів. Таку ціну він призначив за своє навмисне кривосудне рішення на користь майже навіжених рейдерів успішного фермерського господарства. Пан Леонов устиг отримати готівкою половину названої суми, а замість другої – 11 років позбавлення волі.

Отож Андрія Анатолійовича врешті-решт покарали майже на повну котушку. По ділу – погодьтеся. В чому, повторюємо,  заслуга обласної Асоціації фермерів та приватних землевласників. Одначе про гучний вирок перш за все тут на повен голос повідомила, а радше доповіла селянам Дніпропетровщини, якщо й не  похвалилася перед ними, обласна прокуратура. Звичайно, вирок ще в силу мав вступити, позаяк ніхто не сумнівався, що Леонов подасть апеляційну скаргу, аби бодай хоч трішки вкоротити собі термін ув’язнення. Та навздогін докинули, що викрутитися катюзі не вдасться. Справедливість взяла верх і дійсно заслужена кара знайшла, даруйте, свого антигероя. Більше того, сповіщалося, що засудженого було арештовано безпосередньо у залі суду.

А щойно ми дізнаємося геть приголомшливу новину: Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду оголосила у розшук… «колишнього суддю Бабушкінського районного суду міста Дніпро Леонова Андрія Анатолійовича». Ось так і не інакше. Хоч Вищий антикорупційний суд 27 березня 2023 року, виносячи свій суворий же вирок, до вступу його у законну силу залишав пану Леонову «запобіжний захід у вигляді тримання під вартою». Тільки от тепер навздогін з’ясовується щось таке, чого ну ніяк не повинно було бути. А саме: «ОСОБА_8 (Леонов – Авт.) під час проголошення вироку у судовому засіданні присутній не був». І далі в ухвалі про привід (розшук) обвинуваченого читаємо: «Конверт із копією вироку, який направлявся ОСОБІ_8 за її адресою реєстрації, повернувся без вручення». І насамкінець як грім серед ясного неба: «Проте у розшукових сервісах МВС дані екс-судді Леонова відсутні».

Зрозуміли? Леонов і під час вироку ВАКСу в залі настільки грізного суду не перебував, і тепер безслідно щез, пропав, як його і не було. І в Міністерстві внутрішніх справ сном-духом не відають, де він може бути. Тобто й не звісно, де його шукати. А я зараз і не розумію, хоч ви мене убийте, як таке могло бути. Як так могло статися, що без Леонова Леонова, виявляється, судили-оженили, нині Апеляційна палата все того ж ВАКСу розглядає його апеляційну скаргу на грізний і справедливий вирок, чим переймається винятково адвокат Леонова, а самого Андрія Анатолійовича то давно катма. А ви можете все це розумом своїм збагнути?

Екссуддя Кіровського суду Наталія Овчаренко

Я ж не розумію й того також, що мені тут у Дніпрі заходилися допомагати збагнути, неначе насправді все ж зрозуміло. Оскільки це така зараз правничо-судова практика в Україні. А аргументують не менш дивовижним аналогічним фактом, який стався знову ж таки у Дніпрі. Тут разом з Андрієм Леоновим «на час інкримінованих дій» оголосили у розшук і суддю сусіднього Кіровського районного суду Овчаренко Наталію Григорівну, 1959 року народження». Вона попалася на тому, що за неправомірну вигоду, себто за хабарі, «зловживаючи власним впливом, підбурювала працівників медичної сфери до видачі недостовірних листків непрацездатності» – іншими словами лікарняних. Ясно, що для її численних «клієнтів», які «цього потребували в інтересах уникнення покарань». 

За це знову ж таки ВАКС України позбавив Наталію Григорівну на 10 років волі. Тобто і вона має сидіти уже давно в буцегарні. Одначе натомість «розгляд апеляції захисника Наталії Овчаренко зупинено до її розшуку або надання відомостей про її місцезнаходження». Причому з нею ще дивніша халепа, оскільки «розшукується як психічно хвора або безпорадна особа, яка пішла з дому або спецзакладу органів охорони здоров’я».

Чи видали екс-судді з цієї причини листок тимчасової непрацездатності, ми можемо поцікавитися тільки з метою посміятися-покепкувати. Але якщо серйозно, то невже нас спонукають зрозуміти, що божевілля якесь, а не судове правове верховенство нині в Україні? Я тим паче й поготів не розумію, як таке може бути?


Поділитися текстом в мережах:
Репости вітаються !
>>> Підписуйтесь на нашу Фейсбук-сторінку
>>> Читайте нас в Telegram
>>> Підбірка новин сайту в GoogleNews
>>> Статті з газети Фермер Придніпров'я

Коментарі (0)


Новини ОТГ