«Я скіфським золотом курганним залишусь в пам’яті твоїй»

Сьогодні виповнюється 86 років з дня народження відомого українського археолога, історика, поета Бориса Мозолевського. Саме він подарував Україні і всьому світові знамениту нагрудну прикрасу скіфського вождя - Золоту пектораль.

Сьогодні наш сайт «Фермер Придніпров’я» пропонує Вам цитати із книги Бориса Мозолевського «Скіфський степ».

«Степ не може залишатися рівним, як стіл. Там, де це не заважає господарюванню, досліджені кургани слід знову насипати, а ті з них, у яких виявлено видатні поховання, перетворювати на музеї. Це наш священний обов’язок перед прийдешніми поколіннями».

«Деякі племена Скіфії, як повідомляє Геродот, займалися хліборобством, вирощуючи хліб навіть на продаж грекам, проте «власне скіфи» були номадами — скотарями-кочовиками, що пересувалися зі своїми отарами й табунами по країні в пошуках пасовиськ. Звичайно, ці перекочовування мали організований, строго регулярний характер і здійснювалися в меридіональному напрямі, на північ або південь — залежно від пори року “.

«За житла скіфам правили великі повстяні кибитки, в які вони впрягали іноді по кілька пар волів. У кибитках мешкали жінки, діти й старі. Усе життя чоловіків проходило на коні, недарма, ця тварина була у скіфів найулюбленішою. Біг коня символізував со­бою рух сонця. Скіфський цар Атей навіть якось сказав, що кінське іржання для нього дорожче від звуків флейти. Не дивно, що Атей сам чистив свого коня, з чого вкрай дивувалися зманіжені греки».

«Найбільшої могутності Скіфія досягає в IV ст. до н. е., коли могили степовиків з ’являються навіть на широті Києва. Це піднесення пов’язується з іменем славнозвісного царя Атея, який об ’єднав усі скіфські племена в єдину державу. Його влада поширювалася навіть на задунайські землі, де споконвіку жили фракійці. Проте таке просування на захід зумовило конфлікт між скіфами і зростаючою македонською державою».

«Називаючи скіфів наймудрішим народом на берегах Понта Евксінського (Чорного моря) і відзначаючи їхню нездоланність, Геродот писав:«...Жодному ворогу, що нападе на їхню країну, вони не дають врятуватися; і ніхто не зможе їх наздогнати, якщо тільки самі вони не допустять цього».

«Основну особливість країни скіфів, за Геродотом, становила рівнинність ландшафту при майже повній відсутності лісів”.

«Геродота дивувала пристосованість скіфів до степових умов. « Оскільки в Скіфії надзвичайно мало лісу, — пише він, — то для варіння м ’яса скіфи придумали ось що. Обідравши шкуру з жертовної тварини, вони обчищають кістки від м ’яса і тоді кидають в казани місцевого виготовлення (коли ті під рукою) ...Заклавши м ’ясо в казани, підпалюють кістки жертв і на них варять. Коли ж у них немає такого казана, тоді все м ’ясо кладуть в кендюхи тварин, підливають води і знизу підпалюють кістки. Кістки чудово горять, а в кендюхах вільно вміщається обчищене від кісток м’ясо. Таким чином, віл сам себе варить, як і інші жертовні тварини».

«Дивуючись вмінню скіфів брати від степу все необхідне, історик із захопленням вигукував:«Як же такому народові не бути нездоланним і неприступним?»

«…Саме нижче дніпровських порогів по обидва боки від ріки було виявлено найбільші зосередження курганних скіфських могиль­ників, що налічують десятки, а можливо й сотні тисяч могил. Тут стояли й велетенські курганні насипи, справжні степові піраміди,найбільші з яких — Олександрополь, Солоха і Чортомлик — сягали заввишки близько18—21 метра і, безперечно, були споруджені над гробницями володарів великого скіфського царства. Розкопки цих пам’яток принесли нашій археології світову славу”.