Я ВІРЮ В ПОТЕНЦІАЛ УКРАЇНСЬКОЇ ЗЕМЛІ І ТИХ, ХТО НА НІЙ ПРАЦЮЄ

Вже стало доброю традицією на порозі нового року підбивати підсумки прожитого, зробленого і загадувати плани на майбутнє.

Яким був 2024 для фермерів Дніпропетровщини, і чого вони чекають від 2025-го, про це в інтерв'ю з головою Конгресу фермерів та приватних землевласників Дніпропетровської області Анатолієм Гайворонським.

– Анатолію Івановичу, як би Ви оцінили рік, що минає, які хороші події він приніс для аграріїв області, і що засмутило?

– Рік видався непростим. Ну хоча б тому, що третій рік поспіль нам доводиться жити і працювати в умовах війни.

Почастішали ворожі прильоти в прифронтові райони області, і нашим фермерам довелося виходити в поле навіть з ризиком для життя.

Особливо гостро це відчули на собі аграрії Апостолівського, Нікопольського, Криворізького, Павлоградського районів. Тривожні настрої у фермерів Межівщини, яка тісно межує з Донеччиною.

Загострилась ситуація на Покровському напрямку, і цьогорічний врожай наші фермери збирали під звуки вибухів.

І хто скаже, що бути фермером сьогодні безпечно і просто?

Як на мене, наша професія стала в один ряд з військовою, тільки на мирному фронті! Мене вже не дивує, що залишились лише особливо сміливі, витривалі, морально стійкі й патріотично свідомі.

Голови фермерських господарств, особливо прифронтової зони, вже не приховують, що шукають шляхи, куди можна безпечно евакуювати техніку, насіння, зерно.

Чи могли ми, люди мирної професії, навіть подумати про таке ще декілька років тому?

Сьогодні фронт зовсім близько.

– Цього року і погода не балувала...

– Ранні заморозки змінились немилосердною засухою, а в деяких районах перший дощ пішов аж на початку жовтня!

Тобто пекло все літо, про який урожай можна говорити?

Багато моїх колег зазнали колосальних збитків, бо, приміром, така стратегічна культура, як ріпак, у багатьох господарствах вимерз, кукурудзу взагалі довелося пересівати.

Не дивно, що ця ситуація штовхнула багато фермерських господарств до боргової ями – кредити, які брали на посівну, віддати нічим.

Це означає, що більшість з них не зможе перекредитуватись на наступну посівну, а отже, вчасно відсіятись.

Питання – хто годуватиме Україну і українців?

Вважаю, що в цій ситуації своє вагоме слово повинна сказати держава й надати фермерам безвідсоткові кредити. Адже на кону не що-небудь, а продовольча безпека України.

Не буде фермера – не буде України!

– Я знаю, що весь рік Ви не переставали говорити про ще одну болючу проблему – кадри на селі.

– Так, це як ніж у серце!

Приміром, цього року я сам сідав за кермо комбайна, тракториста теж вдень з вогнем не знайдеш! Це справжня біда!

Знаю, у багатьох фермерських господарствах за кермо техніки сіли самі голови, замість того, щоб вирішувати проблеми забезпечення й збуту. Та, виявилося, що навіть вони можуть бути мобілізовані, а законодавство щодо цього весь час змінюється.

Не розумію, чому не можна автоматично закріпити норму закону про бронювання голів фермерських господарств.

Де ви бачили господарство без керівника, і до чого ми прийдемо?

До повної анархії і безладу! Тільки цього нам не вистачало в умовах війни.

– Невже за весь рік не згадаєте нічого приємного?

– Чому ж?

Вперше за всю історію біля поняття «сільське господарство» з'явилося слово «розвиток».

Про це заговорили на державному рівні й на рівні нашої області. Приміром, на Дніпропетровщині створили обласну комісію, яка в переліку завдань і заходів Комплексної програми підтримки агропромислового комплексу Дніпропетровської області у 2025–2029 роках включила в програму підтримку тваринництва і розвиток сімейного товарно-молочного виробництва, які мають бути створені за ініціативи голів громад.

Позитив бачу у цьому неабиякий – це нові робочі місця на селі, наповнення місцевих бюджетів, нарешті, забезпечення нас, українців, якісною і власною молочною продукцією.

Дійшло до абсурду! Полиці магазинів тріщать від асортименту молочних товарів, а власного, виробленого в Україні, там одиниці. Та й де ви побачите живу корову, що мирно пощипує травичку на пасовищі?

Тоді звідки ті сири і молоко? Що їдять наші діти, майбутні козаки, які писатимуть портрет України?

Другий важливий напрямок – садівництво.

Це доволі затратна галузь, яка потребує чималих капіталовкладень і допомоги держави. Без пільгових кредитів і грантових програм фермеру навіть середньої руки не обійтися.

Приміром, спеціальна машина, яка сортує яблука, робить 28 (!) фото одного й того ж яблука, коштує п’ять мільйонів доларів! Покажіть мені хоч одного фермера, якому під силу її купити самотужки за власні обігові кошти.

Ось чому наші магазини завалені польськими, голландськими яблуками, немов з обкладинки глянцевого журналу, а наші, українські, що красивого товарного виду не мають, ніде не беруть. Хоча смакові якості українських яблук нічим не гірші.

Вважаю, що держава повинна обмежити ввіз імпортної продукції й тим самим захистити власного товаровиробника.

Пам’ятаєте ситуацію на польському кордоні, коли наші колеги, польські фермери, висипали українське зерно?

Так, ситуація неприємна, але я можу їх зрозуміти – вони боролися за власне місце під сонцем, за ринок збуту.

Чому ж не боремося ми?

Проти тієї ж податкової системи, яка знімає з нас останні штани.

Окрім основних податків, які весь час ростуть, фермери ще змушені платити 2–3 % ПДВ з кожної операції з продажу вирощеної продукції, й тим самим ще більше ускладнювати своє матеріальне становище. Тим паче, подібні вимоги податкової абсолютно незаконні й не підкріплені жодним нормативним актом!

Один з наших фермерів, голова досить успішного господарства, спробував не заплатити ці відсотки, і що ви думаєте? Система автоматично занесла господарство в статус ризикованих, а значить, позбавила можливості щось купувати чи продавати.

Півроку-рік такого саботажу – і будь-яке господарство, навіть цілком успішне, опиниться на порозі банкрутства.

А чого варті непомірні штрафи за будь-яке, навіть найменше, порушення, нічим не обґрунтовані перевірки?

Державі у цей нелегкий час треба повернутися обличчям до тих, хто годує Україну і українців.

І тут я не можу змовчати про ще одну, досить відчутну для нас проблему – ліцензування паливно-мастильних матеріалів.

Приміром, ви у своєму господарстві маєте ємність для зберігання пального на п’ять тонн. Це означає, що ви не можете зберігати ні сім, ні п’ять з половиною тонн, інакше заплатите штраф до 500 тисяч гривень.

Але ж треба врахувати, що зараз Україна знаходиться у стані війни, і низка логістичних, економічних, фінансових питань постала з подвоєною силою. Звичайно, фермерам не під силу їх вирішити, потрібне втручання держави, на законодавчому рівні прийняти й прописати закони, які б дозволили нам працювати на повну, а не виживати.

Українська делегація на Міжнародній виставці у м. Салоніки (Греція)

Я щиро вірю у величезний потенціал української землі і силу тих людей, які на ній працюють.

Бо так мало залишилося тих, хто вміє сіяти хліб, і все більше стало тих, хто тягне все у пельку, як писала наша українська поетеса й патріотка Ліна Костенко.