Як Григорій Шамрицький створив успішне фермерське господарство

Сільське господарство — це не лише рослинництво та тваринництво, але й бізнес, що потребує стратегічного мислення та вміння адаптуватися до змін. Як створити успішне фермерське господарство з нуля? Які виклики доводиться долати сучасному аграрію? Про свій шлях від найманого працівника до власника компанії з земельним банком у 1300 га, роль громадських організацій в аграрному секторі та плани на майбутнє розповідає Григорій Шамрицький, керівник фермерського господарства та співзасновник Конгресу фермерів Полтавщини..

🌱 Від Полтавщини до Фінляндії і назад

— Григорію, розкажіть про ваш шлях в аграрний бізнес. Як все починалося?

Народився я на Полтавщині в багатодітній родині, де було восьмеро дітей. Змалку доводилося багато працювати: доглядали господарство, мали корів, свиней, гусей, обробляли півтора гектара городу. Після школи вступив до Національного університету біоресурсів і природокористування, де вивчав зоотехнію.

Ще з дитинства я любив коней, тому й обрав цей напрямок. Після університету поїхав до Фінляндії, де працював на тваринницькій фермі. Спочатку планував заробити на автомобіль і повернутися, але залишився на кілька років — набирався досвіду, вивчав європейські підходи до ведення бізнесу.

— Що найбільше вразило вас у фінському підході до ведення сільського господарства?

Передусім – ставлення людей до праці. У Фінляндії 80-річний власник ферми прокидається о 4-й ранку і працює нарівні з усіма. Там немає такого, що “я вже заробив достатньо, можна відпочивати”. Люди працюють все життя. Друге — чесність і патріотизм. Фіни готові платити 40-60% податків зі свого бізнесу, бо хочуть, щоб їхня країна була заможною.

Ще запам’яталася одна розмова: ще у 2008 році фіни казали мені, що росіяни — загарбники, що питання часу, коли вони знову нападуть. Фіни пишаються тим, що служать в армії, щоб бути готовими захищати свою країну. Ми, українці, на жаль, зрозуміли це лише у 2014-му.

🌱 Становлення власного бізнесу

— Коли ви повернулися до України та як розпочали власну справу?

Повернувся я з Фінляндії, бо зрозумів, що досяг там “стелі” кар’єрного зростання. Мене запросили на посаду помічника генерального директора в компанію “Райз”. Згодом працював головним зоотехніком в іншому господарстві, де займався реорганізацією та модернізацією тваринництва.

У 2016 році прийняв рішення розпочати власну справу. Пам’ятаю фразу, яка стала для мене визначальною: “Краще бути головою мухи, ніж хвостом слона”. Маючи на той момент службовий автомобіль, хорошу зарплату та стабільність, я все ж зважився на ризик. Почав з 57 гектарів землі для ведення фермерського господарства і ще 4 гектари, які раніше оформив на себе та дружину.

— Як вам вдалося збільшити земельний банк до 1300 гектарів?

Коли почали наділяти землею атовців, до мене стали звертатися хлопці з питанням, як оформити ці 2 гектари. Я допомагав з усіма документами, оплачував проєкти, які коштували від 5 до 10 тисяч гривень за кожен. Загалом допоміг близько 200 бійцям, які потім здавали цю землю мені в оренду. Так ми масштабувалися протягом трьох років.

Паралельно брали участь в аукціонах, але там дуже складно і дорого. Поступово почали приєднуватися й пайовики, які бачили, що ми серйозно працюємо, купуємо техніку, створюємо робочі місця.

— Які основні напрямки діяльності вашого господарства сьогодні?

Зараз ми зосереджені на рослинництві. Перші роки ми купували стару техніку — старі Т-150, оприскувачі, сівалки. Але з часом зрозуміли, що це неефективно, адже техніка завжди ламається в найнепідходящий момент — не коли стоїть на базі, а коли треба сіяти чи обробляти поля.

Тому поступово почали оновлювати технічний парк. Зараз активно впроваджуємо інноваційні рішення: системи точного землеробства, автопілоти, датчики. Нещодавно придбали навантажувач, без якого тепер не уявляємо роботу. До війни планували розвивати тваринництво, навіть знайшли ферму з доїльним залом, але ці плани довелося відкласти.

🌱 Громадська діяльність та об’єднання фермерів

— Ви є співзасновником Конгресу фермерів Полтавщини. Розкажіть, як виникла ця ініціатива?

Все почалося з того, що до мене часто зверталися фермери з питаннями: як створити фермерське господарство, де взяти зразки договорів для пайовиків, як отримати державну підтримку. Я консультував усіх, але з часом це стало забирати надто багато часу.

Якось, спілкуючись з колегами за кавою, ми вирішили створити громадську організацію, яка б допомагала фермерам на місцевому рівні. Спочатку зареєстрували її як Асоціацію фермерів, але згодом, коли до нас почали приєднуватися господарства з сусідніх районів, перейменували на Конгрес фермерів Полтавщини.

Сьогодні це вже понад 50 фермерських господарств, ФОПів та ТОВів. Ми маємо офіс і менеджера, який допомагає фермерам оформлювати документи на державну підтримку, надає консультації. Нещодавно, наприклад, подавали заявки на отримання 4000 гривень на гектар для малих фермерів.

— Якими ви бачите основні проблеми малих фермерів в Україні сьогодні?

Один з головних викликів під час війни — це бронювання. Фермери, які мають до 500 гектарів, не відповідають критеріям критичності, тобто не можуть отримати бронювання. При цьому, якщо фермер, який самостійно обробляє свої 100 гектарів, піде на фронт, цим господарством нікому буде займатися.

З одного боку, держава підтримує малих фермерів, надаючи допомогу в розмірі 4000 гривень на гектар для господарств площею до 120 гектарів. З іншого — не дає їм можливості забронюватися. Саме тому важливо об’єднуватися і відстоювати свої інтереси.

— Яку роль, на вашу думку, повинні відігравати громадські організації в аграрному секторі?

Вони мають бути голосом фермерів, здійснювати законний лобізм. У всіх цивілізованих країнах є потужні лобістські організації, які відстоюють інтереси аграріїв.

В Україні, на жаль, немає єдності. Є різні асоціації, спілки, але вони часто існують під конкретних політиків чи для конкретних цілей. Нам потрібно об’єднуватися, формувати спільні позиції щодо важливих питань і спільно їх відстоювати.

🌱 Політика та бізнес

— Ви балотувалися на посаду голови громади від партії “Слуга народу”. Чому вирішили піти в політику?

Я завжди вважав, що щось змінювати в країні можна, лише займаючи певну посаду або будучи депутатом. Хоча потім частково розчарувався, коли побачив, як депутати просто піднімають руки за рішення, не ставлячи запитань.

Балотуватися від “Слуги народу” вирішив, бо на той момент люди обрали президента, і він формував свою вертикаль. Між ким було обирати? Між тими, хто довів країну до нинішнього стану? Це ж одні й ті самі люди 30 років.

— Як ви вважаєте, чи варто підприємцям йти в політику?

Я переконаний, що в політику мають йти люди, які чогось досягли у своєму житті. Якщо ти показав, що можеш керувати бізнесом, створювати робочі місця, платити податки, то тобі можна довірити більше. Якщо людина вміє дати лад тисячі гектарів землі чи керувати сотнями працівників, то вона здатна показати результат і в політиці.

Але політична діяльність створює певний дискомфорт для бізнесу. Якщо ти критикуєш владу, то на тебе можуть тиснути через бізнес. Проти тебе пишуть звернення до прокуратури, в інтернеті працюють десятки ботів, які поливають брудом.

🌱 Плани на майбутнє

— Які ваші плани щодо розвитку господарства?

Ми продовжуємо модернізувати наш технічний парк. Нещодавно домовилися про встановлення ще одного автопілота на техніку. Плануємо впроваджувати нові технології точного землеробства, які дозволяють економити ресурси та підвищувати врожайність.

Ми також подали заявку на грант для встановлення сонячних панелей на наших об’єктах — складах, тракторній бригаді. Це дозволить нам зменшити витрати на електроенергію та стати більш енергонезалежними.

У довгостроковій перспективі все ж хотілося б повернутися до ідеї розвитку тваринництва. Але це потребує значних інвестицій, тому ми відклали ці плани до кращих часів.

— Ви згадували про свою любов до коней. Чи не хотіли б розвивати конярство?

Конярство в Україні наразі не є прибутковим бізнесом. Для його розвитку потрібна законодавча база, зокрема закон про тоталізатор, який є в усіх цивілізованих країнах. Без цього конярство в Україні буде занепадати.

При цьому в нас є інфраструктура — конезаводи, іподроми. До війни в Україну з Європи привозили коней на утримання, бо в нас це було значно дешевше. Але без відповідного законодавства галузь не розвиватиметься.

— Що вас мотивує продовжувати справу в Україні, коли багато підприємців виїжджають за кордон?

Я не хочу їхати за кордон. Розумію, що продавши господарство в Україні, міг би забезпечити себе і дітей на все життя десь у Європі. Але Україна — це значно потужніший майданчик для самореалізації.

Мене мотивує бажання бути успішним і корисним. Приємно бачити, як мої працівники, які приходили до мене пішки або на старих “Жигулях”, через кілька років пересідають на Opel чи Volkswagen. Коли приїжджаєш на базу і бачиш ряд нових автомобілів механізаторів — це дає більше задоволення, ніж купівля нової машини для себе.

Я вірю, що якщо в України зміниться підхід до політики і політиків, у нас буде колосальне, величезне, надєвропейське, багате майбутнє. І я хочу бути частиною цього майбутнього.

Дивіться повне інтерв’ю на каналі AGROSPHERA