Досвід дослідження родоводу та роботи з архівами

Досвід дніпрянки, яка чотири роки досліджує свій родовод.

04.04.2025  Місто річка + "ФЕРМЕР ПРИДНІПРОВ"Я"

Дніпрянка Аліса Хаустова вже понад 4 роки займається вивченням свого родоводу. Вона ретельно збирає інформацію, працює з архівами та здала ДНК-тест. За цей час вдалось дізнатись імена та прізвища предків, їхні пересування країнами та навіть – розкопати правдиву історію життя прадіда, який вважався «ворогом народу» в СРСР.

У цьому тексті Аліса описала свій досвід вивчення коріння: розповіла про перші кроки, які має зробити людина, яка хоче більше дізнатись про свою сімʼю.

Далі – пряма мова Аліси Хаустової.

Цікавість до роду

Рано чи пізно багато хто з нас ставить собі запитання: хто були мої предки? Де їхні корені? Чим вони жили?

Ще з дитинства мене це цікавило, але в родині про минуле згадували не часто. Це була мрія «на потім», поки я не усвідомила, що бабусі вже 84 роки, і якщо не почати зараз, часу може не вистачити. Було страшно, адже не було жодного досвіду, тому я просто взяла блокнот і почала розпитувати бабусю про її сестер, братів, батьків. Я просила згадати всі дати, цікаві історії, місця поховань – усе, що могло допомогти скласти загальну картину.

Аліса Хаустова. Фото: надано Алісою

x

Аліса Хаустова. Фото: надано Алісою

І ви не повірите, але з’ясувалося багато цікавого. Бабуся розповіла мені історії, яких раніше ніколи не згадувала, хоча ми багато часу проводили разом.

Репресований прадід Петро

Так я дізналася, що мій прадід Петро був репресований радянською владою. Лише через багато років архівні документи допомогли бабусі з’ясувати справжні причини, через які його «забрали».

Під час війни прадід був змушений співпрацювати з німцями – його висунув голова села, а односельці підтримали голосуванням. Але завдяки цій співпраці прадід заздалегідь знав, за ким прийдуть вранці, і попереджав ці сім’ї, а також допомагав партизанам. Це тривало недовго – його швидко «здали», прадід потрапив до німецького концтабору в Нікополі, а звідти був вивезений до Німеччини. Родина думала, що він просто відступив разом із німцями.

Після війни прадід повернувся в село, але односельці підтвердили його співпрацю з німцями (хоча самі ж його обрали). Наступного дня його арештували та присудили 15 років каторжних робіт у ГУЛАГу, у Воркуті.

Фото: надано Алісою

x

Фото: надано Алісою

Все життя бабуся Люся соромилась того, що була донькою «ворога народу». Вона приховувала це навіть від найближчих, бо не знала, куди татко зник під час війни. І чи справді не зрадив?

Попри те, що радянські часи давно минули, бабуся весь час мовчала. Для мене ж це не просто частина сімейної історії, що відображає політичні та історичні події, а справжній скарб для дослідника. Бо якщо людина потрапила в бюрократичну машину – про неї легше знайти документи.

Не просто пошук імен

Ця подорож доволі довга. З 2021 року я поступово опитую бабусю та інших родичів і щоразу знаходжу нові деталі. Інший цікавий випадок – моя тітка. Вона знала, що мені потрібна будь-яка інформація, але не згадала, що має свідоцтво про одруження, фотографії моїх прабабусі, прадіда і навіть прапрабабусі!

Це ще раз доводить: наші родичі часто не усвідомлюють цінності тієї інформації, якою володіють. Тому я часто кажу, що треба бути наполегливим слідчим.

Фото: надано Алісою

x

Фото: надано Алісою

У 2024 році вирішила підходити до справи ґрунтовніше: досліджувати документи, робити ДНК-тести, звертатися до архівів у різних регіонах. Це відкриває ще більше запитань, які стосуються не лише родини, а й історії міст та епохи загалом.

Досліджуючи свій рід, я зрозуміла, що це не просто пошук імен – це подорож у минуле, яка допомагає краще усвідомити себе. Кожен знайдений документ, кожна почута історія додає фрагмент до мозаїки мого життя. Ці розмови дають відчуття ґрунту під ногами, національної свідомості та надихають жити далі. Якщо наші предки змогли вистояти перед труднощами, війнами та втратами, то й ми впораємось.

Перші кроки у дослідженні родоводу або пам’ятай: усі щось знають

Ось кілька порад, які допомогли мені:

1. Почати з розмов.

Перший і найважливіший крок – поговорити з рідними. Бабусі, дідусі, батьки, тітки та дядьки можуть поділитися унікальними спогадами та розповідями, які не знайдеш в архівах. Записуйте імена, дати народження, місця проживання, рід занять – усе, що вони пам’ятають. Питайте з різних боків, змушуйте їх пригадувати навіть незначні для них моменти, уявіть собі слідчим. 

Наприклад: як називали в сім’ї одне одного, про традиції, віросповідання, географічні об’єкти та їхні назви тоді та зараз, де жили/хрестилися/народилися (дуже часто це різні місця), назва установ та організацій, де працювали, чи вміли писати та читати, про яких родичів згадували чи до кого їздили…

Прадід з прабабусею. Фото: надано Алісою

x

Прадід з прабабусею. Фото: надано Алісою

Пам’ятайте, що рідні знають більше, ніж самі думають. Думаю, що йти від більшого до меншого – коротший шлях. Осягніть великий масив інформації про всіх, кого згадує ваш родич, а вже потім повертайтеся та уточнюйте деталі. Використовуйте диктофон.

1. Переглянути сімейні документи та фотографії.

Свідоцтва про народження, шлюб, паспорти, військові квитки, старі листи

– усе це може дати багато підказок. Наприклад, місце народження предків може підказати, в якому архіві шукати інформацію далі.

Не забувайте сканувати документи та зберігати в різних місцях та форматах.

Військові архіви – якщо в родині були військові, можна знайти їхні справи, нагородні листи та інші документи. Запити можна подавати особисто або онлайн (якщо архіви мають цифрові каталоги).

1. Використання ДНК-тестів

Вони допомагають:

• Визначити умовне географічне походження предків і їхню етнічну приналежність. Зазвичай у представників України простежується поєднання східноєвропейських, балканських і балтійських коренів. Ця функція ДНК тесту лише додаткова та мотиваційна, бо ви не знайдете підтвердження, що ви – на 90 % українець. 

Якщо ваші родичі залишаються на окупованих територіях, але в них є можливість піти в фотосалон – відправляйте робити скани та одразу просіть надсилати все на електронну адресу.

1. Робота з архівами.

Наступний крок – звернення до архівів. Ось кілька ключових установ:

Державні обласні архіви – тут можна знайти метричні книги, списки виборців, переписи населення. РАЦСи (відділи реєстрації актів цивільного стану) – зберігають записи про народження, шлюби та смерті (зазвичай за останні 75 років).

Скрін наданий Алісою

x

Скрін наданий Алісою

• Знайти можливих родичів у базах ДНК. Якщо ваші далекі родичі здавали такий тест, то ви зможете знайти одне одного. Це дуже корисно, коли заходиш в глухий кут і не знаєш, де шукати інформацію далі.
• Підтвердити або спростувати родинні легенди. Можливо ви приписували себе до етнічності, яка взагалі немає до вас стосунку. Щоб ваші дані були більш точними, краще, щоб тест здав найстаріший родич.

Сьогодні є багато компаній, що пропонують такі послуги (Ancestry, MyHeritage тощо). Мій досвід був з MyHeritage, на сторінці в інстаграмі можна знайти інструкцію, як замовити тест та як його правильно зробити. Нині я очікую відповідь від лабораторії.

Фото: надано Алісою

x

Фото: надано Алісою

Які проблеми з вивчення родоводу були та що треба врахувати?

1.Втрачені документи.
Багато церковних метричних книг були спалені, як і частина архівів під час Другої світової війни. Через це доводиться шукати додаткові джерела інформації: далеких родичів, спогади сім’ї, згадки в інших документах.

2. Переселення та еміграція.
Родичі часто переїжджали: то їхали, то поверталися. Не завжди зрозуміло, де пари познайомилися, де вступили в шлюб і де народжували дітей. Типове життя XX століття. 

Багато документів зберігається в архівах РФ, зокрема, дані про мешканців Кубані та інших територій, що історично були частиною України. Засекречені матеріали, особливо про військових, теж залишилися в Москві й не передавалися в Україну.

Прадід. Фото: надано Алісою

x

Прадід. Фото: надано Алісою

3️. Обмежений доступ до архівів.
Якщо ви маєте мало інформації про родича або ваш діапазон пошуку перевищує 1-2 роки, архіви можуть відмовити у пошуку. У такому разі вас, найімовірніше, запросять самостійно працювати в читальній залі. Те саме стосується випадків, якщо ваш родич був співробітником великого заводу, наприклад, Дніпровського металургійного (Брянський завод/завод Петровського).

Всі запити до українських архівів я робила через електронну адресу, термінів отримання відповіді на запит не порушували, але могли відмовити в пошуках. Кожен архів має свою специфіку роботи, яка залежить від співробітників та внутрішніх статутів. В інші міста не їздила, ходила лише до Дніпровського обласного архіву, тому що не могла сформувати конкретний запит та розраховувала на вдачу. Досвід був непоганий, люди доброзичливі, але це та сама держмашина.

Дуже раджу відвідати Дніпровський архів особисто: якщо у вас є єврейське коріння, там збереглося багато інформації. 

Прабабуся. Фото: надано Алісою

x

Прабабуся. Фото: надано Алісою

4. Розподіл архівів між областями та відсутність єдиної бази.
Кожен РАЦС має свою базу даних, а державні архіви поділені за областями. Через це навіть якщо родичі народилися, одружилися або померли в різних місцях, інформацію доведеться збирати по частинах, звертаючись до архівів у різних регіонах. 

Якщо у відповіді на запит вам відмовляють у пошуках, єдиний варіант – їхати особисто та працювати з архівними матеріалами на місці. Це одна з основних проблем у дослідженні родоводу в Україні, адже єдиної електронної бази немає.

Зараз архівні матеріали збираються на платформі Familysearch.

5. FamilySearch – це один із найбільших безкоштовних онлайн-ресурсів для дослідження генеалогії. Але треба враховувати недоліки: 

Українські записи представлені фрагментарно, переважно це метричні книги, переписи та міграційні документи. Багато записів ще не проіндексовані або відсутні.

Фото: надано Алісою

x

Фото: надано Алісою

Деякі записи були індексовані англійською транскрипцією або мають помилки через нерозпізнавання кирилиці.

Через політику СРСР багато документів з XX століття або засекречені, або зберігаються в державних архівах РФ, доступ до яких обмежений.

Хто, якщо не ви? 

Дослідження власного родоводу – це як розплутування детективної історії. Я дізналась багато несподіваного: від зміни прізвищ рідних до їхніх подорожей та місць проживання, про їхні характери, репресії, голод та інші історії.Також я багато читаю про місто Дніпро, щоб краще уявити життя частини родини тут та через що проходила сімʼя.

Це не просто пошук імен – це відчуття звʼязку з минулим, розуміння того, що історія твоєї сімʼї – частина великої історії країни та світу. Я вважаю, що я ще на початку і що попереду – багато роботи. Зараз я підтверджую та уточнюю через архіви дані, які мені дали мої родичи, щоб через ці документи мати зачіпки до інших даних.

Фото: надано Алісою

x

Фото: надано Алісою

Для багатьох генеалогія стає способом не лише дізнатися про рідних, а й підтримати зв’язок із тими, кого вже немає поруч. Це хобі, яке може подарувати сенс і допомогти відчути, що ти не один.  Можливо, ваші предки не були дворянами, можливо, вони не залишили по собі мемуарів чи великих справ. Але головне – це не статус і не освіта, а сам факт їхнього існування. Вони – частина вас, і вже тому їхні історії важливі.

Пошук може бути хаотичним, шлях до відповідей не завжди прямий, а іноді і зовсім здається, що їх немає. Але важливо робити хоча б щось. Життя працює так, що коли починаєш рухатися в якомусь напрямку – відповіді починають знаходитися.

Це як археологія: можна натрапити на скарби, а можна – на багнюку. Але навіть якщо ви знайдете лише клаптики історії, вони мають цінність, бо це – ваше. Знайдений запис у метричній книзі, забута сімейна легенда чи навіть просто фото з підписом – усе це робить історію вашої родини унікальною. Тож варто почати. Бо хто, якщо не ви?

Аліса Хаустова. Фото: надано Алісою

x

Аліса Хаустова. Фото: надано Алісою