За Україну не треба вмирати. За Україну треба жити і знищувати її ворогів...

   Це одна із улюблених приказок жителя Китайгорода, мужнього воїна, головного сержанта в/ч А1302 Збройних Сил України Федора Сідака (на фото справа). На жаль, була... Герой загинув у жорстокому танковому бою із російськими фашистами 23 квітня 2022-го, поблизу Великої Комишувахи Харківської області. Китайгород втратив у його особі справжнього Воїна Світла, який був відданий Україні до крайнього життєвого подиху. Навіть під військовий однострій Федір Адамович одягав вишиванку...

   В квітні 2014-го, після окупації Криму і Донеччини, Федір Сідак був мобілізований до лав ЗСУ одним із перших в Царичанському районі. Він відслужив у армії наприкінці існування Союзу і мав дефіцитну військову спеціальність командир танка. А після мобілізації служити довелося в батальйоні легендарної 93-ї ОМБр «Холодний Яр» майбутнього Героя України Євгена Межевікіна. Як пригадував Ф. Сідак, «Адам» вирішував усі питання життєзабезпечення бійців у вкрай важких умовах неоголошеної війни, воєнного стану:

- У нас було в рази менше танків і снарядів, порівняно з ордою. Перед кожним бойовим завданням Межевікін збирав командирів танків, ми продумували можливі ньюанси, обстежували місцевість. Доводилося і по-пластунськи повзати, намічали маршрути кожного танка і конкретні цілі для стрільби. Основна задача: вразити танки, БТРи ворога і не зазнати при цьому втрат своїх людей і техніки.

   Були і відчайдушні штурми, коли допомагали піхоті взяти ворожі позиції, все передбачити на війні неможливо. На ту пору Федір Адамович мав 44 роки життя і досвід будівельника, освіту за фахом отримав у Петриківському ПТУ. Допомагав бійцям правильно змонтувати опорний пункт, підтягував танком необхідні блоки тощо. Бійці шанували кремезного, розсудливого Федора Адамовича за щирість, товариську вдачу і готовність виручити у важку хвилину бою чи непростих воєнних буднів.

   Під час героїчної оборони Донецького аеропорту екіпаж Ф. Сідака утримував позиції біля легендарних Пісок. При періодичних ротаціях бійців до аеропорту його танк прикривав вогнем споряджені конвої. Федір Сідак був настільки мужнім і харизматичним воїном, що став одним із героїв відомого документального фільму «Я — війна». Ось його тодішня відповідь на питання: що треба зробити, аби війна пошвидше закінчилася?
- Як не важко, та я воюю з думкою, що колись помирюся з людьми, які взялися за зброю проти нас. Бо війну з Україною розпочали насправді не вони, а сусідня російська федерація. Її Верховна Рада України уже визнала агресором. Правду про це потрібно донести до всього світу і насамперед до всіх українців. Чим більш війна потаємна, тим довше вона триватиме. А ще нам в Україні потрібне розуміння, що від ворога, якою б овечою шкірою він не затулявся, треба відбиватися усіма засобами, і збройною рукою також. Сьогодні кожні картоплина і цибулина, привезені волонтерами на передові позиції, теж стріляють по окупантах, бо додають бійцям фізичних і духовних сил. Споконвіку на Русі завжди разом, єдиною лавою виходили назустріч ворогу, ніколи не показували наляканої спини. Щоб тут спокійно жили родини, сіяли хліб… Готуємося до війни – значить, буде мир.

        Війна змінює людей, духовність стає основною цінністю

   Після року бойових дій Федір Адамович демобілізувався. Повернувся в Китайгород до любої дружини Ольги Анатоліївни і доньок-школярок Олі і Марічки. Старший син Володимир на ту пору вже працював у Кривому Розі, де одружився і порадував батьків онукою Софійкою. Згодом Федір Адамович оприлюднив у соцмережах проникливі роздуми про пережиті будні війни:

- Ніхто не знає сьогодні, що з ним буде завтра… І я ще рік тому не міг навіть уявити, що мені, Федору Адамовичу Сідаку, батьку трьох дітей, доведеться захищати Вітчизну зі зброєю в руках. Війна змінює людей. Відбувається переоцінка цінностей. Матеріальне вже не цінується. На першому місці – духовність. Ти починаєш розуміти реально смак хліба, води, повітря, цінуєш кожну хвилину життя. На передовій ми навчилися співчувати, допомагати та підтримувати один одного, стали рідними. Відчуття дружньої підтримки, почуття справедливості, цінності життя – все це на війні сприймається по-особливому. Кожну хвилину там намагаєшся прожити гідно.

   Одразу після повернення з фронту Федір Сідак активно включився у волонтерський рух, бо добре знав усі потреби передової. Разом із Вадимом Тимощенковим із Царичанки, Валентином Гусаком із Могилева, Олександром Войтенком із Дніпра він десятки разів відвідав бойових друзів на фронті автомобілем із запасами продуктів, води, ліків, гуми для настилу долівки в бліндажах, буржуйок, посуду, теплих речей і маскувальних сіток. Все збирали і готували жителі Приорілля, Петриківки і Дніпра для допомоги воїнам ЗСУ.

- А найприємнішим подарунком для бійців завжди є дитячі листи, листівки, аплікації, різноманітні поробки, - пригадував Федір Сідак. - Щирі послання дітей зворушують вояків до сліз, бо нагадують їм про домівку. Це їх неабияк підтримує. Усі стіни бліндажів обвішані дитячими подарунками із побажаннями: «Ми вас чекаємо», «Вертайтесь живими», «Дякуємо вам за можливість навчатись під мирним небом». До сердечного щему зворушує і бабуся, яка зі своєї мінімальної пенсії постійно відкладає чомусь 27 гривень 50 копійок і ревно слідкує за тим, щоб я їх узяв для бійців.

      Федір Сідак живе у спогадах старшого і юного поколінь

    Згодом невтомного, патріотичного Ф. Сідака запросили на службу до Царичанського райвійськкомату. Вже як кадровий військовослужбовець він відбув іще одну річну каденцію на передовій у Донеччині, в рідній 93-й бригаді. За організаторські здібності командування призначило його старшиною танкової роти. Після повернення додому продовжив чимало часу приділяти вихованню юного покоління.

   Як почесний гість Могилівської філії-гімназії імені Михайла Логвина Федір Сідак в 2015-му розписався на шкільному національному прапорі. І пообіцяв привезти для шкільного музею з передової гільзи, осколки з «граду», понівечені в бою каску і котелок – живі артефакти сьогоднішньої російсько-української війни, що і зробив згодом. Діти побажали воїну-земляку здоров’я, перемоги і миру. Один із молодших учнів несподівано щиросердно вигукнув:
- Бажаю Вам безсмертя!
А старшокласник Андрій зізнався:
- Знаю, що нам не дадуть зброї, якщо москалі полізуть далі в Україну. То ми робимо арбалети, щоб хоч чимось відбиватися від ворога…
  Такі козацькі слова було приємно почути загартованому в боях воїну.

   А ось що "ФП" розповів колишній директор Рудьківської філії Китайгородського ліцею Григорій Продан:

- Федір Адамович запам’ятався мені енергійним, добродушним, великим оптимістом. Беззастережно вірив у молодь і добре майбутнє України, був взірцем батьківської працьовитості і доброзичливості. Фактично більшу частину робіт із оновлення шкільного музею історії — будівельні, штукатурні тощо — Федір Сідак виконав сам, уміло і надійно, до того ж безоплатно. Потім чимало артефактів війни привіз для музею із передової — шолом танкіста, гільзи від снарядів, осколки від рашистських «Градів» тощо. Постійно проводив зустрічі з дітьми в школі, в патріотичному дусі, розповідав їм правду про війну терористичної, підступної рф. Укріплював і зміцнював їхній непереможний козацький дух. В нашій школі навчалися обидві його доньки, на «відмінно», а дружина Ольга Анатоліївна працювала медсестрою. Федір Адамович був почесним гостем усіх наших заходів, діти його завжди слухали в абсолютній тиші. І доньки, Оля і Марічка, гідні свого патріотичного батька, тепер продовжують навчатися у вузі і коледжі Дніпра.

   Такі ж захоплені слова про Федора Сідака сказала і в. о. директора Царичанського Центру культури і дозвілля Олена Сульжик:

- Адамович був усміхненим, гостинним господарем своєї затишної садиби в Китайгороді, а ще напрочуд люблячим батьком. Його доньки навчалися музиці в Царичанці, на звітних концертах він намагався бути завжди. Щиро переймався долею української мови, долею юного покоління. Це була глибока, вдумлива натура. Дуже шкода, що такі Люди з великої букви віддають життя, аби рашистський чобіт не топтав українську землю.

   Федір Сідак знаходив час і для зустрічі і з дітьми Могилівського та Китайгородського ліцеїв. І до музеїв цих шкіл він теж привіз артефакти війни з передової. Щоб усі школярі знали, що «узькій мір» нічого, окрім загибелі або рабства, не несе українцям.

   А своїм землякам у Китайгороді він залишив чимало відремонтованих ним дахів і споруд, садибу "Клініки східної медицини "Урусваті", облаштованої ним в українському стилі. І власноруч збудовані красиві споруди каплички і колодязя «Святе джерело» біля підніжжя Калитви, які стали однією з родзинок Китайгородської громади.

   За тривале відстоювання територіальної цілісності України, мужність і героїзм в боях Федір Сідак нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни» 12 жовтня 2016 року, відзнакою президента України «За участь в АТО» 17 лютого 2017 року, орденом «За оборону Країни» Фонду оборони України, Хрестом Архістратига Михаїла «За відвагу» 3 грудня 2016 року, орденом «За мужність» ІІІ ступеня № 369 157 23 лютого 2023 року (посмертно).

   Для вшанування військового подвигу, виховання патріотичного духу молодого покоління, збереження національної пам’яті про тривалу, жорстоку війну з рф жителі вулиці Чкалова Китайгорода зібрали 11 січня підписи для перейменування її на вулицю Федора Сідака. Рідні Федора Адамовича дали письмову згоду на увічнення пам’яті їхнього чоловіка і батька в топоніміці громади. Завтра, 26 січня, депутати Китайгородської сільської ради розглянуть це клопотання на сесії. Вічна пам’ять і слава Федору Сідаку і всім полеглим українцям у битві зі скаженою «імперією зла», сердечні співчуття і шана їхнім родинам і побратимам.