Дорога ложка до обіду

У Новомосковську від давніх пір була вулиця Сігізмунда Леваневського,
російського льотчика-улюбленця йосипа сталіна, а відучора вона носить ім”я
Бориса Джонсона. Таке рішення ухвалила остання сесія міської ради.
Сьогодні зрозуміти це не тяжко: прем”єр-міністр Великобританії з-поміж
лідерів країн Європи чи не найпалкіше переймається нині долею та
потребами України, яка вимушена відстоювати власну волю та незалежність і
навіть право існувати у світі, відбиваючись від нав”язаної російськими
фашистами війни. Як сказав новомосковський міський голова Сергій Рєзнік,
тому ми й сприйняли за свою необхідність і честь назвати його ім’ям одну з
найдовших і наймальовничіших у нас вулиць. А раз так, то повернулися тепер
й поготів до відмови назв і інших, які так чи інакше були пов’язанні з
російською федерацією та їхньою столицею москвою. То вулицю московську
аж бігом перейменували на Маріупольську. З”явилася тут і вулиця
Волонтерська.
Але голосуючи за ці рішення, депутати міськради як наче спохватилися
і навперебій почали запитувати один одного, а чому треба терпіти, що місто
їхнє називається Новомосковськом? Це ж бо сьогодні як ганьба і «чорна»
мітка! Згадали, що вісім років тому «піднімалося» уже питання про
перейменування Новомосковська, однак чи то рішучості не вистачило і не
зважилися, чи голосів не набралося. Одні на цей раз вигукували, що обидно,
а інші, що прикро. Адже славне місто на Самарі засноване було ще
запорізькими козаками і якийсь час носило назву Самар та Самарчук, а потім
багато років поспіль його знали як Новоселицю. Це одне. А друге таке: в
Новомосковськ його перейменували ще в пору царської росії-імперії
незадовго після того, як було знищено козацьку Запорожську Січ. Не інакше,
що з метою, аби її й духу тут не лишилося. А знайте сьогодні і про те, що
тодішні нащадки гордих запорожців явно наперекір волі «руського духу»
зуміли затвердити сміливий і промовистий герб вимушеного
Новомосковська. У його нижній частині на малиновому фоні була зображена
зламана козацька шабля, нагадуючи таким чином про зруйновану московією
Запорожську вольницю-Січ і «знешкоджене» українське козацтво. Одначе на
верхній половині старого герба присамарського міста на її блакитному фоні
світилася восьмикінечка зірка, що сходила, піднімалася над горизонтом
уверх. Вселяла вона віру, що рано чи пізно відродиться славне козацтво у цих
краях…
А й справді, бути чи не бути тут козацькому роду? Сумніватися сьогодні
не приходиться: бути! От тільки і на цей раз депутати Новомосковської

міської ради сказали «а», а далі як духу їм забракло. Заговорили про те, що
повернути рідному місту давню його назву – справа надто тривала і забарна.
Рішення сесії буде замало, мовляв, доведеться питати згоди населення. І
звертатися далі до Верховної Ради. А які клопоти чекають тоді на городян?
Переоформлення усієї адміністративно-адресної документації і тому
подібного – уявляєте? Коротше, прийшли до висновку, що краще не
квапитися з козами на торг. Краще чекати «сприятливіших» нагод та часів. І
похапцем відклали «питання» у довгу-довгу шухляду. А шкода. Якщо
намірилися чекати до перемоги у війні з рашистами, як пояснюють тепер
навздогін своїй нерішучості, то навпаки перейменуванням наближали б її ще
реальніше. Ми так вважаємо. Це дійсно той випадок, коли дорога ложка до
обіду!