Є Й ТАКА ДУМКА: Хлібні місця для своїх - чи як інакше розуміти нинішню в Україні кадрову політику?

Тетяна ВАСИЛЕНКО - газета "СІЛЬСЬКІ ВІСТІ"

«В єдності сила народу,

Боже, нам єдність подай…», — пригадалися слова відомої пісні-молитви, з якою українці зазвичай звертаються до Всевишнього в темні часи.

Втім, нині влада вирішила об’єднати нас розчерком пера, згори, створивши міністерство національної єдності України. Причому всіх: і тих, хто у війну залишається в Україні, й тих, хто з різних причин уже майже прижився за кордоном… І що далі затягується війна, то менше українців хочуть повертатися додому — зовсім невтішна тут статистика. Одне слово, як у Шевченка: «А ми розлізлися межи людьми, мов мишенята»…

Затія з цим міністерством, як на мене, така собі: наче посада, приміром, «директора Чорного моря». Бо я не хочу й категорично не буду об’єднуватися з прокурорами — моральними інвалідами, із суддями, які, зокрема, з моїх податків перебувають на довічному грошовому утриманні по 100 тисяч гривень і більше щомісяця… Та й із хитрими співвітчизниками, які вдома здають житло втридорога вимушено переміщеним, а самі в Європі живуть майже задарма, отримуючи ще й виплати, поки громадяни, що залишились в Україні, воюють, працюють, у тому числі під обстрілами, викладають, лікують, відновлюють енергетичні об’єкти… Продовжувати?

Так, для бодай скільки-небудь справедливого миру потрібна єдність. Але ж ніхто не поспішає створювати той-таки уряд національної злагоди, а хіба для «верхів» ця проблема не актуальна? Виходить, єдність із високих трибун декларується тільки для «низів»? Ой, дограєтеся ви зі своїми «прожектами»!

Отож що саме робитиме відомство на чолі з Олексієм Чернишовим — велике питання. Дарма, що створили його шляхом перейменування Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій… До речі, на фінансування Мінреінтеграції в Держбюджеті-2025 передбачено 1,4 мільярда: виходить, тепер цю суму або збільшать, або… скоротять програми підтримки тих, кого жорстоко вигнала з рідних домівок війна.

А ось іще одна новина з «лави запасних». Добре відомий нашим читачам головний поштар країни Ігор Смілянський (той, що із майже 2-мільйонною місячною зарплатою) став… ким би ви думали? Урядовим уповноваженим із питань реформування митних органів!

«Я не йду з Укрпошти, продовжую виконувати обов’язки генерального директора, пришвидшувати посилки, зменшувати черги, будувати поштовий банк, ну і т.п. Ця робота на громадських засадах, я не буду отримувати компенсації за її виконання. Ну, спав до цього три-чотири години, але ніколи не знаєш, наскільки можна підвищити ефективність роботи», — «скромно» написав Смілянський. Словом, на городі бузина, а в Києві дядько… Та ще і який високооплачуваний дядько!

«Моя перша освіта — аудитор, я сертифікований аудитор і адвокат у США. Розуміюсь на миті, податках тощо… І про митницю я знаю немало», — пише далі Смілянський, обіцяючи не «піаритись», а робити роботу, принаймні кілька місяців поспіль. Та дай, Боже, нашому теляті вовка з’їсти! От лише в Америці на ідентичних посадах таких грошей, як в Україні, точно не заробиш. Хоч би ти й зовсім не спав, чоловіче!

«Вважаю, що потрібно вкладати у справу свою репутацію й намагатися зробити неможливе можливим», — ще одна сентенція від Смілянського. Тобто він усерйоз вважає, що має репутацію?! Ну напевно не в газетярів і не в наших читачів! Бо чи не в кожному номері «Селяночки» фігурують конкретні звернення передплатників та адреси, за якими просто не доставляють газету, яку люди передплатили за свої кревні. Бери, чоловіче, читай і терміново виправляй ситуацію! Ні, вишукуються нові претензії і до газетярів, і до передплатників: мовляв, не на тому місці в них поштова скринька висить…

Слушно сказав на одній із онлайн нарад колега зі Львівщини, що вже кілька десятиліть працює редактором: «Поки не було ваших, пане Смілянський, реформ, із доставкою все було гаразд. Якщо й траплялися поодинокі «проколи», то дзвінок редактора до керівника відділення виправляв ситуацію миттєво! Тепер ані відділень (особливо сільських), ані їхніх керівників».

Є так звані «територіальні менеджери», котрі від проблеми доставки газет такі ж далекі, як і їхній «генеральний». До речі, в Укрпошті він обріс іще кількома посадами: Смілянський ще й операційний директор, і директор із продажів та… продуктів.

Що це — узурпація влади на державному підприємстві чи «запасні аеродроми» на випадок втрати посади генерального? Бо від слова «пошта» небагато й залишилося, хіба назва… Наприклад, продавати газети вроздріб державне підприємство має намір відмовитись із 2025-го у переважній більшості своїх відділень.

«Із наступного року «Яворівський голос Плюс» у поштових відділеннях львівського прикордоння зі свічкою не знайдеш. Тепер на продаж — ембарго. Бізнес є бізнес, а на газеті навару нема, з нею лиш клопіт. Ліпше на пошті торгувати розмаїтим ширвжитком. Та й тим ще недоскороченим листоношам, аби життя медом не видавалося, торби консервами спакувати — най волочать»… — пише на своїй ФБ-сторінці багаторічна редакторка газети Люся Шубіна-Паневник.

Вочевидь, урядовці таки хочуть повного розвалу ще й на митниці. Бо ж їм наглухо позакладало вуха, і вони «не чують» журналістів, які калатають у всі дзвони і стосовно непрофесійності цього персонажа, й цілковитого провалу інформаційної складової під його керівництвом. Чому? Бо на хлібні місця потрібні виключно свої люди, поки міжнародні партнери нас щедро фінансують! А ви там собі хоч лоби порозбивайте, хоч горло надірвіть — і не побачать, і не почують.

                                     (Всеукраїнська селянська газета "СІЛЬСЬКІ ВІСТІ")