Кожен, хто безпосередньо б'є москву, - робить добре діло, - Ярослав Стецько

Мар'яна Шевелєва, "Український інтерес".

   Легендарний Ярослав Стецько (на фото справа) народився 19 січня 1912 року в Тернополі, що тоді належав Австро-Угорській імперії. Це людина, яка все своє життя присвятила справі національного визволення України та відродження її державності. Він став не тільки першим заступником провідника Організації українських націоналістів Степана Бандери, але й керівником уряду – Українського Державного Правління – та головою Антибільшовицького блоку народів.

   Батько Ярослава був священником і відійшов у засвіти, коли хлопець мав лише 11 років. З дитячих років Ярослав багато читав. Закінчив Тернопільську гімназію з відзнакою, після чого вступив на філософський факультет Львівського університету, водночас отримуючи освіту на юридичному факультеті Краківського університету. Саме за гімназійних і студентських років, як і багато інших українських юнаків у міжвоєнній Польщі, він долучився до українського визвольного руху:

   “Уже як гімназійний учень брав я участь у революційній діяльності. 1928 став членом підпільної націоналістичної організації молоді “Юнацтво”, якої завданням було націоналістично-революційне виховання молоді. Вона заправляла теж молодь до боротьби з окупацією, організувала саботування польських державних свят, які нам наказувано святкувати, як річницю створення польської держави, окупації Львова тощо”.

   Ярослав став членом Української військової організації (УВО), а потім і новоствореної Організації українських націоналістів (ОУН). Обидві організації керувалися полковником Євгеном Коновальцем. У лавах ОУН Ярослав редагував періодичні видання “Юнацтво”, “Юнак”, “Бюлетень Крайової екзекутиви ОУН на західних українських землях”. За свою проукраїнську діяльність був тричі заарештований польською владою. Пройшов через тортури (200 годин без сну в сидячому положенні), й зрештою засуджений до п’яти років ув’язнення, але відбув половину терміну і вийшов на волю за амністією.

   В 1940 році Ярослав Стецько підтримав Степана Бандеру, який утворив революційний провід ОУН (ОУН-Б). Став його заступником в організації.

   У червні 1941 року, вирішивши скористатися нападом Німеччини на Радянський Союз для відбудови Української держави, Стецько на чолі групи однодумців приїхав до Львова. Там були скликані Українські національні збори, які 30 червня проголосили Акт відновлення Української Держави й обрали Ярослава Стецька керівником уряду – Українського Державного Правління.

   Але поява незалежної суверенної України не входила в плани нацистських окупантів. Уже на початку липня вони заарештували Стецька й кинули до концентраційного табору Заксенгаузен під Берліном. Де він понад три роки, до вересня 1944-го, перебував у бункері загибелі “Целленбау”. Проте, як і ув’язнений Степан Бандера, відмовився відкликати Акт 30 червня 1941 року.

   У концтаборі здоров’я Стецька погіршало, він страждав на ревматизм, запалення суглобів, хворобу шлунка. Після звільнення утік від нагляду гестапо і поселився в Мюнхені. Наприкінці війни потрапив під наліт американської авіації, був серйозно поранений, але видужав.

   Після Другої світової війни Ярослав Стецько мешкав у Західній Німеччині. Очолив Організацію українських націоналістів революційну (ОУНР) та Антибільшовицький блок народів (АБН), який об’єднував представників півтора десятка поневолених націй, що мали за мету знищення більшовизму і дезінтеграцію Радянського Союзу. Домігся створення центрів АБН у країнах Південно-Східної Азії, Африки та Латинської Америки. Обіймав керівні посади у Світовій антикомуністичній лізі та Європейській раді свободи.

   Ярослав Стецько наполягав на необхідності об’єднання зусиль США і Західної Европи задля успішного протистояння Радянському Союзові. Мав особисті зустрічі з президентами США Річардом Ніксоном і Рональдом Рейганом, президентом Франції Шарлем де Ґоллем, канцлером ФРН Конрадом Аденауером. Написав низку ідейно-теоретичних праць (“Українська визвольна концепція”, “Міжнародне становище і українська справа”, “Бунт проти матеріалізму”, “Сила – головний аргумент проти Росії”).

   “Кожна поразка Росії – наш інтерес, кожне нове вогнище удару з Москвою нам доцільне. Не лякаймось “джерел неспокоїв”, чим їх більше, тим краще. Кожен, хто безпосередньо б’є Москву, – робить добре діло”, – казав Ярослав Стецько.

   Від 1946 року Стецько був одружений з Ганною Музикою, яка взяла собі ім’я Ярослава (Слава) Стецько і стала вірною сподвижницею свого чоловіка. Переживши його на 17 років, вона побачила часи відновлення незалежності України, обиралася депутатом Верховної Ради ІІ, ІІІ і IV скликань. Приводила народних обранців до присяги як найстарша за віком представниця депутатського корпусу.

   Ярослав Стецько пішов із життя 5 липня 1986 року у Мюнхені. Похований на кладовищі Вальдфрідгоф, де також знайшли вічний спочинок Степан Бандера, Дмитро Дорошенко, Андрій Лівицький, Микола Капустянський та багато інших українських діячів.