Ложка дьогтю у бочці людського горя

Це сталося у селі Соколове Піщанської ОТГ Новомосковського району. У ньому, як і у більшості нині інших сільських населених пунктів, вистачає порожніх житлових будинків. Як от домівка, котра після смерті батьків перейшла у спадщину сину – жителю тепер Новомосковська. Він виставив її на продаж, але покупців катма. То коли керівництво громади попросило тимчасово поселити переселенців з Донбасу, чоловік дав згоду. І був здивований, що охочих «вимушено переміщених осіб» обрати хатину його батьків знайшлося не мало і не багато – з дітьми 17 людей. Відразу чотири сім”ї. Одначе не встигло минути й трьох тижнів, як соколяни забили тривогу, а слідом і поскаржилися в штаб громади та зажадали негайно позбавити їх від «таких новоявлених сусідів». Що й було зроблено: залишили тільки одну пару з двома дітьми.

Що ж скоїлося, а точніше що не сподобалося мешканцям Соколового? На жаль, надто неспокійними, з одного боку, а з другого і схильними до недоречних не лише як на теперішні часи, але й для постійних сільських традицій виявилися донецькі переселенці. Ледве не з кожного раннього вечора і до пізніх північних годин влаштовували гучні з надмірним «музичним супроводом» гульбища-гулянки. Дійсно якось не в’язалося це не тільки зі становищем, у яке потрапили потерпілі від нав”язаної рашистами війни, але й з елементарною повагою до постійних тутешніх селян. І чим далі, тим гірше: раз, потім і вдруге ще й бійки навкулачки затівали нові односельці. Що жителів Соколового тим паче «вражало»: їхніх земляків, чоловіків і синів, кличуть на бійню з російськими потворами, а з фатальної Донеччини прибули на доволі розкішних іномарках чоловіки приховного віку і «собі на втіху розважаються, наче проводять тут свої відпустки».

Зрозуміло, така розмова нині делікатна і навіть, якщо хочете, не зовсім приємна. Українці на Донбасі втрачають чи не все, що нажили і мали, житлові помешкання включно, отож у них горя по вінця, якщо не більше, а ми зі своїми докорами. Однак куди діватися, якщо «проблема», як це не гірко, обидно і прикро, існує. Щойно стало відомо, що за кількістю тимчасово переміщених із зон бойових дій осіб Дніпропетровщина вийшла на перше місце в Україні. Була Львівська, а тепер дійсно наша Дніпропетровська. Тут зустріли, розмістили і прихистили уже понад 300 тисяч чоловік, з яких 60 тисяч – це діти. В окремо взятому лиш обласному центрі більше 115 тисяч зараз переселенців. Це тільки ж офіційно зареєстрованих. За даними місцевих волонтерів, не менше, ніж ще тисяч 75-ть з різних причин не знайшли потреби ставати на облік.

Що ж це значить? Днями Дніпровський Центр територіальної оборони в ефірі телемарафону «Інформоборона» оприлюднив своє пояснення. Значить це, мовляв, що Дніпропетровщина загалом приязно приймає біженців і оточує їх турботою та підтримкою, надає необхідну соціальну і гуманітарну допомогу. Що на усі сто відсотків і відповідає дійсності. Другий чинник, який влаштовує тут прибулих – надійна захищеність регіону од здичавілих російських окупантів й загарбників. Але активісти місцевої тероборони на телеканалі Дніпро-TV не змовчали, що, на превеликий жал,  обертається «ця медаль» і доволі прикрим зворотним боком.

Правоохоронні органи обласного центру і області засмучені «приростом правопорушень і тяжких злочинів, теж вчинених «новоселами»-утікачами від війни». І порушень правил дорожнього та вуличного руху значно побільшало. Причому не можна приховувати уже й того, що тимчасові «гості» свої злочинні діяння часто-густо вчиняють у стані алкогольного оп”яніння. А це вже занадто і належить до того, що терпіти і з чим миритися не слід. Тим паче під час доленосної для усіх нас війни. Зрештою ми всі від неї зараз потерпаємо, і добряче.