російська армія намагалася <\/strong>захопити Ізюм<\/strong><\/a> із початку березня. В результаті змогла зробити це лише на початку квітня.<\/strong><\/p> 10 вересня під час успішного контрнаступу, через два дні після <\/strong>деокупації Балаклії<\/strong><\/a>, ЗСУ звільнили Ізюм. Проте радість повернення українського прапора затьмарили злочини, які вчинили окупанти. "Русский мир" приніс у мирне українське місто сотні жертв, масштабні руйнування та гуманітарну катастрофу.<\/strong><\/p> Однією з найстрашніших ілюстрацій звірств росіян у цій війні стало масове поховання в лісі, де в безіменних могилах <\/strong>знайшли майже 450 тіл<\/strong><\/a> – переважно цивільних. На момент написання цього тексту стало відомо ще про <\/strong>два подібні масові поховання<\/strong><\/a>.<\/strong><\/p> Саме місто зруйноване на три чверті. Здається, що в ньому не залишилося жодної будівлі без відбитків війни.<\/strong><\/p> "Українська правда" з'їздила в деокупований Ізюм, щоб поговорити з очевидцями про російський терор та місцевих колаборантів, згадати, як місто жило до 24 лютого, і розібратися, як житиме тепер.<\/strong><\/p> – В башке не укладывается. Не верится, что все это происходит здесь и сейчас,<\/em> – каже Влад Кульов,<\/strong> розглядаючи постапокаліптичні картинки за вікном.<\/p> Влад – волонтер, актор харківського театру "Мадригал", учасник громадської організації "Ваш театр" та наш сьогоднішній водій. <\/p> Щойно розпочалася повномасштабна війна, організація взялася надавати допомогу військовим на харківському напрямку, невдовзі – ще й лікарням та цивільним.<\/p> Сьогодні Влад координує доставку гуманітарки з Харкова до Ізюма з міжнародною командою волонтерів KIWI K.A.R.E Ukraine<\/a>. Організацію створив у Новій Зеландії колишній військовий Тенбі Пауелл<\/strong>, аби допомагати українцям, які постраждали від війни. За нашою машиною у двох мікроавтобусах, набитих гуманітаркою, їдуть сам Тенбі та його колеги зі США, Канади та Австралії.<\/p> З іноземними волонтерами Влад познайомився через українського телеведучого, волонтера Василя Вороновського<\/strong>. До складу KIWI K.A.R.E Ukraine входить його подруга Енн, бойова парамедикиня, яка 25 років служила в канадській армії, їздила як миротворець до Іраку та інших гарячих точок.<\/p> "Мне звонит Вася: "Моя подруга из Канады хочет в Изюм отвезти гуманитарную помощь, можешь организовать?"<\/em> – згадує Влад. – Конечно, могу! Сейчас они активно помогают харьковскому направлению и будут делать это через нас".<\/em><\/p> На виїзді з Харкова проїжджаємо Дробицький Яр та пошкоджену мінору<\/a> – один із численних парадоксів російської "денацифікації". Трохи далі – розбита заправка.<\/p> Виїжджаємо з Харкова та потрапляємо в золоту осінь. Трасою нас зустрічають залишки вицвілих білбордів із передвиборчою агітацією. Зокрема – покійного міського голови Геннадія Кернеса,<\/strong> який помер ще два роки тому<\/a>, та ексголови області Олексія Кучера<\/strong>, після якого на Харківщині змінилося вже два керівники. Але є й більш актуальні.<\/p> "русским солдатам здесь не рады, вместо цветов тебя здесь ждут пули", <\/em>– говорить напис білим шрифтом на чорному тлі.<\/p> Перетинаємо міст через річку Сіверський Донець, яку невдало форсували росіяни. Проїжджаємо сильно покручене війною село Коробочкине. <\/p> У районі села Іванчуківка минаємо "зажурені" дорожні знаки та стовпи, полями розстилається дим. Проїжджаємо бетонні блоки з V та Z, зупинку із "зеткою", зафарбовану українським прапором.<\/p> Під'їжджаємо до пункту призначення та зупиняємось біля стели з написом "Ізюм" – тієї самої, біля якої фотографувалися<\/a> українські військові, які звільнили місто під час стрімкого контрнаступу.<\/p> Тутешній блокпост ще пам'ятає окупацію. На бетонних блоках – напис "ПВК Барс", назва штурмового загону російських найманців із ПВК "Вагнер". На мішках – напуття: "Бог с нами".<\/p> Серед розбитих будинків, магазинів та кафе видніється нагадування з мирного минулого – білборд, який рекламує "Ізюмське пиво". Бабуся переходить дорогу з велосипедом.<\/p> Проїжджаємо будівлю з попередженням: "Внимание! С 20:00 до 7:00 комендантский час, движение запрещено!", поряд – кибитка з літерою Z. Трохи далі – пофарбований сріблястою фарбою радянський пам'ятник із червоним прапором, розбиті "Кулиничі" та зупинка в кольорах стяга України.<\/p> Біля дороги валяються іржаві залізки: труби від російської РЗСВ "Солнцепьок"<\/a> і шасі, що згоріли – теж від неї. <\/p> "Две недели назад попали по "Солнцепеку", под самый конец, когда они <\/em>(росіяни – УП) уже выходили, <\/em>– розповідає місцевий мешканець Влад.<\/strong> – Я с военными разговаривал, говорят: "<\/em>Смартом<\/em><\/a> упороли, подгоняли их немного". Такой же хренью, кстати, сбили телевышку, на моих глазах она падала. <\/em><\/p> Когда по "Солнцепеку" наши выстрелили, они ретировались. Сутки тикали. 6 сентября включили комендантский час с 12 дня и все – не выходи никуда. <\/em><\/p> Они местное радио запустили, кричали: "На Балаклею отбито наступление ВСУ". Я через спутниковое украинские каналы смотрел, включаю – уже в Балаклее жовто-синій флаг, а они по радио звездят, что все под контролем".<\/em><\/p> "Старший брат уехал, а родители 52-го и 56-го года (рождения), куда их бросать?<\/em> – пояснює він. – Связи ж тоже нет, звонить надо на гору (Кременец) поехать, а туда тоже регулярно "кассеты" прилетали. "Кассетами" насыпали и кричали: "Это Украина обстреливает!"". <\/em><\/p> Найстрашнішим місяцем, за словами Влада, був березень, коли росіяни тільки-но ввійшли до Ізюма й не могли взяти центральну частину міста. <\/p> "На этот перекресток зашли 7 марта, <\/em>– відтворює він події. – За речкой ужасно было. До этого, в начале марта, самолеты летали, бомбили. А потом, как сюда добрались, начали артиллерией гатить по городу. Я, если честно, ни разу не прятался. Оно если на судьбе написано – и в погребе застрелят".<\/em><\/p> "Кто-то из моих бывших "друзей" на меня написал, что я в терробороне был. На самом деле мест не было, чтобы записаться (в терроборону), <\/em>– розповідає він. <\/p> Завод ИПЗ у нас есть, они мою жилетку развернули капюшоном на голову, скотчем обмотали, посадили в машину, думали, что не пойму, куда меня везут. Но я ж то водитель, город свой знаю.<\/em><\/p> В подвале там емкость стояла с нафталином, он на заводе для чего-то применялся. Провонялся нафталином, пипец".<\/em><\/p> У полоні в'язнів годували раз на день, у туалет доводилося ходити у пляшку. Співкамерників Влада катували струмом.<\/p> "Комнатка вообще маленькая, нас шесть человек, двум некуда было лечь – по очереди спали,<\/em> – згадує він. <\/p> Один на рынке торговал, дедушка 71-го чи 72-го года, у него сын в АТО. Второй – фотограф известный по городу, на него сосед написал, что он взрывчатку делает. Пацанов тоже (держали) за то, что в терробороне были. <\/em><\/p> До меня, если честно, не добрались по допросам, а пацанов тягали, током били, нормальненько пригревали. Один из ихних только заглянул: "Сколько тебе лет?". Говорю: "39". Отвечает: "Ну, пожил и хватит". <\/em><\/p> Потом, на следующий день как (начальника генштаба рф в<\/strong><\/em>алерия) герасимова<\/em><\/strong> ранили<\/em><\/a>, нас всех полностью распустили". <\/em><\/p> Проте і після виходу з полону пригоди Влада не скінчилися. Окупанти вісім разів проводили в нього вдома обшуки, "ходили, як до себе додому". Шукали "автомат та дві гранати".<\/p> "Только ротация – опять приезжают с обыском, <\/em>– нарікає він. – Бывший милиционер устроился к ним, на рынке ко мне подходит: "Сказали тебя привести". Он раньше работал в полиции, но его на взятке хлопнули, таксовал в итоге. Пришли эти, он обратно вернулся – уже ходит "участковый", важный.<\/em><\/p> Я говорю: "Позавчера обыск был!". "Нет, пошли". Привел, два военных сидят: "Давай автомат и две гранаты". Я говорю: "Покажите, где его купить, я вам его куплю и принесу!". Мурыжили так постоянно, промучался полгода, выйти со двора боялся". <\/em><\/p> Як Ізюм окупували, у місцевих маргіналів, за словами Влада, з'явився шанс зробити швидку "кар'єру".<\/p> "У нас один сидел, торговал всякой б\/у-шной хренью, тоже "участковым" стал,<\/em> – посхміхається він. – На другом районе лыган<\/em> такой (у него велика нормального даже не было) уже на мотоцикле катается – "замучасткового". <\/em><\/p> Есть тут такие коллаборанты, у которых… Допустим, сын в АТО служит, а она им <\/em>(окупантам – УП) помогала все время, ее не трогали никогда, плюс по хатам лазила, весь гараж забитый всякой хренью. <\/em><\/p> Таким Украина невыгодна, потому что они при кацапах начали нормально себя чувствовать, наворовали дохрена. Кто был никем – те поднимались. Все дерьмо повсплывало".<\/em><\/p> "Кацапи відбирали телефони – наші увімкнули Starlink"<\/p> Колаборанти в Ізюмі не лише займалися доносами і власним збагаченням, а й сприяли тому, що росіяни змогли повністю взяти місто. Щоправда, для цього противнику знадобився майже місяць.<\/p> "Они месяц речку не могли перейти, <\/em>– наголошує Влад. – Им коммунист местный <\/em>(депутат Ізюмської міськради від ОПЗЖ Анатолій Фомічевський<\/strong> – УП) показал<\/em><\/a>, как сделать переправу, и только тогда перешли".<\/em><\/p> Секретар Ізюмської міськради Костянтин Петров <\/strong>називає колаборантами переважну більшість місцевої фракції ОПЗЖ.<\/p> "Фракція ОПЗЖ в міській раді – фактично повністю колаборанти і зрадники, <\/em>– стверджує він. – Лише 10-15% виїхали з міста, не співпрацювали (з окупантами)". <\/em><\/p> "Ізюм завжди називали воротами на Донбас. Наше місто стало форпостом, воно не дало окупантам рухатися далі в бік Слов'янська та Краматорська,<\/em> – запевняє Петров. <\/p> росіяни не могли захопити Ізюм протягом трьох тижнів, тим самим нашим військовим вдалося підготувати фортифікаційні оборонні споруди на Схід і на Південний Схід від міста. <\/em><\/p> Коли місто вже було під окупацією, ми не могли тут знаходитися, гадаю, нас би вже в живих не було<\/em>. Були поряд: кілька днів – в Слов'янську, далі – в Барвінковому, потім – в Лозовій.<\/em><\/p> Постійно комунікували з військовою адміністрацією, з волонтерами. Нам вдавалося вивезти людей з центральної частини, завезти сюди продукти харчування". <\/em><\/p> "Вони зробили тут логістичний центр, <\/em>– пояснює Костянтин. – Тут кого тільки не було: і "ЛНРівці", і кадировці, і буряти, і росгвардія – все стягували сюди в Ізюм, а потім вже йшли далі". <\/em><\/p> "На блокпостах, в основном, "лугандоны" стояли, <\/em>– додає Влад. – В районе ж\/д вокзала – чеченцы. Тут даже <\/em>64-я славноизвестная бригада<\/em><\/a> была, что <\/em>в Буче творила дела<\/em><\/a>. Отсюда метрах в 500 стояли, по домам там расселились". <\/em><\/p>"Пожив і досить"<\/h3>
«Нелюдська жорстокість, аби знищити все українське». Що московити залишили по собі в Ізюмі
<\/p>

російська армія намагалася <\/strong>захопити Ізюм<\/strong><\/a> із початку березня. В результаті змогла зробити це лише на початку квітня.<\/strong><\/p> 10 вересня під час успішного контрнаступу, через два дні після <\/strong>деокупації Балаклії<\/strong><\/a>, ЗСУ звільнили Ізюм. Проте радість повернення українського прапора затьмарили злочини, які вчинили окупанти. "Русский мир" приніс у мирне українське місто сотні жертв, масштабні руйнування та гуманітарну катастрофу.<\/strong><\/p> Однією з найстрашніших ілюстрацій звірств росіян у цій війні стало масове поховання в лісі, де в безіменних могилах <\/strong>знайшли майже 450 тіл<\/strong><\/a> – переважно цивільних. На момент написання цього тексту стало відомо ще про <\/strong>два подібні масові поховання<\/strong><\/a>.<\/strong><\/p> Саме місто зруйноване на три чверті. Здається, що в ньому не залишилося жодної будівлі без відбитків війни.<\/strong><\/p> "Українська правда" з'їздила в деокупований Ізюм, щоб поговорити з очевидцями про російський терор та місцевих колаборантів, згадати, як місто жило до 24 лютого, і розібратися, як житиме тепер.<\/strong><\/p> – В башке не укладывается. Не верится, что все это происходит здесь и сейчас,<\/em> – каже Влад Кульов,<\/strong> розглядаючи постапокаліптичні картинки за вікном.<\/p> Влад – волонтер, актор харківського театру "Мадригал", учасник громадської організації "Ваш театр" та наш сьогоднішній водій. <\/p> Щойно розпочалася повномасштабна війна, організація взялася надавати допомогу військовим на харківському напрямку, невдовзі – ще й лікарням та цивільним.<\/p>