П'ятирічний Макар з Дніпра змусив Португалію шанувати Україну

Вир затіяної кремлівськими людожерами війни приневолив українців шукати тимчасовий притулок і в інших державах європейського континенту. П’ятирічний Макар із мамою, що живуть у Дніпрі, опинилися в Португалії. Їм дозволили відвідувати місцевий дитсадок. Мама відвела сина  у відповідну вікову групу і залишила. Вийшла й глянула у вікно - що він робить? А той сів на стільчику у куточку, закрив обличчя руками і почав плакати. Думала вернутися, потім вирішила не втручатися – хай сам справляється. Увечері приходить, а Макар вибігає веселий. На мамині питання: як ти? чи добре провів день? відповів:

• Та все добре. Тільки не зрозумів, чим годували – чи супом, чи борщем? І рибу таку смачну давали! А ще я побився з хлопцями...

        - Чому?

        - До мене підійшли п’ятеро, почали штовхатися. То я одного вдарив кулаком у лоба, іншого – в бік, вони розплакалися. Інші не захотіли продовжувати, війдійшли. А вихователька, яка трохи розмовляє російською, питає – ти чого б'єшся? Кажу їй: та я не б'юся, я захищаюся! Коли на мене не нападатимуть, я нікого не битиму.

         Далі вчили одну із букв португальської абетки. Дітям сказали написати її. Макар розписав увесь український алфавіт. Коли запитали: а що це таке? Відповів: це наш український алфавіт. У нас є свої букви, а ваші мені не потрібні! Після цього дітей попрохали намалювати те, що їм подобається. Макар намалював український прапор і написав унизу друкованими літерами «Слава Україні!» Пояснив: у нас є своя держава, яка зветься Україною. А це наш прапор. Вихователька-португалка, яка зрозуміла все і без перекладу, погладила його по голові і пригорнула…

«Тут непогано, але хочу додому, в Україну…»

        Цю  історію про наших малих біженців у Європі «Фермеру Придніпров’я» розповіла прабабуся Макара Ніна Іванівна із села Бегма Синельниківського району. Макар любить приїжджати до неї і допомагати – минулого року вибрав усю викопану картоплю, зносив кавуни і гарбузи. А щойно повідомив телефоном: «Бабусю, тепер нас не візьмуть в облогу, бо в нашу групу прийшов Данько! Тут непогано, але хочу додому, в Україну…» Макар трохи говорить англійською, спілкується нею з виховательками. А у Данила бабуся – вчитель української мови, він добре підготовлений до дитсадка. Виховательки в Португалії, які ними опікуються, зауважили: «В Україні дуже розумні діти».