Побут і фольклор жителів Протовчанської паланки 32 роки тому дослідив Василь Скуратівський, - Віталій Панко
За матеріалами інтернет-видань
09.08.2023
383
Упродовж 3-х місяців усього літа вікопомного 1991 року за моєю ініціативою була проведена етнографічна експедиція "Чумацькими шляхами" під керівництвом письменника-етнографа Василя Скуратівського, який усе докладно описав у власних творах. Були детально досліджені 33 населених пунктів колишніх козацьких поселень Протовчанської паланки - від південної Полтавщини до Нового Кодаку. Проведення експедиції було підтримане Дніпропетровським облуправлінням культури (керівник Р. Музольова, а пізніше В. Тальян), а також керівництвом тоді ще великого Царичанського району (В. Продан, В. Семенов).
Фінансувала експедицію (6 500 крб.) київська фірма "Схід-Захід" (директор О. Ленін, він же директор Київського планетарію). В цікавій експедиції брали участь науковці Києва, Львова, Черкас та краєзнавці Петриківки (Л. Міщенко, В. Панко, пізніше Л. Решетняк). Метою експедиції був збір залишків матеріалів етнокультури і побуту нашого краю для розбудови історико-культурного і природно-екологічного комплексів на базі міжнародного туризму та заміського відпочинку жителів і гостей Дніпропетровщини (із ідеєю якої я тоді носився). Нижче матеріал учасника експедиції Архипа Данилюка. І моє зауваження, що споконвіку називалося с. Гречине (а не Гречане), адже тут мій кваківський родовід з діда-прадіда по материнській лінії.
Як розповідав мені мій дід Квак Іван Трифонович (1901 - 1992), заселення родами нашого Приорілля відбувалося весною, під час повені. Випливали на дубах (довга довбанка) і вибирали незалиті узвищення. Там і осідали родами. Там, де лягала корова, було добре місце (корів теж везли човнами), там будували хату. А там, де лягала кішка, було негативне місце для хати. До речі, є мальовнича фінська картина, де на дубах пливли родами з насінням для нових поселень. Напевне, такі поселення мали назви перших поселенців. То ж і в нас такі козацькі кутки Петриківщини названі Патівка (Пата), Дорошівка (Дорош), Кучерявка (Кучер), Кошовівка (Кошовий), Сотницьке (Сотник є таке прізвище, хоча можливо і від посади), Полківниче (теж питання?), Судівка (напевне, козацький суддя жив).
ГОСПОДАРСЬКІ БУДІВЛІ НА ЗИМІВНИКУ
МОЖНА РОЗГЛЯНУТИ НА ПРИКЛАДІ РЕКОНСТРУКЦІЇ ХУТОРУ ГАЛУШКІВКИ
Хутір Галушківка (сучасна територія села Гречане Петриківського району у Дніпропетровщині) заснований наприкінці XVII століття козаками, що селилися на території Дикого Поля. Спочатку поселення входило до Самарської паланки. Пізніше, із середини XVIIІ століття – до Протовчанської паланки славного Війська Запорізького низового. Ідея створення в околицях Петриківки музею просто неба «Козацький хутір» витала в повітрі з 1991 року, коли етнографічна експедиція «Чумацькими шляхами» під керівництвом Василя Скуратівського невтомно досліджувала на території колишньої Протовчанської паланки архітектуру, народний одяг і тканини, лікарські рослини, фольклор, на¬родне мистецтво місцевих мешканців. Тут розвинені народні промисли, надто ж декоративний розпис.
Етнографічним вивченням народного житла та господарських будівель Петриківщини на початку 90-х років докладно займався відомий львівський етнограф АРХИП ДАНИЛЮК. За його спостереженнями, для будівництва у Протовчанській паланці використовували глину, лозу, очерет, акацію, тобто матеріали, які були під руками. Побутували різні способи конструкцій стін. Найчастіше в хатах їх робили із лози («шелюга»), яка плелася вертикально між глицями (поперечними жердинами). Останні закріплювалися в проміжку між сохами або стовпами, чи слупами. Така техніка мала назву «стройової».
Відомий спосіб прив'язування пучків очерету до глиць. Зрідка зустрічаються стіни, виготовлені з вальків глини у 20-ті роки XX ст. Стіни клунь виплітали між кіллям лозою, найчастіше горизонтально, потім обмазували глиною із соломою. Стелю майже всюди робили із лози, яка трималася на одному повздовжньому сволоку і 6-8 поперечних балках («слижах»). Виготовлені такими способами стіни вирівнювали сумішшю глини з половою і білили, залишаючи небіленими лише повздовжній сволок та «соху», що його підтримувала. Покривали хати очеретом, рідше соломою або комбінуванням соломи з оситнягом (подібний до ситнику).
В с. Галушківка місцевий житель В. Налісний розповів про два способи покриття очеретом: «на коряжки», коли стебла очерету нижнім зрізом стирчать доверху рівно по всьому даху; «під навіс», коли стебла віттям звисають донизу. В інтер'єрі осель, що мали дві половини, виділялися масивні печі, які були в двох кімнатах (а якщо по одній, то в другій — грубка). При печах завжди знаходилися лежанки. Пізніше їх частково використовували під плити, на яких готували їжу.
З печами, що мають прямокутні комини, зблоковані грубки. В деяких селах у сінях ставили димарі, в яких влаштовували кабиці, де влітку варили їжу. В кінці XIX—на поч. XX ст. побутували садиби з відкритими дворами. Зафіксовані двори переважно з вінчатою забудовою, в яких хата — у глибині. Зрідка зустрічаються садиби з безсистемною забудовою.
Огорожі бувають двох типів: пліт з лози, заплетеної горизонтально між кліттям; вал з недоїденого корму худоби і гною, що викидається з хлівів.
Місцеві садиби вражають великою кількістю господарських будівель різних за формою, величиною і функціональним призначенням. Вони непогано збереглися, не зазнавши значних змін ще з минулого століття. Це — клуні, халаші, погрібники, катраги, буди, повітки, сараї, курнички, хліви, сажі. Окремі з цих будівель незнані в інших районах України або вже зникли.
З цих споруд особливо цікаві катражки, погрібники, халаші, клуні. У загальних рисах вони нагадують відомі в Україні курені. В їхній конструкції головна роль відводиться три-чотирисхилому очеретяному даху. Двері влаштовують як у причілковій, так і довшій стінах. Найпримітивніші з цих будівель катражки, які використовують для зберігання сіна. Декілька років тому на території хутора патріотом України Анатолієм Ламзою та його родиною розпочата відбудова макету Галушківської Січі.
За «китою» (плетеною огорожею Січі) розбудовані спостережні вежі, і курені, і місця для стрільби з лука, метання списа тощо. Передбачено відбудову дерев’яної козацької церкви Святої Покрови. На території Січі розташовано три селянські садиби, збудовані наприкінці ХІХ століття. В першій з них корчма та музей сільського побуту. В другій хаті, де раніше мешкав і творив сільський художник, розташований міні-готель. Тут збережений інтер’єр початку ХХ століття.
Віталій Панко, ексочільник управління внутрішньої політики Петриківської РДА, сторінка ФБ.
Поділитися текстом в мережах:
Репости вітаються !
>>> Підписуйтесь на нашу Фейсбук-сторінку >>> Читайте нас в Instagram >>> Підбірка новин сайту в GoogleNews >>> Статті з газети Фермер Придніпров'я
Новини ОТГ