«Працюємо та молимося - так і живемо!»

Юлія Волконська - агроном за освітою, мала невеликий агробізнес у Попасній Луганської області. Вона  вирощувала та продавала розсаду  овочів (помідори, перець, баклажани). Мала кілька невеликих теплиць та відкритий ґрунт прямо біля будинку. Весь урожай переробляла, був налагоджений збут: своє коло покупців в'ялених томатів, баклажанів та гарбузів. Про її порятунок в Дніпропетровській області від російської агресії пише Бізнес Мережа Cільських Жінок України.

"У 1942 році моя бабуся з паралізованою матір'ю та трьома дітьми бігла з Харкова на Батьківщину свого чоловіка – у невеличке село Дніпропетровської області, а через 80 років, хто б міг подумати, сюди приїхали і ми з дядьком, рятуючись від бомбардувань у рідній Попасній.
Пам'ятаю 2016-й, у Попасній був Армагеддон, сиділи в підвалах, але наші відбили атаку. Люди відбудувалися, жили. У лютому 2022 року ми були впевнені, що росіяни не пройдуть: ну, постріляють і заспокоються. Не заспокоїлися. 24 лютого я міцно спала, бо напередодні пікірувала розсаду перцю, 8 тисяч саджанців пересадила! А на початку березня до нашого будинку був приліт артилерійського снаряда, просто у вікно. Вікна великі, всі підвіконня в розсаді. Вона взяла на себе удар. Скло, земля, частини рослин – все змішалося. Слава Богу, ми залишилися цілими", - розповіла Юлія.


 

"Вибухова хвиля неймовірної сили сколихнула хату та теплиці. Приліт ракети до одного з будинків на вулиці Юлії. Хата горіла, горіли люди, які в ній жили. Вже майже місяць у Попасній не працювали екстрені служби, пожежний автопарк був паралізований ще у перші дні війни, і на допомогу чекати нема від кого.  Мої нерви були на межі. Заїхали знайомі, сказали, що їдуть та є 2 місця. Ми з дядьком сіли в автівку в чому були і поїхали. У руках лише пакет із документами. 30 км до Лисичанська під обстрілами. Я думала лише про одне: головне – не переставати молитися і молилася, молилася, молилася.
За ці місяці ще раз переконалася, Господь, якщо забирає, обов'язково щось дає натомість. Ми приїхали на Дніпропетровщину до далеких родичів у останні дні березня. Знайшли покинуту хату в селі, тут 15 років не ступала нога людини, господиня мешкає в Дніпрі. Побачила, в якому стані дерева, яка захаращена земля. Почала з обрізки та прищеплення дерев, сусіди побачили мою роботу, потягнулись із запитаннями: «А в нашому саду можете зробити обрізку? Прищеплення?». Моя професія агронома допомагає відновити психіку та заробити на хліб насущний", - поділилася пережитим жінка.
 

"Сусіди казали, що спочатку росіяни вкрали абсолютно всі більш-менш цінні речі, винесли й старовинне бабусине фортепіано. Дивно, навіщо, це ж не балалайка, не національний інструмент? І як вони це зробили? Зазвичай, щоб його переставити, я кликала 9 людей. Гараж із байком та прибудинкові споруди згоріли. І гарно горіли, бо там зберігалися азотні добрива. Дядько, коли дізнався, що вогонь все знищив, був стислим: «Добре, значить, свинособакам не дістався мій байк…»
 

"Що робити на новому місці? Для мене відповідь була очевидною: вирощувати розсаду. Не виключено, що вдасться все реалізувати на місці, у селі ця ніша є вільною. Неподалік оселилася моя подруга дитинства, ми вже 51 рік дружимо, так буває. Вона вирощує курей, ми маємо своєрідну бізнес-колаборацію: послід з її «птахофабрики» – добриво для моїх рослин. Якщо потрібно, разом і до міста їдемо купувати чи продавати", - окріпла на новому місці Юлія.
 

"Із першими теплими днями – всі на город! Треба ж годувати себе. Вже готую і для себе, і для продажу розсаду овочів різних сортів від ультраранніх до середньопізніх. А влітку сушитиму та в'ялитиму овочі. Попит на в'ялені томати, попри воєнний час, залишається стабільним. Швидка їжа довготривалого зберігання відповідає запитам сучасного споживача. А для мене в пріоритеті – створення мобільного бізнесу, який можна оперативно зібрати та перевезти. Вирощування розсади та консервація овочів цим параметрам відповідає. Працюємо та молимося – так і живемо!"- зазначила Юлія Волконська.