Профанація? Ні - дві профанації, щонайменше

Вчора Верховна Рада серед 18 рішень ухвалила 2, які дискредитують український парламентаризм в очах суспільства і наших зарубіжних партнерів, особливо у Європейському Союзі.

По-перше, йдеться про звільнення Людмили Денісової з посади Уповноваженого Верховної ради з прав людини. Рішення хибне – як з політичної, так і з процедурної, етичної та законодавчої точок зору.

Звинувачення Людмилі Денісовій першою висунула, спеціально запрошена на пленарне засідання віце-прем'єр міністр Ірина Верещук. Сам факт того, що представник урядової, окремої від парламентської, гілки влади, виступає у питанні, що є винятковою прерогативою парламенту свідчить про фундаментальне нерозуміння депутатами ролі і місця Верховної Ради, зокрема, у забезпеченні прав людини. Уповноважений виступає контролером і щодо Уряду, перед усім щодо Уряду, бо порушення прав людини часто є наслідками дій виконавчої влади, тому представник Кабінету Міністрів не має виступати "прокурором" у такому питанні. Особливо і через те, що у випадку Ірини Верещук до її компетенції належать проблеми дотичні до повноважень омбудсмена – чистої води конфлікт інтересів.

Закон України Про правовий режим воєнного стану протягом його дії забороняє припиняти повноваження Президента, Верховної Ради, Уряду, Ради Національного банку, Уповноваженого з прав людини (ч.1ст10). Закон України Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини зазначає, що повноваження омбудсмена не можуть бути припинені чи обмежені у разі запровадження воєнного чи надзвичайного стану (ст. 4). Цей самий Закон містить вичерпний перелік підстав для звільнення Уповноваженого. В ході учорашнього засідання Ради жодна із законних підстав названа не була.

Лідер партії "Слуга народу" Олена Шуляк з трибуни парламенту розповіла, що Людмила Денісова повідомила про місце переховування від окупантів дітей в одній із церков на Херсогщині, що мовляв, дало змогу рашистам викрасти їх. Якщо цей факт підтвердиться, то йому має дати оцінку суд. Однак, чи таке повідомлення Людмили Денісової не могло бути превентивною спробою врятувати дітей, бо окупанти їх би все одно б знайшли, а привернення уваги до них давало змогу вберегти дітей від злочинних дій? Утім, версії – компетенція слідства.

Для партії "Слуга народу" є просто політичною трагедією той факт, що це рішення вони протягли переважно за допомогою голосів депутатів, які донедавна входили до проросійських угрупувань в парламенті. Ось вам і парламентська більшість у час війни.

Прийняте у такий спосіб рішення дає підстави антиукраїнським політикам у Європі висувати додаткові аргументи стосовно відкладення надання Україні статусу кандидата у члени Європейського Союзу.

Другим недолугим рішенням Верховної Ради стало оголошення дня смерті св. Рівноапостольного Великого Князя Київського Володимира, 28 липня, вихідним на честь встановленого рік тому Дня Української Державності. Св. Володимир помер у 1015 році. Киян та "гостей міста" він хрестив у 988. І достеменно не 28 липня, а, на думку багатьох істориків, 14 серпня. До української державності обидві ці дати не мають жодного стосунку, бо станом на 988 рік державність Руси була вже давно визнаною у тогочасному світі, розвиненою і потужною.

У християнських церквах справді днем пам'яті святих визнається день їхньої смерті. День пам'яті святого Володимира є значним релігійним святом. День Хрещення Руси – свято не лише релігійне, але і культурно-історичне, народне, часто незалежно від віровизнання, а День Державності в нас давно є – це 24 серпня, коли 30 років тому було проголошено незалежність сучасної України. Буде ще і День Перемоги над рашизмом. Давайте діждемо його, а тоді можна буде і дурниць наробити. Трішки.